f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини

«Кіборги»: кіно — це не ток-шоу

07.12.2017

«Кіборги»: кіно — це не ток-шоу

Якщо бійцям нецікава війна, то глядачам саме вона й цікава. І навіть якщо розмови ведуться на вищих регістрах звуку й на максимальному емоційному та пафосному піках, вони не замінять візуалізації дією. Тим паче коли йдеться про бойовик.

Сьомого грудня в український прокат виходить фільм «Кіборги» Ахтема Сейтаблаєва. Останній український фільм цього року і перший — не просто на тему російсько-української війни, а на тему знакову — нового геройства, не знаного за минулі 72 роки.

Дражлива тема завжди вимагає надмірних зусиль, аби втамувати надії та страхи обох частин аудиторії — тих, хто сподівається на краще, і тих, хто переконаний у провалі. «Кіборги» — центр цієї теми, її шпиль, розтягнутий у часі на 242 дні оборони Донецького аеропорту. Вони є прикладом сміливості й самопожертви, гордістю українців, новим ідеалом, про який нинішні тати розповідають своїм дітям. З одного боку. А з іншого — вони не є героями, принаймні для представників специфічного прошарку населення, названого «ватою» через складність і довготривалість доходження інформації до мізків, оточених шаром «совкової» ідеології та сміттям «русского міра». Фільм Сейтаблаєва мав на меті об’єднати ці дві непоєднувані частини, апелюючи до «однієї країни».

Утім, вийшло трохи інакше, ніж вважали навіть оптимісти.

«Кіборгів» парадоксально можна порівняти із сенсаційним фільмом Мела Гібсона «Пристрасті Христові», який робився все ж таки не для всіх, — радше для невіруючих. Адже віруючих не треба переконувати у вірі: натуралізм і певна гіперболізація насильства мала підштовхнути невіруючих до роздумів — заради чого, заради кого витримав таке Син людський. «Кіборги» так само більше звертаються до людей «не в темі», роз’яснюючи, що ж відбувається на сході, хто там воює з обох сторін і якої України прагнуть оборонці аеропорту.

За великим рахунком фільм поділений на дві частини: одна — розмови, друга — бої. І перша непропорційно більша за другу. Бо сценарист Наталя Ворожбит і режисер Ахтем Сейтаблаєв виходили з надзавдання показати людей, самих «кіборгів», і дати їм слово. А слово це ледь не документальне, адже зібране по буквах із сотень історій та свідчень, назбираних із розмов із самими «кіборгами», з розмов по всьому фронту, де Наталя їздила, пишучи сценарій.

Герої фільму являють собою набір архетипів, представників різних частин України, соціальних і культурних груп. Україномовний хлопчина з позивним «Мажор» — із багатої київської сім’ї, але поза тим — видатний музикант (чий образ списаний із хлопця, що грав на Майдані під час Революції гідності). Його командир — «Серпень» — чоловік близько сорока — із Західної України (його прототип — «Богема», справжній оборонець аеропорту, чий позивний пішов від його професії актора й режисера). Ще старший за «Серпня» — десь 60-річний доброволець на ім’я Коля, названий «Старим» — селянин з-під Полтави, що розмовляє суржиком. Натомість солдат із позивним «Субота» — російськомовний, як і інші два герої фільму, «Гід» і «Псих».

 

Автор тексту - Ярослав Підгора-Гвяздовський;

Джерело: Детектор.медіа.

18 грудня, понеділок, Синій зал Цикл «Наші співвітчизники у світовому кіно». АННА СТЕН (1908-1993)

19 грудня, вівторок, Синій зал ДО 90-РІЧЧЯ З ДНЯ ВИХОДУ У ПРОКАТ ФІЛЬМУ ОЛЕКСАНДРА ДОВЖЕНКА «ЗВЕНИГОРА»: Повільне читання кінотексту

20 грудня, середа, Синій зал ВЕЧІР ПАМ’ЯТІ кінорежисера, заслуженого діяча мистецтв України, лауреата премії ім. М. В. Ломоносова МИКОЛИ ГРАЧОВА