«Я з тобою» – про війну, яка з нами і довкола нас
10.05.2016
Фільм «Я з тобою» відображає правила життя активного українця у незвичні для нас воєнні часи.
Андрій Кокотюха, «Детектор медіа»
Назва нового українського фільму, який стартував у прокаті 21 квітня, обіцяє мелодраму. В подібній стилістиці оформлено офіційний постер: красива героїня в центрі, крупно, мужні суворі чоловіки – її почет, охорона, супровід. Але, представляючи фільм для преси, автори пояснили: спершу хотіли назвати «Розлам», потім назву уточнили. Між тим, «Я з тобою» відразу після перегляду набуває дещо іншого, тоншого, й водночас – єдино правильного, актуального сьогодні для України звучання.
Бо вже третій рік із кожним з нас не кохання, а війна. Неоголошена, й від того – підліша, підступніша й небезпечніша, ніж офіційна нота від Російської Федерації. Гібридна війна вибиває грунт з-під ніг насамперед Головнокомандувача. Цивільний до мозку кісток буржуа вже не розгублений, як тоді, коли російське вторгнення лиш почалося. Але ані він, ані чинна влада досі не готові артикулювати вірні смисли, давати правильну публічну оцінку подіям на українському Сході й, відповідно, не роблять належних висновків та не вживають правильних заходів. Передусім – в інформаційному та культурному просторі. Тому громадяни лишаються з війною сам на сам. І, що недобре, самостійно шукають пояснень та порад, як діяти.
Ніким і нічим не заповнену нішу саме художнього кіно оперативно зайняв серіал «Не зарікайся» виробництва ТРК «Україна». Що з цього вийшло – дуже добре відомо, тому зайвий раз не варто мусолити заяложену тему. Так само не хочеться протиставляти йому фільм Олега Туранського «Я з тобою», знятий командою Sister's production на замовлення телеканалу «1+1». Бо мета у виробників очевидно різна, як і різняться їхні аудиторії. Зі слів головного продюсера фільму «Я з тобою» каналу-замовника Олени Васильєвої, стрічка – перший, але не останній проект «плюсів», орієнтований не лише на телепоказ, але й на кінопрокат. Проте має на меті передусім не комерційну, а ідеологічну мету. І став першою від початку неоголошеної війни спробою художньо осмислити те, про що говорити дуже важко навіть у новинах.
Нам пропонують не просто драму на актуальну тематику. Це – чи не перший, хоча напевне – один із небагатьох українських фільмів жанру екшен, який зроблений якісно, дивиться на одному подиху і за героїв справді тримаєш кулаки. Хоча в них самих кулаки теж працюють нівроку. Масова культура тут представлена в чистому вигляді, і маємо те жанрове, індустріальне, до всього – чоловіче кіно, якого наш глядач зачекався.
Справедливості ради варто наголосити: перші десять хвилин помітно «підвисають». Не інтригуючи, не даючи щедрих авансів і провокуючи підступну думку: ну, знову в Україні хотіли, як краще, а зробили, як завжди. Але оте саме «краще» не забарилося, й після відносно короткого розбігу дія стрімко закручується й надалі не відпускає.
Історію сценарист Віталій Агронович пропонує не просту, а дуже просту, зрозумілу найширшим масам. Причому зараз мова про власне сюжетне вирішення. Маємо класичну схему, закладену в будь-якій героїчній казці будь-якого народу, яка працювала всюди й надалі працюватиме завжди.
Є прекрасна дама, якій загрожує смертельна небезпека. Є закохані в неї благородні лицарі, які, ризикуючи життям, готові її врятувати. Є їхній наставник, старший, мудріший та сильніший, який не приймає компромісів і завжди приходить на допомогу в потрібний момент, коли надії на порятунок вже нема. Є проклята земля, умовний Мордор, населений гоблінами та іншими поганцями, де волею долі опинилася красуня. Є розбійники, зовсім не благородні, котрі співпрацюють із Мордором, фактично – служать йому. Завдання на диво просте: перемогти всіх та врятувати прекрасну даму. На цьому казочці кінець, давайте наступну, таку саму, всі Шехерезади світу.
Прекрасною дамою в «Я з тобою» виступає молода спортсменка Таня (Анна Топчій), у якої – рак і операцію треба робити вже. Гроші на неї збирають, точніше – вибивають на рингу її друзі дитинства, вони ж – претенденти на руку й серце, майстри бойового мистецтва фрі-файт Рома (Олександр Попов) і Дмитро (Дмитро Сова). Оскільки в основі фільму лежить ідея засновника фрі-файту Андрія Старовойта, стрічка починається як спортивна драма. Бажаючі можуть знайти там мотиви «Самоволки» чи «Кікбоксера» з молодим Ван Даммом, асоціації з «Роккі», який приніс «Оскар» Сільвестрові Сталлоне, і дуже близько – не такий вже й давній російський «Бій з тінню» Олексія Сидорова.
