«ЙШЛИ КОРОВИ ІЗ ДІБРОВИ, А ОВЕЧКИ З ПОЛЯ….»
20.12.2020
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
Воли і волики, корови і коники в живописі. І трохи в кіно
Сьогодні побував (в режимі он-лайн) в Національному художньому музеї України - там відкрився виставковий проєкт «ПОМІЧНИК, СУПУТНИК, ДРУГ». Анімалістичний жанр в українському малярстві ХІХ століття (Сергій Васильківський, Микола Самокиш, Олександр Мурашко, «Рафаель котів» Валер’ян Яблочкін…).
Цікава виставка, цікаве й ефектне її оформлення Олександром Бурлакою, коментарі Лесі Толстової.
Виявляється, анімалістичний жанр в чистому вигляді в українському малярстві ХІХ століття був малорозвиненим, послідовно у ньому працювало небагато художників. Толстова проводила паралелі з літературними творами (скажімо, «Шкода» Василя Стефаника), а от кіно не згадала.
Тому доповню. І одразу пригадаю давню, ще 1990-х, зустріч шведських і українських критиків, зініційовану вже покійним Олександром Рутковським. Ми дивились шведські фільми, вони - українські, а потім коментували.
Так от, вони дивувались: а чому у ваших фільмах так багато корів, коней, волів, овець? А тому, відповідали ми, що село на нашій Україні, неначе писане - з корови, чи коня. У господарстві вони першими були, а вже потім ми, господарі… Бо землю обробити без худібки ніяк не виходило… Бідним шведам зрозуміти те було важко.
А й справді - згадаймо «Землю» Довженкову. Воли, коні посеред полів і поруч райських, на вигляд, садів. Поруч самих людей. Потім ті коні перекочували у ранні фільми Андрєя Тарковського.
В легендарних «Тінях забутих предків» Сергія Параджанова - вівці, овечки. Овечки сунуть хмарами у «Захарі Беркуті» Леоніда Осики - під музику Володимира Губи (віднедавна режисер і композитор разом ту музику слухають).
В легендарних «Тінях забутих предків» Сергія Параджанова - вівці, овечки. Овечки сунуть хмарами у «Захарі Беркуті» Леоніда Осики - під музику Володимира Губи (віднедавна режисер і композитор разом ту музику слухають).
Коні, воли, вівці і у «Вавилоні ХХ» Івана Миколайчука. Який сам зіграв сільського філософа Фабіана. А в ролі його двійника, теж Фабіана і так само з філософським мислительним ухилом, цап. Який обожнював споживати сигарети «Мальборо», - дефіцитним на ті часи харчем (бо ж цап жував цигаретки) його забезпечували - аби тільки мислив у кадрі, а не вертухався… Коні, воли, вівці і у «Вавилоні ХХ» Івана Миколайчука. Який сам зіграв сільського філософа Фабіана. А в ролі його двійника, теж Фабіана і так само з філософським мислительним ухилом, цап. Який обожнював споживати сигарети «Мальборо», - дефіцитним на ті часи харчем (бо ж цап жував цигаретки) його забезпечували - аби тільки мислив у кадрі, а не вертухався…
А ще у «Вавилоні ХХ» були корови. Багато корів, хор цілий. Він і заспівав-замугикав. Звісно, що голоси ті нагадували людські, але ж не менше й коров»ячі. Бо пісня співана яка була? «Йшли корови із діброви, а овечки з поля. Заплакала дівчинонька із козаком стоя…». Словом, кому що, а курсі просо. Подивився на живописні полотна і почав про кіно, про фільми говорити. Тільки ж і там корови, і тут. І там дівчинонька страждає, і тут. Життя одне, життя прекрасне, коли його бачать, коли його відтворюють справжні художники.