Не все те смішно, що комедія
30.03.2016
Мало слідувати трендам на комедії. Їх ще треба правильно зробити та продати потрібним людям.
Андрій Кокотюха, «Детектор медіа»
Не так давно відомий продюсер Сергій Созановський закликав знімати й показувати українцям під час війни добрі казки. Бо в кіно за негативом не ходять, навпаки – від нього тікають на кілька годин у темний затишний кінозал. Березнева пропозиція від українського кіновиробника уточнила його думку: під доброю казкою він розуміє саме романтичну комедію.
Минулого року пан Созановський підтвердив це в присутності найуспішнішого виробника комедій в Україні Володимира Зеленського на тому ж майданчику – VІІІ Міжнародній конференції «Кінобізнес: особливості, перспективи, можливості». Там же вкотре говорили про перевагу комедій над іншими жанрами, і в якості прикладу розглянули успіх литовської кримінальної стрічки «Redirected». На початок розмови пан Зеленський запізнився, вибачився та пояснив: приїхав зі знімального майданчика. Пізніше стало відомо: в той час знімали «8 кращих побачень». Вийшовши на великі екрани цього березня, комедія миттєво стала лідером прокату серед фільмів українського виробництва.
За офіційними даними, стрічку Маріуса Вайсберга подивилися 336 тисяч глядачів – це більше, ніж за весь період прокату інших українських картин. Продукт від студії «Квартал 95» обійшов навіть голлівудські блокбастери – зібрав за перший вікенд більше, ніж свого часу «50 відтінків сірого» та «Форсаж 7» (за перший вікенд прокату «50 відтінків сірого» подивилися майже 426 тис. глядачів, а «Форсаж 7» – 406 тис. глядачів. – НСКУ).
Є конспірологічна теорія: «8 перших побачень» виїхали не в останню чергу за рахунок бойкоту, оголошеного в Росії. Хоча відкриті джерела маркують стрічку як українсько-російську, а в одній із головних ролей зайнятий російський актор Володимир Єпіфанцев, там протестували під гаслами: «Квиток на “8 кращих побачень” – фінансування вбивств людей на Донбасі» (Держкіно офіційно повідомило, що виробником фільму є сама Україна, таке вказано у прокатному посвідченні стрічки. – НСКУ).
Хоча, можливо, це дзеркальна відповідь на подібні слогани з українського боку, що звучать як аргумент заборони російського кіно. Українські ЗМІ пишуть про абсолютний успіх комедії, російські зловтішаються з її провалу в Росії, що дає всі підстави припускати: війна війною, а кіно на державу-агресора таки заточують. Не ясно лише, для чого панові Зеленському російський провал, коли є український успіх, але то інша історія.
Сама по собі комедія, хай і така прибуткова, не стала би темою окремого тексту, якби згадані вище розмови не вилилися в певний тренд для українського виробника. Смішити – це мистецтво. Не всякого можна насмішити. Гумор – він як сексуальні й кулінарні вподобання, не може бути універсальним. Але пропоную погодитися: попри неоднозначне ставлення Facebook як до продукту від «кварталівців», так і до персони Володимира Зеленського зокрема, вони всі та кожен окремо є досвідченими та професійними в усьому, що стосується виробництва телевізійного й кіногумору. Тому є надійними партнерами і для телебачення, і для кінопрокатників, і для продюсерів, що підтверджував Сергій Созановський. Натомість інші не витримали конкуренції на комедійному полі.
Мова не лише про фільм Романа Ширмана «Тепер я буду любити тебе», який зібрав за цьогорічний новорічний вікенд 542 тисячі гривень. Прокатники продавали це кіно українцям як романтичну комедію, насправді знявши мелодраму. Неправильна подача свою справу зробила, як і з «Польотом золотої мушки» Івана Кравчишина – теж ніби комедією, що мала дуже обмежений прокат через неузгодженість дій між творцями та прокатниками. Тому не варто говорити про провал фільму, який не мав доступу до цільової аудиторії. Адже єдиним реальним конкурентом «8 кращим побаченням» у глядацькій свідомості вважалася «Ніч Святого Валентина» Володимира Лерта.
