Десять днів із життя актриси
02.06.2015
14 травня 2015 року у Синій залі Будинку кіно відбулася прем'єра документального фільму режисера Тараса Коцюби «По колу».
Всеволод Цимбал, «День»
Давайте разом пригадаємо і підрахуємо, чи багато знято фільмів за життя відомих перспективних акторів про них самих? (Замовлена рекламна продукція від шоу-бізнесу не рахується). Нічого не згадується. Подібне створюють до серйозної дати. Наприклад, до сторіччя. У будь-якому разі після відходу героя з життя. А ось про неповторну, у розквіті сил і таланту Римму Зюбіну взяли і зняли. І не короткометражку, і не до дати, і не за винагороду. Повноцінний документальний фільм на цілих 95 хвилин. Називається «По колу». Режисер – молодий і талановитий Тарас Коцюба. З Риммою вони познайомилися на фестивалі кіно і телебачення «Вiдкрита нiч – Дубль 17». Зюбіна – в журі. Коцюба отримує приз за кращий студентський фільм «Якби».
І вже за два місяці Тарас вирішив зняти документальний фільм-портрет. Зателефонував Риммі у листопаді минулого року, почав довго і витіювато пояснювати, що хоче розповісти не зовсім про людину, а повідати про людину з... Космосу. Словом, його прибулець є несьогосвітній. Нетутешньої він доброти, відвертості, щирості. «І цим космічним дивом є, Римма, Ви».
Виявилось, фільм справді про неї. У Молодому театрі Тарас подивися виставу «Четверта сестра», далі купив собі камеру, і робота закипіла. Римма цю камеру швидко перестала помічати. Адже режисер, який жодного разу до цього не брався за документальне кіно, безмовно і невідступно перебував поруч упродовж двох місяців.
Фільм «По колу» розбитий на десять днів. Тарас знімав актрису всюди – за кермом, у поїзді, автобусі. У Слов'янську, куди Римма їздила як волонтер і викладала малятам уроки акторської майстерності. У їдальні, магазині. У гримерці, де актриса зігрівається «акторським чаєм» - з коньячком - і нарікає костюмерові, мов, потовстішала. У компанії колег, де шпарить анекдоти. Тарас не соромився показати її непричесаною, з першими зморшками, без косметики, з утомленим, змарнілим обличчям. Зате природною, нашою, справжньою.
Вони заздалегідь нічого не планували. Все виходило спонтанно і на ходу. За 23 знімальних дні режисер і актриса звиклися один з одним. Тарас показав Римму і в ті моменти, коли її життя не було наповнене зйомками і театром. І тоді, наперекір обставинам, вона наповнювала його сама. «Ця холодна зима виявилася найтеплішою зимою мого життя», - посміхається Римма.
Чого вартий кадр, коли втомлена молода жінка у домашньому халаті сидить за комп'ютером, за вікном глибока ніч, а вона із сумом констатує: «Так пізно, а вони... Замість того, щоб спати в обіймах коханих, пишуть про мене гидоту і пишуть... Та відпочиньте ви нарешті...».
Багато часу режисер приділив пікантним залаштунковим зйомкам популярного серіалу «Безсмертник». Хоча зазвичай продюсери украй ревно оберігають такий процес від сторонніх очей, тим більше людей з камерою.
На перегляді у Синій залі Будинку кіно обстановка панувала камерна. Прийшли друзі, колеги актриси. Багато з квітами, хоча Римма попередила, аби не було ні букетів, ні пафосу. Створювалося враження, що зустрілися люди, які давно не бачилися, але при цьому обожнюють один одного.
Тут немає повчальних коментарів режисера, голосу за кадром, розжовування показаного. Судячи з усього, з міркувань тактовності, а може, і за самим задумом, до фільму не залучали чоловіка актриси – художнього керівника театру Франка Станіслава Мойсеєва. З родичів хіба що кілька разів промайнув на екрані син Даня і улюбленець сім'ї хвилястий папужка.
Одразу після перегляду створилося враження якоїсь розірваності сюжету, сумісності несумісного. Це як поїзд, де є тільки паровоз, а замість вагонів - то борт вантажівки, то крило літака, то колеса від автобуса. Але минає час, у голові все розкладається на свої місця. Стає зрозуміло, чому фільм названий «По колу». Таке життя, в якому далеко не все піддається логіці і всупереч бажанням все йде якось не за правилами. Тим більше якщо це життя актриси. Зауважте, актриси не примхливої. Актриси-трудівниці, яка за день встигає відрепетирувати і зіграти виставу, знятися в кіно, поспілкуватися в онкоцентрі з хворими дітьми, принести подарунки пораненим бійцям у госпіталь, купити своїм чоловікам продукти, а папузі – корм, приготувати вечерю, поспілкуватися з друзями по телефону, не дивлячись на втому... А на ранок наступного дня знову сідати в кінознімальну машину і мчатися за місто. І так день за днем. По колу.
Всеволод Цимбал, «День», 15 травня 2015 року