За сюжетом остатнього, боксер, якому потрібні гроші на операцію, зухвало грабує свого менеджера – бандита. Рома з Дмитром змушені заради грошей на операцію Тані битися один із одним, і це навіть добре, хлопці – суперники по життю. Та менеджер позбавляє виграшу обох. Тоді в хід ідуть кулаки: сумка з рятівним мільйоном відвойована в бандитів.
З цього моменту спортивна драма переходить у воєнну. Таня живе в зайнятому проросійськими озброєними бандами Слов'янську, звідки хлопці повинні її витягнути. Це не так просто зробити. Тож нема іншого виходу, як почати індивідуальну партизанську операцію в ворожому тилу, яка швидко перетворюється на бойову диверсійну акцію. В процесі Рома з Дмитром завдають супротивникам травми різного ступеню тяжкості, косять їх із різних видів захопленої в бою зброї і таки виконують нездійснену на перший погляд місію.
Нарешті переходимо до простих, але важливих смислів, закладених авторами такої ось простої історії.
Почнемо з деталі. У фільмі є крихітна лінія, заради якої «Я з тобою» треба дивитися передусім жителям Донбасу, котрі стали жертвою російської агресії, насамперед – інформаційної. Дівчинка зі Слов'янська хоче займатися спортом, але школу тепер, коли прийшов «русский мир», мабуть, закриють. Жаліючись на це Тані, вона обмовляється: її батьки зараз на мітингу. Тут же підходить тато з того самого мітингу. Він спокійний, доброзичливий, навіть інтелігентний з вигляду. На лацкані пальта – смугаста «колорадська» стрічка. Тато забирає дівчинку на мітинг, де волають: «Донбас прокидається!» За короткий час ті, хто «прокинувся», мусять рятуватися від бомбардувань у підвалах. А дівчинка зі сльозами на очах каже Тані: батьки загинули під бомбами.
Для тих, хто в танку: бомби стали можливими, бо батьки начепили георгіївські стрічки й пішли на мітинг слухати крикунів. Згодні з цим мешканці ОРДЛО, прифронтової зони та сотні тисяч переселенців? Не певен, але це – істинно так.
Проте це – художня дрібничка, котра лише формує загальний смисл простої історії. Він у тому, що наші герої, вирішуючи проблеми, створені війною між двома державами, на жодну з воюючих сторін не покладаються. Єдина надія – їхній сенсей і гуру Андрій, котрий радить, вчить і направляє. Роль для Ахтема Сейтаблаєва, який вже давно говорить про потребу українців у власних героях, котрі розділяють чорне та біле, не рефлектують, діють правильно й перемагають, бо готові взяти відповідальність на себе. З огляду на це фільм «Я з тобою» водночас пропонує нинішнім українцям єдино вірну модель поведінки – робити правильні висновки, не давати себе обдурити й покладатися на власні сили. Та відображає правила життя активного українця у незвичні для нас воєнні часи.
Наостанок все ж таки доведеться згадати серіал «Не зарікайся», точніше – експертну оцінку щодо нього, зроблену співробітницею відділу кінознавства ІМФЕ ім. М. Т. Рильського Оксаною Волошенюк. Вона, серед іншого, назвала стрічку, цитата, українським продуктом без українського акценту. Обмовившись: зараз питання мови українського фільму не таке важливе, як питання закладених у нього цінностей. Користувачі Fecebook від початку цього високосного року перейняті проблемою українізації українського ефіру, передусім – кіно й серіалів, і вважають саме мову єдиним маркером «нашості». Але, перефразовуючи пані Волошенюк, український акцент і цінності в даний момент важливіші за мову як таку. Адже щойно творці кіно осідлають «україноцентричну» ціннісну хвилю, на шкалі якої «сепари» не мають виправдань та індульгенцій і є ворогами, натомість активні українці – наше все і перемагають ворогів, українська мова зазвучить поступово. Ми не помітимо, коли це станеться. І будемо вважати це нашою спільною перемогою.
«Я з тобою» з огляду на все, сказане вище, показує друзів і ворогів такими, якими їх треба показувати згідно вимог масової культури. Тому стрічка наповнена правильними смислами й за звучанням своїм – вірна.
Андрій Кокотюха, «Детектор медіа», 27 квітня 2016 року