ЗА ДВА КРОКИ ВІД РАЮ
05.02.2019
Народжений на Кавказі, ТИМУР справляв враження людини, якій на роду написано прожити років 200, не менше. Здавалося, літа не беруть його... Та кілька років тому жорстка хвороба взяла його у нещадний полон, і то вже назавжди. Як жаль...
ЗОЛОЄВ з числа тих, хто створив славу і легенду студії "КИЇВНАУКФІЛЬМ" у 1960-ті. Його фільми, передусім "ШАХТАРСЬКИЙ ХАРАКТЕР" і "МИКОЛА АМОСОВ" тоді, на рубежі 1960-70-х, мали просто шалений успіх. Пригадую, як вразив "Амосов" - дивовижною стереоскопією характеру великого хірурга і вченого. Це, власне, була художня стрічка, попри її науково-популярне спрямування.
То ж і не дивно, що ЗОЛОЄВ ПІШОВ ШУКАТИ ЩАСТЯ В ІГРОВЕ КІНО й упродовж 15 літ працював на Одеській кіностудії. Зробив чимало фільмів, визначальною рисою яких була наявність пригодницької фабули і сильих чоловічих характерів. "Голубий патруль", "Де ти був, Одісей", "Очікування полковника Шалигіна", "У двох кроках від "Раю",- усе це були більш ніж професійні роботи. Та, мабуть, вони далеко не завжди приносили ТИМУРУ задоволення.
Відтак ЗОЛОЄВ повертається до Києва, на Київнаукфільм, який невдовзі, уже від початку 1990-х, почав сповзати в безодню. Одначе ТИМУР працював - на Військовій телестудії, на студії "Контакт" (під керівництвом Лариси Роднянської), викладав в Інституті екранних мистецтв імені І.Миколайчука. І знімав, знімав фільми, у своєму улюбленому жанрі кінопортрету: "Друг мій, Льонька" (про Леоніда Осику), "Брати Коломийченки", "Сергій Бондарчук. Батьківщина"...
Як справжній кавказець, дуже любив застілля, і в Будинку кіно траплялося те незрідка. ЗОЛОЄВ був майтер не тільки тостів, а й неспішної бесіди, в якій розкривалося стільки таємниць буття. Принаймні для мене...
Що ж, завершилось довге, непросте, але достойне життя. Душа ТИМУРОВА уже на шляху в недосяжні для нас висі. Там на нього чекає стільки людей, стільки приятелів і колег - сумувати не доведеться.
Прощавайте, дорогий ТИМУРЕ! Спасибі за кіно, за науку життя, за приязнь і мудрість плавби ріками буття.
ЦАРСТВО НЕБЕСНЕ!