Мінус російське кіно. Плюс що?
16.09.2015
Cultprostir з'ясував, як заборона російських фільмів і серіалів вплинула на український кінопрокат і телеефір.
Надія Заварова, Cultprostir
Чи змінилося життя українського кіномана і телеглядача? Як ми ставимося до нового образу вітчизняного медіапростору, і чи такі значні його зміни, щоб говорити про активний розвиток власної кіно- і телеіндустрії? Питань накопичилося багато – приблизно стільки ж, скільки в Україні знайдеться глядачів, які бажають регулярно дивитися гарні фільми.
Закон № 159-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України» діє в нашій країні з червня 2015 року. Він, зокрема, забороняє «розповсюдження і демонстрацію фільмів, що містять популяризацію або пропаганду органів держави-агресора та їхніх окремих дій, що створюють позитивний образ працівників держави-агресора, працівників радянських органів державної безпеки, які виправдовують або визнають правомірною окупацію території України. Передбачена попереднім абзацом заборона поширюється на розповсюдження і демонстрацію будь-яких фільмів незалежно від країни походження, виробництва після 1 серпня 1991 року».
На замовлення Cultprostir «Українська маркетингова група» провела опитування, поцікавившись в українців про їхнє ставлення до заборонного закону. Звичайно, будь-яке соцопитування цікаве, в першу чергу, тим, що за його результатами можна судити, чи справді людей хвилюють питання, які, на перший погляд, викликають у суспільстві гарячі дискусії.
Виявилося, що третина опитаних (34%) вважають, що забороняти російські фільми зараз – зовсім несвоєчасно, що в країні є інші, набагато актуальніші проблеми. Цікаво, що 8% респондентів не чули про прийняття кінематографічного закону, а 25% чули про нього, але не знають його положень.
Дослідження також може послужити приводом обговорення конкретних творчих і економічних наслідків введення в силу заборонного закону такого штибу. Як же впливає закон на кіно- і телеіндустрії України та Росії? Перш за все, нас цікавить доля українських кіноманів і телеглядачів.
Уважно придивившись до вітчизняного прокату, побачимо: щотижня на наші екрани виходить 4-5 нових фільмів, що, по суті, вкрай мало у порівнянні, наприклад, з обсягами американського кінопрокату, де кожен вікенд знаменується релізом 10 картин. Російські фільми, як і європейські, нерідко допомагають нашому прокату не перетворитися на касову пристань, куди причалюють лише голлівудські блокбастери. Будь-яке різноманіття позитивно впливає на розвиток кінопрокату, звичайно, якщо мова йде про якісний, гарний продукт.
Запит на заборону існує в суспільстві. Це означає, що люди не готові бути вільними. Саме з роботи над цим явищем потрібно починати, щоб суспільство стало здоровим.
Cultprostir поцікавився в українських дистриб'юторів та представників кінотеатрів, які займаються, зокрема, прокатом російських картин, чи вплине закон на долю українського кінопрокату. Виявилося, що ситуація зовсім не здається кінопрокатникам плачевною.
Також для Cultprostir було важливо розібратися в можливому впливі заборонного закону на кінофестивальне життя України, дізнатися, чи буде, як колись, у програмах українських міжнародних кінофестивалів багато російських фільмів.
Очевидно, що найбільший вплив заборона має на український телепростір. Ні для кого не секрет, що в останні роки російські серіали займали левову частку ефірного часу на українських телеканалах. Більше того, багато з них були копродукцією Росії та України. Тепер ця ситуація може змінитися, і в українському телеефірі з'явиться місце для вітчизняного телепродукту. Звичайно, мало це місце отримати, його потрібно ще й заповнити. Представники провідних українських телеканалів на прохання Cultprostir розповіли, як працюють над створенням вітчизняного телепродукту і чим планують заповнювати ефір у новому телевізійному сезоні.
