90 ЛІТ ТОМУ, 25 ЛЮТОГО 1929-го, НА ЕКРАНИ КИЄВА ВИЙШОВ ФІЛЬМ "АРСЕНАЛ" ОЛЕКСАНДРА ДОВЖЕНКА
01.03.2019
В «АРСЕНАЛІ» добре простежуються впливи німецького експресіонізму, і не тільки у пластиці (за камерою стояв геніальний оператор Данило Демуцький), а й в образній сюжетиці – упокорення людини, а власне людської маси гіпнотичній сторонній силі (досить пригадати “Кабінет доктора Калігарі” Роберта Віне та “Доктор Мабузе – гравець” Фріца Ланге).
В “Арсеналі” маємо в чомусь близьку екранну реальність – завороженість персонажів, що рухаються назустріч невідворотній смерті. Цей сомнамбулічний стан фіксується автором від самого початку фільму (українське село часів Першої світової). Власне, катастрофа поїзда є знаком пробудження. Прагнення перейти у новий стан, досі неусвідомлене, набуває нових рис: у постаті Тимоша. Затим, у наступному Довженковому фільмі, “Земля”, буде ще один в”їзд героя в населений пункт – цього разу на тракторі.
Зафіксуймо певну послідовність. “Звенигора”: в фіналі герої рушають у поки що незвідане майбутнє на поїзді. “Арсенал”: цей мотив дістає певного розвитку, просування – в”їзд до міста є амбівалентним, він і катастрофічний, погибельний, і такий, що є вихідною точкою нового життя, нового, уже осмисленого, вільного від якогось вселенського гіпнотичного впливу. Тут своєрідне переломлення експресіоністських мотивів – світ постає завороженим, підвладним чужій, паралізуючій волі. То було провістям майбутніх лих, коли велетенські маси людей буде придушено тоталітарною волею – цю еволюцію опише потім у своїй книзі “Від Калігарі до Гітлера” (1947) Зігфрід Кракауер. І, нарешті, “Земля”: герой в”їжджає на тракторі в село і зусилля більшовицького месії не минають надаремно, починається нове, краще, гармонійніше життя. І хоча, згідно неписаних законів, месія має загинути, та дух його безсмертний і він, що називається, “вдихає полум”я” у кріпкі тіла новітніх людей. Майже Ренесанс, Відродження – і це вже не гра, це – реальність. Принаймні для автора.
Мотив зачаклованості в “Арсеналі” зникає не відразу. Після епізоду залізничної катастрофи бачимо промовисто експресіоністичні плани з жінками, до яких вертають з війни їхні чоловіки. У кожного з них законне питання від побаченої на жіночих руках дитини: хто? Хто батько? Відповіді немає, питання риторичне – у сомнамбулічному, знов-таки, стані усе відбувалося поза волею людини.