f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Яке кіно хочуть дивитися українці й чому Україна — не Росія

30.07.2015

Останнім часом одразу декілька телегруп і продакшн-студій провели дослідження цінностей українців і того, як вони змінилися після подій на Євромайдані та бойових дій на сході. Мета цих досліджень — краще зрозуміти потреби глядачів та запропонувати їм відповідний теле- та кінопродукт.

Галина Петренко, «Телекритика»

Отже, які фільми та серіали хочуть дивитися українці, чи потрібен вітчизняній кіноіндустрії кодекс самообмежень і чому Україна - не Росія? Про це йшлося під час публічної дискусії «Створення соціального оптимізму. Які цінності потрібно закладати у фільми й серіали, що знімаються в Україні сьогодні», яку минулого тижня організувала ініціативна група «#КіноКраїна. У дискусії взяли участь представники Держкіно, StarLightMedia, ініціативи «21 листопада», «Медіа Групи Україна», Film.ua Group, Front Cinema, Star Media та інших учасників ринку.

Найсвіжішими з представлених під час дискусії досліджень цінностей сучасних українців були одразу два, які проводилися майже в один і той самий час - наприкінці 2014-го - початку 2015 року: одне - спільно StarLightMedia та Film.ua, друге - ініціативою «21 листопада». Обидва дослідження включали декілька десятків глибинних інтерв'ю з лідерами думок та показали схожі результати. Так, дослідники StarLightMedia та Film.ua виділили три групи цінностей: свобода, солідарність та економічне процвітання. Учасники «21 листопада» - свобода, гідність, справедливість.

«Наше дослідження показало, що українці є доволі європейською нацією, здатною до самоорганізації. Ми здатні домовлятися. Крім того, українці не люблять законів, які їм нав'язують, якщо не вважають ці закони справедливими. І обговорення таких законів - це, зокрема, передумова для віче, діалогу, самоорганізації знизу», - поділилася спостереженнями піар-менеджер групи StarLightMedia Ольга Ваганова.

«Під час обговорень сучасних цінностей українців учасники ініціативи "21 листопада" висловлювали думку, що Україна - це велике перехрестя, а українці - сталкери неба (і в сенсі того, що над підкоренням космосу працювало багато вихідців із України, і в сенсі Небесної сотні). Українцям притаманне колективне лідерство, вони не йдуть лише за вождем. І ми маємо навчитися напрацюванню рішень громадою», - висловив своє бачення представник ініціативи «21 листопада», протоієрей УПЦ Георгій Коваленко.

Крім експертних глибинних інтерв'ю, учасники ініціативи «21 листопада» також використовували результати багаторічного порівняльного дослідження зміни цінностей The European Social Survey (ESS), що проводиться в 30 країнах ЄС, та ініціативної групи соціологів із України. Це порівняльне дослідження показало, що українцям узагалі та українцям, які були учасниками Революції гідності, притаманні дещо різні цінності. Причому в останніх європейські цінності інколи є навіть більшими, ніж у середньому в самих європейців. Проте українське суспільство досі не перетнуло тієї межі, яка здатна його якісно перетворити: формування цінностей країни й українців ще триває.

«Медіа Група Україна» також провела власне дослідження цінностей українців - у 2014 році, до початку бойових дій, коли без перешкод можна було дослідити думки мешканців усього українського сходу. Крім глибинних інтерв'ю, дослідження «Медіа Групи Україна» включало також опитування 2 тис. осіб. Ось найцікавіші висновки з нього:

незважаючи на те, де живуть українці - у великих, малих містах чи селах - і який у них достаток, вони всі орієнтовані на сімейні цінності. Будь-який чоловік вважає себе успішним, коли в нього є діти;

  • всі українці прагнуть свободи;
  • вони шукають свою ідентичність і намагаються відповісти на питання про своє коріння;
  • надають значення соціальному статусу та соціальному визнанню;
  • люблять посміятися, в тому числі й над собою;
  • схильні до краси й естетизму;
  • мають почуття власної гідності;
  • практичні, консервативні, хазяйновиті, гостинні;
  • люблять бідкатися;
  • для українців найсвятіше - це земля;
  • будь-який українець вважає: якщо він народився в Україні, він є талановитою людиною. Людиною, яка поцілована Богом. Він вважає себе особистістю. І єдина річ, яка йому заважає розкритися, - це відсутність прагнення до цього. Тобто він просто не захотів по-справжньому;
  • дуальність. Українець завжди зіставляє інтереси своїх близьких і суспільства. І, на жаль, нерідко обирає рішення, яке стосується його особисто.