Окремі експерти відзначили неефективність і недосконалість прийнятого закону, проте прозвучала і важлива думка про те, що розвиток вітчизняної кіно- і телеіндустрії, справді, має бути пріоритетним питанням культурної політики держави.
Дистриб'ютори та представники українських кінотеатрів
«Коли мова йде про гарне кіно, російське воно чи ні, його заборона в будь-якому випадку призведе до втрати глядача, а значить – і до втрати касових зборів. До недавнього часу ринок російського кіно в кінопрокаті України становив близько 15%. Зараз цей відсоток впав. Втрати від заборони можуть бути невеликими, але їх не уникнути в жодному разі. Виникає питання, наскільки доцільно вводити абсолютну заборону, через яку глядач уже не зможе побачити улюблених акторів у комедійних фільмах або мелодрамах, що пропагують цінності любові і дружби. Адже мета заборони має бути іншою. Є ряд картин, які полюбилися нашим глядачам, незважаючи на країну продакшена. Безумовно, коли йдеться про фільми, що прославляють, наприклад, російську армію, ми (компанія Multi Media Distirbution) відмовляємося від прокату подібних проектів. Щоб побачити грань, вводити вето необов'язково – достатньо чітко прописаного критерію видачі прокатного посвідчення для російського контенту».
Роман Мартиненко, директор компанії Multi Media Distirbution
«До початку конфлікту російські фільми збирали більше 20% від загальних касових соборів на ринку. Сьогодні за підсумками першого півріччя поточного року частка російського кіно (не враховуючи картини «8 нових побачень», «Незламна») становить 3%. Природно фільмів стало менше, але й об'єктивно спостерігається значний відтік глядачів від російського кіно».
Андрій Дяченко, директор дистриб'юторської компанії Ukrainain Film Distribution
«Не думаю, що заборона російських фільмів якось особливо позначиться на українському прокаті, тому що їх на наших екранах не так уже й багато. Всі хочуть показувати гарне, професійно зняте, талановите кіно. Якби, наприклад, «Левіафан» Андрія Звягінцева вийшов у вітчизняний прокат, ми б із задоволенням показували його в кінотеатрі «Київ».
Тетяна Січкаренко, рекламний відділ кінотеатру «Київ»
«У глядачів мережі кінотеатрів Cinema Citі гарні російські фільми завжди користувалися популярністю. Думаю, так буде і надалі. Окремі кінотеатри нашої мережі на Західній Україні принципово, через ситуацію в країні, відмовляються брати в прокат російське кіно. Однак не думаю, що заборона вплине на український прокат. Талановите, цікаве кіно знайде шлях до українського глядача – якщо не на великих екранах, то на кінофестивалях, але хочеться вірити, що все-таки в прокаті».
Тетяна Ушакова, PR-відділ київського кінотеатру Cinema Citі
Чим заповниться український телеефір в новому сезоні
«Важливо враховувати, що аудиторія СТБ не асоціює телеканал з таким, де сконцентровано серіали. Телеглядач звик, що на СТБ зосереджено кращі світові форматні шоу, а також корисні програми, які виробляються силами виняткового власного продакшена СТБ. На телеканалі є серіальна лінійка, яка з 2014 року почала заповнюватися і власними серіалами, знятими StarLightFilms і Vaverka Production за замовленням СТБ (всі входять у холдинг StarLightMedia). Серед них медична екшн-драма «Швидка допомога» і комедійний скетчком «Коли ми вдома». Дуже важливо, що завдяки цьому внесок продукту власного виробництва в ефір СТБ складає більше 80%. Тобто майже весь контент ефіру вироблений в Україні силами телеканалу, що рідкість для українського ТБ».