Стрічка вийшла в найширший українській прокат за тиждень після «Побачень» і станом на сьогодні відкриті джерела кажуть про 586 тисяч гривень касових зборів (станом на 27 березня збори становили близько 1 млн. гривень. – НСКУ). Проти 22 мільйонів це – смішно навіть для комедії. Ще перед стартом журналісти говорили про повний провал, а втаємничені визнавали: від самого початку команда «Ночі…» мала проблеми зі сценарієм. Цим можна пояснити головну стратегічну лінію, обрану для просування фільму: повна імпровізація акторів. Можна оцінювати це як професійність, але, зважаючи на прозорі натяки, швидше за все актори дійсно не знали до пуття, кого/що гратимуть.
За дивним збігом обставин, комедії Ширмана й Лерта зібрали майже однакову касу. Хоча аудиторії очевидно різні. Проте розчарували обидві стрічки. Побачивши «8 перших побачень» у значно вигіднішому світлі, треба наголосити: успіх у даному разі не тримається на особистій харизмі Володимира Зеленського. Варто говорити про більш професійний підхід його команди. Конкретно: вони знають, кому і, головне, – що показувати. Чітко визначилися з жанром. І продають сотням тисяч українців зрозумілу історію, де комедійні ситуації – не самоціль, а лише засіб.
За сюжетом «8 кращих побачень», герой Зеленьского – успішний бізнесмен Соколов, який дізнається, що скоро помре. Насправді це не так, у лікарні переплутали знімки. Але Соколов, не знаючи цього, починає шукати собі заміну – треба лишити дружину та дітей в надійних чоловічих руках. Під час пожежі його рятує богатир Ілля, й урятований робить свій вибір. Коли помилка виявляється, змінювати щось уже пізно: Ілля закріпився в чужому домі, з чужою родиною, а життя Соколова реально опиняється в небезпеці. Адже він сам привів у сім’ю справжнього психопата. Сюжет битий-перебитий, і при великому бажанні можна підтягнути сюди, наприклад, американський трилер «Незаконне вторгнення»: врятований поліцейським бізнесмен потрапляє в небезпеку, бо рятівнику подобається його дружина, й він стає практично членом родини, якого не вигнати. Але плюс – історія гнучка та здатна легко адаптуватися до будь-якого жанру. Те, що лякає в трилері, смішить у комедії.
Натомість сюжет «Ночі Святого Валентина», в основі якого – литовське першоджерело «День Святого Валентина», переповісти неможливо. Простіше назвати, хто задіяний: секс-провокаторша Даша Астаф’єва, лідер групи «С.К.А.Й» Олег Собчук, шоумен Андрій Джеджула, майстер комедійного цеху Віктор Андрієнко, зірка «Нюхача» Кирило Кьяро. Проте, крім останнього, всі грають самі себе, а не персонажів кіно. З ними всіма разом нічого не відбувається.
Фільм складається з трьох новел. Якщо в першій герой Кьяро шукає приводів познайомитися з героїнею Астаф’євої і домагається свого, а в третій студенти на вечірці розбираються в своїх почуттях, то друга, про будні шоу-бізнесу, де Собчук – музикант, Андрієнко – його продюсер, а Джеджула відпочиває з проститутками – взагалі без початку й кінця, як і без інтриги.
Навіть якщо взяти до уваги, що «8 кращих побачень», крім медійного Зеленського, пропонує не менш медійну Віру Брежнєву, зміст у ній все одно домінує над формою. «8 кращих побачень» – сімейна комедія, і в залі разом із молодими людьми – старші. Котрі, зазначимо, не звикли ходити в кіно на американські аналоги. «Ніч Святого Валентина» придумана для молоді, що розбещена західними комедіями з жартами про геніталії, алкоголь, секс і наркотики. Через те самими лише Астаф’євою та Собчуком таких глядачів не заманиш. Нехай говорять: голлівудські «Суперперці» чи «Нестерпні боси» – дурні. Проте вся ця позірна дурня вирізняється чітко продуманими лінійними сюжетами й не менш чітким розумінням, яку саме історію й кому автори розповідатимуть, хто має реагувати на жарти. Тому мало слідувати трендам на комедії. Їх ще треба правильно зробити та продати потрібним людям.
Андрій Кокотюха, «Детектор медіа», 28 березня 2016 року