«Медіа Група Україна» у своєму дослідженні виявила також суттєві відмінності в цінностях між мешканцями України та Росії. «Коли все почалося, з'явився новий тренд, якого не було під час наших досліджень. Ми назвали цей тренд "Україна". Нам вдалося порівняти, як себе ідентифікують мешканці Росії та України. Коли українців запитують, чим вони пишаються, вони кажуть: сином, справою. Росіяни кажуть: Гагаріним, Путіним і т. д. Українці в загальному контексті народжені, щоби жити. Якщо подивитися на історію, то що би тут не відбувалося, українець завжди включав програму виживання. Наш східний сусід народжується, щоби померти - за батьківщину, за ідею, за царя», - сказала директор зі стратегічного маркетингу «Медіа Групи Україна» Ольга Захарова.

Ще в 2012 році українці ідентифікували себе з тим населеним пунктом, де вони живуть. У 2014 році таку відповідь давали вдвічі менше респондентів, ніж у 2012-му. Натомість усе більше людей відчувають свою належність саме до України в цілому.

Набуває ваги і тренд дерадянизації. Це теж відмінна риса України від північно-східного сусіда, бо там, навпаки, спостерігається повернення до країни, якої немає, і пострадянська ностальгія за соціалістичним гламуром.

Але в цей же час дуже погіршилося матеріальне становище українців, і в суспільстві переважають песимістичні настрої. Українці знову, вкотре за свою історію, включили програму виживання. У цій ситуації «Медіа Група Україна» бачить у серіалах джерело яскравих фарб та розради для глядачів. Компанія дослідила основні теми серіалів, на які, на її думку, чекають глядачі в найближчі часи:

  • українська історія;
  • краса природи й міст України;
  • історичні особистості різних епох України;
  • потреба знайти взаєморозуміння між різними людьми - майданівцями і «Беркутом», сходом та заходом;
  • АТО, військовий патріотизм, анти-Росія;
  • боротьба з корупцією;
  • світле майбутнє.

Четверте дослідження, презентоване під час дискусії, було здійснено компанією AY Policy Center ще раніше - у 2012 році. Проте співзасновниця компанії Оксана Мельничук зазначила, що дослідження все одно є корисним: якщо ми хочемо побудувати стратегію, наприклад, на п'ять років уперед, ми повинні також мати дані про те, що було п'ять років тому, щоби аналізувати картину в динаміці. Результати цього дослідження описують чимало проблемних місць у цінностях українців, які варто було би підкоригувати, в тому числі й за допомогою продуктів аудіовізуальної культури. Тож не дивно, що серед учасників дискусії швидко виникла суперечка стосовно старого як світ питання: чи мусить комерційне телебачення виховувати глядачів, а чи його завдання - лише відгукуватися на потреби аудиторії.

У будь-якому разі, результати дослідження AY Policy Center підкріплюють описані вище дослідження і є дуже цікавими:

- сьогодні не можна говорити про домінування в українському суспільстві цінностей індивідуалізму. Можна говорити про баланс індивідуалістичних і конформістських установок: 45% вважають, що краще бути яскравою індивідуальністю, але 45% висловили думку, що краще бути «як усі». Свідомість українців переживає перехідний період, але ми вже можемо вважати себе учасниками європейського тренду розвитку, який не притаманний іншим пострадянським країнам;

- дуже важливий момент - це правова свідомість українців: ми будемо виконувати лише ті закони, які вважаємо справедливими. Саботаж управлінських рішень є традиційним способом боротьби українського населення за власні інтереси;

- українське суспільство зараз відходить від розуміння свободи як анархічної волі, тобто як свободи від чогось (керівника, законів, суспільних обов'язків), але воно ще не прийшло повною мірою до розуміння свободи як передумови, необхідної для творчої і професійної самореалізації;

- 60% високо цінують свободу, виділяючи те, що цінність будь-чого іншого без свободи втрачає сенс. Але при цьому 32% вважають, що головне в житті - це матеріальне благополуччя, а свобода є другорядною;

- більшість українців головною метою свого життя вважають виховання дітей. А «жити не гірше за всіх» - це дуже український показник, тільки в українців серед усіх країн ЄС є це поняття. Значно менша кількість респондентів на те саме питання відповідала «одержати хорошу освіту» (1,6&%), «отримувати задоволення», «зробити щось для своєї країни», «стати знаменитим» і «здобути владу й високе становище». Це риси, властиві постіндустріальному й постінформаційному суспільству. Ми поки що лишаємося в рамках традиційного, архаїчного укладу;