Максим Литвинов, директор компанії StarLightFilms, яка займається виробництвом серіалів для СТБ
«Зараз для «Інтера» знімаються два серіали. І, звичайно ж, вони про кохання. Адже весь новий сезон телеканалу проходить під девізом «Любов врятує світ!». Це 60-серійна мелодрама власного виробництва «Запитайте в осені» (режисери Олег Масленніков, Аліна Чеботарьова, сценаристи: Олена Косенко, Ганна Гаршина). Прем'єра серіалу в ефірі запланована на початок 2016 року. Знімається і ще одна 60-серійна мелодрама, «Вічна любов». Її автори – творці найрейтинговішого серіалу 2014 року «Поверни моє кохання», українська продакшен-студія Accel Time Production. Режисерами-постановниками стали Євген Баранов та Ігор Забара, сценарій написав Андрій Соколовський. В ефір серіал вийде наприкінці 2015 року. Крім того, у найближчих планах телеканалу є й інші художні та серіальні проекти».
Ірина Курчакова, програмний директор телеканалу «Інтер»
«Цього року ICTV є безсумнівним лідером у збільшенні саме власного виробництва. Восени ICTV у співпраці з топовими українськими продакшен-компаніями представить не менше 8 серіалів, дуже достойних, якісних і цікавих – поки це найбільша кількість власного серіального продукту, яку вдалося запустити за такий короткий термін. Зокрема, 1 вересня вже стартували гостросюжетний серіал «Пес», докудрама з реальними правоохоронцями «Слідчі», містичний детектив «Код Костянтина» і детективний серіал «Відділ 44». Важливо відзначити, що прем'єра довгоочікуваного серіалу «Пес» пройшла з часткою 15,57%. Вперше в історії українського телебачення національний детективний серіал став лідером телеперегляду, очоливши ТОП телепродуктів. ICTV і далі робить ставку на серіали, тому що саме цей продукт є найулюбленішим глядачами каналу».
Прес-служба каналу ICTV
Про вплив закону на телесферу і фестивалі
«У попередні роки спостерігався значний відтік коштів з України, тому що наші телеканали платили російським правовласникам за права на телетрансляцію серіалів. Сьогодні Росія фактично втратила Україну як ринок збуту. Але для нас головне, як у цій ситуації розвиватимуться вітчизняні виробники фільмів і серіалів. Думаю, що закон благотворно вплине на життя вітчизняного телевізійного ринку. В ефір вітчизняних телеканалів уже вийшли серіали українського виробництва, а пізніше, восени, у новому телесезоні, їх з'явиться ще більше. Звичайно, це питання не одного дня. Але я впевнений, що ситуація налагодиться, і український ефір заповниться гарним, якісним вітчизняним кіно – і телепродуктом».
Пилип Іллєнко, голова Держкіно України
«Закон цей, з моєї точки зору, є слабким, оскільки не змінює нічого радикально в сформованій у нас системі кіновиробництва. Він заборонний і обмежувальний, але нічого не пропонує натомість (для цього треба прийняти ще декілька законів – про оподаткування кіновиробництва, наприклад). Але чи потрібен цей закон?.. Звичайно. Для нас це поки єдина можливість боротися з ворожою пропагандою, якою напхане російське кіно, зняте за останні 15 років. Так історично склалося, що Україна знімала своє телевізійне кіно в копродукції з Росією. Це було економічно обґрунтовано і взаємовигідно. І головними замовниками такого продукту були, насамперед, російські телеканали: вони вкладали гроші у виробництво і закуповували телевізійний кінопродукт для показу у своєму ефірі, використовуючи українську сторону як недорогу технічну базу і «людський ресурс» (у нас багато гарних фахівців, яким, на жаль, платять набагато менше, ніж їхнім російським колегам, але при цьому вони часто демонструють вищу якість роботи).
