ХУДОЖНИКУ І РЕЖИСЕРУ ОЛЕКСІЮ ЛЕВЧЕНКУ - 70
20.07.2018
Уже третій день п"ю здоров"я ОЛЕКСІЯ ОЛЕКСІЙОВИЧА ЛЕВЧЕНКА. Людини абсолютно унікальної, надзвичайно талановитої і, сказати б, якоїсь нетутешньої. Бо ніби тихою, але твердою ходою перейшов до нас з часів Коцюбинського і Чехова - м"яка іронічна посмішка, миттєві заглиблення в себе, малюнок зненацька виникає...
Народився він у Каховці. Каховська ГЕС, грандіозні плани й будови... І така замало не міфічна картина. Малий Олексійко грається на вулиці, аж тут йде його батько, так само Олексій, із самим ОЛЕКСАНДРОМ ДОВЖЕНКОМ (той, як відомо, місяцями жив у тих краях, "Поему про море" готував). Зупинились, батько сказав Довженкові: "Це мій син!".
Режисер уважно подивився на хлопчика, поклав долоню на його голову...
- Олексію Олексійовичу!- вигукнув я, уперше почувши цю історію.- Тепер усе зрозуміло: класик і геній опромінив Вас, заразив талантом і усім, чим треба!
У відповідь трохи сором"язлива усмішка. Так, апокриф, у святці поки не увійшов, але як знати...
Зрозуміло одне - ОЛЕКСІЙ ЛЕВЧЕНКО і справді людина напрочуд обдарована. Його пластичне мислення надзвичайно багате і багато нюансоване. Це і в тих випадках, коли йдеться про фільм "ЧОРНА КУРКА, або ПІДЗЕМНІ ЖИТЕЛІ" Віктора Греся, де насиченість пластикою у кожному кадрі просто зашкалює (КІНОБАРОКО, ось воно що). І коли працювалось над фільмом "НІЧ КОРОТКА" Михайла Бєлікова про перший повоєнний рік, де стільки атмосферної щемливої правди, де внутрікадровий малюнок нагадує у чомусь етюди вугіллям...
О.ЛЕВЧЕНКО закінчив Київський художній інститут (1972) і про кіно спершу не йшлося. Та потяг до екранного мистецтва виявився надто сильним. Пішов у групу фільму Михайла Бєлікова "НЕВИДИМА РОБОТА" (1979) - ні, ще не художником-постановником. Його помітив інший режисер, В"ячеслав Криштофович і запросив, уже постановником, у свій фільм "СВОЄ ЩАСТЯ" (1979). Сучасна історія.
А вже у наступній роботі Криштофовича "ДРІБНИЦІ ЖИТТЯ" (1980) ЛЕВЧЕНКО несподівано постав як виконавець ролі сусіда головного героя. Роль маленька, але супервиразна. Людина на сусідньому балконі, заблокована навушниками і любов"ю до високої музики. Мистецтво любить, кактус любить (горщик стоїть поруч), а от сусіда не чує... У фіналі той кактус заледве не вбиває головного героя. Парадоксальний персонаж, профіль якого - фізичний і метафізичний - вразається в пам"ять назавжди.
Одного разу ЛЕВЧЕНКО спробував себе і як режисер - доволі успішно. Йдеться про фільм "ЄЛИСЕЙСЬКІ ПОЛЯ". Про пластичність і беззахисність людських почуттів. Напевно, що кар"єра ЛЕВЧЕНКА-режисера мала б продовження, якби кінематограф у 1990-ті не зійшов на пси.
ЛЕВЧЕНКО-художник завжди працював не просто з талановитими, а й високоінтелігентними режисерами. Назву лишень кілька фільмів: "ЯКІ Ж БУЛИ МИ МОЛОДІ" М.Бєлікова, "ХРАНИ МЕНЕ, МІЙ ТАЛІСМАН" Романа Балаяна, "САМОТНЯ ЖІНКА БАЖАЄ ПОЗНАЙОМИТИСЬ" В"ячеслава Криштофовича, "СМИРЕННЕ КЛАДОВИЩЕ" Олександра Ітигілова, "ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ БУРЖУЯ" Анатолія Матешка,..
Остання за часом робота художника - фільм "ТАЄМНИЙ ЩОДЕННИК СИМОНА ПЕТЛЮРИ" (2018) Олеся Янчука. Чи не перший план картини - в кадрі з"являється Ейфелева вежа, і ми вже готові прийняти у себе Паризький пейзаж, одначе далі ми бачимо ОЛЕКСІЯ ОЛЕКСІЙОВИЧА з кимось ще - вони несуть павільйоном макет знаменитої вежі. Парадоксальність митця ухоплена тут ще і ще раз.
Попереду у ювіляра ще багато літ і робіт. Серед них, сподіваюсь, і фільм "ТИСЯЧУ СНОПІВ ВІТРУ", ініційованого кінооператором Юрієм Гармашем (за ідеями й мотивами, колись нафантазованими Іваном Миколайчуком).
На фото:
У ролі Сусіда, фільм "Дрібниці життя".
Олексій Левченко