Новини спілки

ВЖЕ ТРИ РОКИ БЕЗ ІВАНА ДРАЧА...

19.06.2021

Sergiy Trymbach

НСКУ, Українська кіноакадемія

За 5 днів до смерті Івана Федоровича я бачив його востаннє в отакому от кріслі, у нього вдома (як на фото). Тільки був він, звісна, річ, на кілька десятиліть старшим, виглядав хворобливо. Одначе у мене не було відчуття, що бачу його востаннє.

А уперше я побачив Драча у 1980-му, в компанії з Іваном Миколайчуком - як на цьому фото (автор Юрій Гармаш), і було це в Ірпені, у Будинку творчості, де вони писали разом сценарій фільму про композитора Миколу Лисенка.

Як і заповідав Іван Федорович, його поховали у рідних Теліженцях, на Київщині. Поруч могили сина Максима, чия брутальна смерть напевно ж прискорила трагічний кінець Поета.

Драч любив дивитись фільми, часто одвідував Будинок кіно (бо ж і жив неподалік). Я досі, заходячи в Синю залу нашого Дому, звично шукаю його в глядацькій залі. Третій, або четвертий ряд, ліворуч.

Так було і позавчора, на початку вечора з нагоди ювілею Миколайчука. Ні, він знову не прийшов. Так він же не в Києві, у Теліженцях, де ніколи він померти не може, про що й написав в одному із своїх віршів-заповітів.

Одначе все одно Іван Драч був з нами...І так це вже назавжди.

Іван Драч:

Поховайте мене в Теліжинцях,

Де так пахне безсмертям трава.

Де ліси, мов списи, гороїжаться

І де Роська, мій Стікс, проплива.

Поховайте мене в Теліжинцях-

Не люблю я пихатих столиць.

У Теліжинцях сонечко ніжиться

В сяйві юних дівочих лиць.

У Теліжинцях світ мені тулиться,

Смак води і дотепність дядьків.