Романтика й драма народних героїв
06.06.2015
Фільми про селянські повстання, про національну визвольну боротьбу українців почали створюватися від кінця 20-х – початку 30-х років минулого століття.
Саме тоді український кінорежисер Іван Кавалерідзе планує фільмувати трилогію на цю тему. В основі його сюжетів лежать не стільки історичні дослідження, скільки певні літературні твори, власне, історична міфологія, яка постала значно пізніше за події, що їх описувала.
Так, 1933 року Кавалерідзе створює фільм «Коліївщина», котрий є довільною екранізацією поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки».
Це досить піднесена та навіть урочиста картина, у якій боротьба українців малюється широкими та сміливими мазками. Стрічка підкреслено епічна, багатокультурна й багатомовна. Найпоказовішими кадрами «Коліївщини» є масові сцени, де вершиться доля війни. Головні герої, власне, ватажки повстання постають по-скульптурному виразними. Їхнім міркуванням і долі віддано у фільмі багато місця. До прикладу, ми бачимо Гонту в момент вибору – на чий бік стати у цій війні. Такі епізоди сповнені відчуття важливости моменту, вони по-оперному піднесені та значущі.
І все ж у стрічках сталінського кіноперіоду історія цілком підпорядковувалася ідеології – це була політика, обернена у минуле. Прикладом чого є картина «Кармелюк» режисера Георгія Тасіна, яка вийшла на екрани 1938 року. На відміну від «Коліївщини» Івана Кавалерідзе, перед нами стрічка біографічна, що, не останньою чергою, пов’язано з процесом утвердження культу особи. У минулому відшукувались історичні постаті, які б нагадували партійного діяча, національного лідера на кшталт Сталіна, під керівництвом якого мають повстати народні маси.
Нам одразу представляють героя – простого, працьовитого, одруженого селянина, якого нещадно експлуатує поміщик, а за спробу чинити опір – жорстоко карає. Кармелюкові нічого іншого не лишається, як почати власну війну проти несправедливого світу.
Художня матерія цього фільму, його сюжетика також просотані параноєю сталінських часів, оскільки тут діє і зовнішній, і внутрішній ворог повсталого селянства. Зовнішній ворог – це поміщики-експлуататори, а внутрішній – різного роду непевні елементи, які можуть зрадити кожної миті. Подібна схема стала законодавчою для сталінського, а згодом і повоєнного радянського кіна.
1959 року кінорежисер Віктор Іванов на студії Довженка фільмує кольорову картину «Олекса Довбуш», у якій оповідає свою версію життя знаменитого опришка. За подобою сталінських стрічок, ця історія також починається зі вступу, тільки цього разу закадрового, де розставлені не стільки класові, скільки національні акценти, мовляв, українці – із часів Київської Руси – завше боролися з різними завойовниками, які хотіли їх розділити. Втім, подальший сюжет радше веде мову про війну опришків проти багатіїв, які, за відомим марксистським постулатом, не мають батьківщини.
Головна роль у фільмі «Олекса Довбуш» дісталася московському акторові Афанасію Кочєткову, згодом відомому за втіленням образу пролетарського письменника Максіма Ґорького одразу в кількох картинах. Кочєтков привносить до ролі гуцула свої, суто босяцькі й частково пролетарські, елементи. Відтак Довбуш радше скидається на московського комісара, що його прислала партія на роботу в карпатські гори, ніж на правдивого гуцула. Він чітко розуміє завдання, які стоять перед рухом опришків, і правильно добирає собі поплічників – за класовим чуттям.
Проте у цій кінострічці з’являється дещо нове, в порівнянні зі сталінськими фільмами. Тут багато місця віддано природі та звичаям гуцулів. Авторів фільму, серед яких оператор-постановник Вадим Іллєнко, вочевидь зачаровує місцева фактура, яка згодом стане частиною міфології Українського поетичного кіна.
Також виразною у цій картині є любовна лінія. Зіграна Наталією Наум Марічка стає ключовим персонажем фільму. І, як результат, любовні перипетії виявляються не менш важливими, аніж класова боротьба.
1985 року кіностудія Довженка, на замовлення Держтелерадіо СРСР, фільмує чотирисерійну телестрічку «Кармелюк». Серіал ніби акумулює радянський підхід до теми народних героїв та народного гніву. Герої борються проти кріпацтва та за свободу, проте також живуть активним родинним життям.
2004 року телеканал «1+1» зробив нову, українськомовну, версію цієї стрічки на п’ять серій. У підсумку, щезла ідеологічна мотивація головного героя, а на перший план вийшла історія радше нонконформіста, ніж революціонера, який не вписується у власне оточення з не дуже очевидних мотивів. Звісно, зберігається увесь радянський антураж із несправедливими поміщиками, корумпованими чиновниками та самодурами-військовиками, проте ці обставини не головні, бо протягом фільму з’ясовується, що багаті також плачуть.
Відтак сюжет серіалу обертається довкола Кармелюкової родини, його імпульсивного характеру, а також популярности героя серед жінок. Власне, остання обставина, яку Кармелюк не схотів використати на свою користь, і зіграла фатальну роль у його долі.
Вночі ж із 7 на 8 червня о 01:50 в «Арґументі-Кіно» – фільм «Камінна душа», який, передусім, є екранізацією твору Гната Хоткевича. Важливо також, що ця картина знімалася за часів послаблення цензури, відтак автори не особливо переймалися класовою чи національною темою, хоча те й те присутнє у сюжеті. Натомість, вони дали собі волю у показі фізичного кохання.
Взагалі, головний герой фільму виглядає правдивим сексуальним символом Карпат у всіх сенсах цього слова. Він сильний, сміливий та брутальний. Він не хоче змиритися з призначеною йому долею.
Багато в чому саме ця стрічка фіналізує подібну тему в українському кінематографі, відкриваючи нові можливості для, сподіваємося, історично відповідного кіна. Такого кіна, яке не ставитиме перед собою ідеологічних завдань та остаточно відійде від давно знайомих і набридливих схем.
Ігор Грабович, «Арґумент-Кіно», 1 червня 2015 року