Хто у кого в полоні?
03.08.2015
Світова прем'єра стрічки «Полон» обіцяє стати не менш дискутивною, ніж світова прем'єра стрічки «Поводир», яка теж відбулася в рамках ОМКФ минулого року.
Олена Коркодим, «Телекритика»
Фільм Анатолія Матешка привертає увагу вже тому, що стосується він болючої для багатьох українців теми тероризму. А також і тому, що картина викликає запитання кінокритиків. Адже з'явився ігровий фільм про війну на сході України вже на етапі, коли документальні стрічки об'єднання «Вавилон'13» охопили чимало воєнної хроніки.
Фільм Captum кидає глядача до замкненого приміщення з полоненими, де відбувається 70% дії стрічки. Чи про українців ідеться, чи про росіян - глядач може тільки здогадуватися. У російськомовній стрічці немає ані географічних назв, ані прив'язок до подій. За сюжетом, жінка їде визволяти свого сина з полону абстрактних людей у цивільному. Вона й сама потрапляє в полон, з якого неможливо вирватися. Разом з нею інші герої стрічки намагаються вижити і знайти своїх полонених дітей.
Автори фільму кажуть, що намагалися створити притчу та осмислити тероризм і війну на персональному рівні. Для цього вдалися до латинської назви Captum і нагадали про Євангеліє від Матвія: «Якою мірою міряєш, такою й тебе мірятимуть». У фільмі є й інші цитати з Біблії - омивання ніг, яйце, з яким ототожнюють життя, образ матері і синів.
«У нас немає ні позитивних, ні негативних героїв: ще невідомо, хто в кого в полоні», - каже актор Володимир Горянський.
Демонструється фільм у чорно-білому варіанті. Творці фільму кажуть, що вдалися до такої кольорової гами з міркувань естетики.
Картину журналістам на ОМКФ представляла вся команда. Фільм було знято за власні кошти Анатолія Матешка і продюсерів - Олександра Ітигілова й Антона Сладкевича. Актори працювали за символічні гонорари, а колеги надали «добру знімальну техніку». Зйомки тривали всього тиждень поблизу Броварів. Ця стрічка, за словами кінорежисера й акторів, - їхній внесок у підтримку громадян, які вирушили захищати Україну.
Відповідаючи на запитання «Телекритики» щодо відповідальності в темі висвітлення війни, яка ще не завершилася, Анатолій Матешко вказав на те, що саме таке кіно, а не «мультики» зараз на часі: «Час диктує, щоб кіно ставало більш проблемним, більш соціальним, і в цьому, здається, майбутнє українського кіно».
Також він акцентував, що не зачіпав аспектів, які можуть стосуватися історичної достовірності, політики тощо: «У нас там немає акцентів, немає тих, хто правий і не правий. Тому що головне - це конфлікт внутрішнього стану людини, як вона відгукнеться на ті виклики, які готує їй час і доля. Один за таких обставин чогось стає свинею, а інший стає святим. І, здавалося б, у реальному житті вони один від одного нічим не відрізняються».
Виконавець головної ролі Володимир Горянський доповнив режисера: «Не можна звикати до війни, - сказав він. - Найстрашніше - що ми звикаємо до болю й це стає нашою повсякденною реальністю. От чому народилася ця ідея - з потреби підірвати в собі відчуття страху. Убивства - це ненормально для цивілізованого суспільства. І ми намагалися довести якісь мізансцени і діалоги до того рівня, щоб людині стало не по собі».
Продюсер «Полону» Олександр Ітигілов переконаний, що стрічка є важливою для нинішніх реалій. «Багато людей знайде в цьому фільмі відповіді на запитання, які ставлять собі щодня», - сказав він, відповідаючи на запитання «Телекритики».
Всеукраїнський прокат картини, зі слів пана Ітигілова, стартує 15 жовтня. А переговори щодо телепрем'єри ще тривають. Відбудеться вона вже після листопада 2015 року. Як розповіли члени знімальної групи, на Каннському кіноринку стрічка зацікавила близько 25 російських продюсерів.
У кінокритиків фільм викликає певні зауваження - і щодо сценарію, і щодо теми, і щодо засобів її донесення. Зокрема, засновник українського кіноклубу в Нью-Йорку Юрій Шевчук акцентував на «порнографії тортур» у картині. Мук головних героїв і справді не бракує: тут і жінка з розірваним ротом, і наполовину обгорілий чоловік, який здатен з такими ушкодженнями розмовляти й витримувати обійми.
Програмний консультант шостого ОМКФ Олександр Шпилюк відзначив, що Captum став дебютом Анатолія Матешка «в іншому кіно». «Це показовий фільм для Анатолія Матешка, відомого своїми телевізійними й комерційними стрічками, - сказав пан Шпилюк, пояснюючи критерії відбору стрічки для показу на ОМКФ. - Фільм зроблений без жодної державної підтримки за приватної ініціативи й за приватні кошти. Й нам здалося, що він концептуально дуже на часі. До нього є, безумовно, претензії, що обумовлено бюджетом і можливостями зйомки. З іншого боку, нам цікаво представити світову прем'єру українського фільму».
За соціальною місією «Полон» хочеться порівняти з картиною «Бріджент» данського автора Йєппе Ронде. Той теж присвятив ігрову стрічку темі, за які зазвичай беруться автори неігрового кіно. І також вважає, що завдання кінорежисера - піднімати запитання, а не шукати відповіді на них. У його фільмі йдеться про масові підліткові самогубства в данському містечку Брідженті, припинити які не вдалося й досі. Щоби заглибитися в це вороже до ЗМІ та кінорежисерів середовище й вивчити тему, кінорежисер витратив шість років. Результатом його роботи став видовищний фільм, з яким він побував уже на понад 60 кінофестивалях, на яких піднімав підліткову проблематику. «Я не розкрив цю тему швидко. Але від початку й орієнтувався на перспективу, сподіваючись, що фільм стане в нагоді для вирішення подібних ситуацій і для Данії, й для інших країн. Зрушенням уже є те, що родини з Бріджента, які втратили своїх дітей, починають говорити на цю тему», - розповів кінорежисер під час зустрічі з глядачами.
Анатолій Матешко теж спонукає глядачів «Полону», серед яких, напевне, будуть і народні депутати, і жертви терористів, до відвертої розмови про надскладну для України тему торгівлі людьми, тероризму. Однак знята як мистецтво можливого кінокартина може претендувати на фестивальні нагороди хіба що в номінації «За громадянський вчинок».
Кого зацікавить фільм? Усіх, хто стежить за роботами Анатолія Матешка. А також і тих, кого хвилює кіноосмислення теми війни й тероризму.
Хто під час кіносеансу плакатиме? Документалісти, які не зможуть визначитися, хто в цій історії сепаратист, хто - «Правий сектор», де чий син, де переговорники й чому мова спілкування - російська.
Художні й інші особливості. Творці фільму, безумовно, привернуть увагу до теми тероризму, викрадення людей на сході України, вирішити яку не можна ані з допомогою чинної влади, ані здорового глузду. Втім, у стрічці Captum вона також не вирішена. Під час прес-конференції автори повідомили, що цим фільмом піднімають питання. Часом - і в неоднозначний спосіб. Приміром, головна героїня картини зраджує Батьківщину, аби врятувати сина.
Що може запозичити українська кіноіндустрія? Стрічку було знято протягом семи днів. Команду фільму об'єднало бажання висловити свою громадянську позицію.
Права на територію України: Anton Sladkevych Productions.
Олена Коркодим, «Телекритика», 13 липня 2015 року