Український документальний фільм "Земля блакитна, наче апельсин" режисерки Ірини Цілик у Музеї модерного мистецтва у Нью-Йорку
12.02.2020
Сьогоднішній показ українського документального фільму "Земля блакитна, наче апельсин" режисерки Ірини Цілик у Музеї модерного мистецтва у Нью-Йорку перевершив всі мої найкращі сподівання. Мої компліменти для тих, хто програмував сьогоднішній захід, бо вони мали візію і сміливість спарувати фільм Ірини Цілик з документом росіянки Ксенії Охапіної "Безсмертний".
Український фільм, що йшов першим і, до речі при напханій до стріхи кінозалі, і це о 16:30 у будній день, про багато говорить. За ним – російський документ. Український фільм крім усього иншого, є і про те, як зрусифікована українська сім'я (припускаю, що десь навіть колишні переселенці з Галичини, бо хто б називав дочку? Миросею на Донбасі?) у "червоній зоні" війни з Московщиною, тобто під постійними обстрілами, намагається зберегти в собі людськість. не збожеволіти, не здичавіти, знімаючи фільм про самих себе.
Російський же фільм – про місто на півночі імперії, в зоні колишнього ҐУЛaґу, в якому ціла громада міста на очах ошелешоного глядача втрачає людськість, перетворюється на стадо без обличчя і культури, піддаючись фашистській пропаґанді Кремля. Дітей тринадцятирічного, як не меншого, віку вчать убивати. Російський фільм – потужне викриття російського фашизму, який майже всі на світі, й насамперед в Україні, чомусь бояться назвати фашизмом. В обговоренні після перегляду Ірина Цілик просто порвала публіку лаконічною пронизливістю своїх відповідей на питання. Вона часто вживала вираз "моя Україна" там, де русскоговорєщі "патріоти" кажуть "срана" (страна). Здається навіть є такий сайт "с(т)рана.ua". Все ж таки мова і вибір слов говорять цілу купу речей про мовця. Неукраїнці говорять про Україну "срана" замість зрозумілого Україна, чому? бо їхня срана – Росія, хочуть вони це визнати чи ні.
Для мене особисто погоду під час обговорення зробило те, що Ірина Цілик подякувала російській режисерці за її фільм, сказавши "Ваш фільм – це ще одна цеглина в мур, який відгородить мою Україну (sic!) від путінської Росії."
У відповідь нью-йоркська публіка вибухнула оплесками. Ірино, Ви найкраща!!! Я теж Вам аплодую! Завтра, в середу, маємо показ "Землі блакитної, наче апельсин" на Українському кіноклубі Колумбійського університету. Всіх запрошую!!!
Юрій ШЕВЧУК