- у позитивному ключі з прикметником «український» найбільше асоціюються мова, земля, кухня, культура. Разом із тим атрибут «український» у масовій свідомості українців найменше асоціюється з освітою, якістю, наукою, технологіями;

- щоби вважатися справжнім українцем, необхідно насамперед відчувати себе ним. Далеко на другому місці - жити в Україні. Етнічне походження не належить до розряду ключових критеріїв національної ідентичності в очах українців. Під час Євромайдану AY Policy Center використовував ці дані, щоби переконати західний світ у тому, що фашизм чи нацизм українцям не притаманні;

- для українських громадян характерний дуже короткий погляд на власні життєві перспективи - це найсумніший висновок. Більше половини опитаних планують своє життя не більше, ніж на рік. У такій ситуації проводити будь-які реформи дуже складно, оскільки вони вимагають очікування результатів.

Оксана Мельничук висловила припущення, що трохи підкоригувати світосприйняття українців могли би вітчизняні фільми та серіали в жанрі фантастики. «Недаремно Голлівуд знімає багато футуристичних фільмів: щоби підтягнути суспільство. Фантастика є дуже важливою, щоби люди мріяли - якщо ми говоримо про побудову інноваційного суспільства», - сказала вона.

Присутній у залі учасник ініціативи «21 листопада», засновник компанії «Промкабель-Електрика» Ваче Давтян запропонував знімати фільми й серіали, які би просували позитивний образ українських бізнесменів, зі сприйняттям яких зараз в українців не все ідеально.

А голова Держкіно Пилип Іллєнко порадив знімати більше комедій. «На жаль, дуже часто в кіно як мистецтві негативні емоції й жорстка атмосфера помилково вважаються належністю до якогось елітного кінематографа, і це згубило десятки кінорежисерів і драматургів. Особливо цим хворіють студенти. Але не що інше, як популярна ментальна комедія, будує так звані системні жарти, які формують у тому числі й національну ідентичність. І тоді між собою ми можемо про щось пожартувати - "Химка, вогню! " - а наші сусіди цього жарту вже не зрозуміють, - сказав очільник Держкіно. - З іншого боку, якщо ми говоримо про те, яким має бути кіно, то ми маємо вгадати потребу глядача через три роки. Бо якщо ми почнемо зараз планувати зйомку фільму, то реалістичний прогноз - що він потрапить до глядачів десь через три роки».

Ті з присутніх, хто очікував, що висока представленість під час дискусії великих учасників теле- та продакшн-ринку може вилитися в певні пропозиції щодо саморегулювання індустрії, лишилися розчарованими: кожен намагався триматися самостійно. Найближче до питання саморегулювання підійшла генеральний директор продакшн-компанії Front Cinema Тетяна Гнєдаш, яка пригадала голлівудський кодекс Хейса. «Майстри художнього слова й кадру визначають якість продукту масового споживання. Але його кількість і, що головне, зміст завжди визначає замовник. Тому питання формування соціального оптимізму - це не питання громадянського вибору митця. Це питання політичної волі та бізнес-інтересів тих людей, у руках яких влада і гроші. В нашому випадку це держава й бізнес-структури. І я дуже рада, що зараз серед нас є представники і держави, і телеканалів, - сказала пані Гнєдаш. - Створення соціального оптимізму - це виховання в наших глядачах здатності мислити позитивно. Найбільш дієва сила виховання - це сила прикладу, тобто презентація певних моделей поведінки, прикладів того, що і як потрібно робити, щоби досягти поставленої цілі. У 1930 році був створений виробничий кодекс Голлівуду - кодекс Хейса. У 1967 році він був скасований офіційно, але неофіційно діє й сьогодні. Це певне самообмеження, самоцензура. І склали та ввели цей кодекс не люди творчих професій, а власники студій і продюсери. Там, звісно, багато мракобісся. Але є й здорові обмеження».

У відповідь модератор дискусії, кінокритик, ведучий програми «Підпільна імперія» на телеканалі «1+1» Андрій Алфьоров нагадав, що саме через кодекс Хейса деякі американські кіностудії дуже потерпали фінансово: глядачі почали віддавати перевагу італійським та французьким фільмам, які не мали таких обмежень.

Галина Петренко, «Телекритика», 29 липня 2015 року