З чим ми зіткнулися в результаті?.. Україні не вигідно виробляти власний продукт для своїх каналів. Кіновиробництво – галузь дуже дорога, гарний фільм не знімеш за три копійки. Окупає таке виробництво реклама та продаж – за сприятливого збігу обставин виробник, як кажуть продюсери, «виходить в нуль». За ще більш сприятливого – отримує прибуток. Але український рекламний ринок, порівняно з російським, дуже малий. Отже, очікувати окупності власного продукту за рахунок української реклами, щонайменше, наївно. А найближчий ринок для продажів – як і раніше, російський. Тому говорити про якийсь майбутній «розквіт українського кіно» я б не стала – його просто не куплять в Росії. А Європі ми поки, на жаль, не цікаві.
Так, наші українські актори тепер задіяні у виробництві в рази інтенсивніше. Але не тому, що вони з біса талановиті – просто коштують набагато менше. Бюджети, що закладені зараз у виробництві кінопроектів, мізерні. Замовник нині люто економить на всьому – від сценарію до декорацій. Звідси й убогість результату (за рідкісним винятком). Чи знімаються зараз спільні російсько-українські проекти?.. Знімаються. Українські продюсери, які роками напрацьовували контакти з російськими колегами, не збираються втрачати свої гроші, а тому досить успішно придумують способи обійти цей закон. Наприклад, у проектах, де присутні представники силових структур, знімаються «подвійні» сцени – одна для російської версії, друга – для української. Ті самі актори вимовляють той самий текст, але форма у них різна, і штандарти, відповідно, теж: сидить собі в кабінеті полковник міліції/поліції, а за спиною у нього – прапор жовто-блакитний/триколор, а на стіні – портрет Порошенка/Путіна. Це та ситуація, коли «бабло перемагає зло». Воно, на жаль, взагалі поки все перемагає».
Олена Косенко, кінознавець, сценарист
«На останньому DocudaysUA у нас із заборонним законом не було жодних проблем. Волею долі два основні призи забрали якраз російські стрічки. І з боку держави не було ніяких утисків. Та взагалі ніякої реакції не було. Що мене справді вразило до глибини душі – реакція деяких глядачів. Один з моїх гарних знайомих, освічена та інтелігентна людина, абсолютно всерйоз був ображений, що фестиваль дозволив «такому жаху» статися. І ця реакція громадськості турбує мене набагато більше, ніж те, що Держкіно забороняє російські серіали. Те, що люди ділять кіно не на якісне і неякісне, а на українське і російське, вішають ярлики, не роздумуючи, відключаючи критичне мислення і забуваючи розібратися, що ж саме перед ними. Можливо, це російська антипутінська стрічка. А можливо, це стрічка, зроблена російським режисером, але говорить вона про якісь універсальні речі, які не зачіпають політичні, національні питання.
Не можна діяти за принципом «я не дивився, але засуджую». От що мене справді турбує: запит на заборону існує в суспільстві. Це означає, що люди не готові бути вільними. Саме з роботи над цим явищем потрібно починати, щоб суспільство стало здоровим. А зовсім не з заборон. Що стосується російського кіно у нас на фестивалі, то на DocudaysUA воно є щороку. У Росії гарна школа документалістики, зокрема, школа Марини Разбєжкіної, яка, до речі, випускає й українські нові таланти, якими ми всі потім пишаємося – кажу про Катю Горностай. Вони роблять гарні фільми, а ми показуємо гарні фільми. Питання країни виробництва, як мені здається, не має ніякого значення. Звичайно, я говорю про кіно, а не про пропагандистські стрічки.
В цілому я можу зрозуміти жорстку політику держави і можу зрозуміти схвальну реакцію на неї людей. Я сама не фанат якого-небудь «Дубровського-2» або «Гірко-3» і боротися за їхню присутність на українському ринку не буду. Але питання набагато глибше, звичайно. Як мінімум, мені б хотілося обговорювати не ті заходи, які застосовують до російського продукту, а заходи, які стосуються продукту українського. Як збираються його підтримувати, розвивати».
Дар'я Бассель, програмний координатор кінофестивалю DocudaysUA
Надія Заварова, Cultprostir, 14 вересня 2015 року