«Ніч святого Валентина»: Сміх у Східному експресі
20.03.2016
Чи впорається Еркюль Пуаро з загадковою справою про гумор в українській комедії «Ніч святого Валентина»?
Надія Заварова, Cultprostir
У березні 2016 року в українських кінотеатрах почастішали випадки сміху публіки на сеансах. Хто ж розсмішив глядача?Для розгадки головної целулоїдної таємниці вітчизняного прокату був запрошений Еркюль Пуаро.
Увагу знаменитого бельгійського детектива привернула комедія «Ніч святого Валентина», адже саме на показах фільму Володимира Лерта найчастіше лунав сміх. Вдихнувши свіже повітря київського ботсаду, Пуаро випив ранкову каву з молоком, побудував на журнальному столику картковий будиночок і взявся за розслідування.
«Ми робимо свої маленькі висновки і в дев'яти випадках з десяти опиняємося не праві», – сказав з посмішкою детектив і став допитувати свідків. Справа виявилася вельми заплутаною, і під підозру потрапила вся знімальна група.
Мсьє Пуаро трохи здивувався тому, що картина «Ніч святого Валентина» вийшла в прокат в березні, але потім все ж вирішив, що історії кохання завжди актуальні, а згадка в сюжеті Гая Річі так само доречна, як і жарти про таксистів, поліцейських і студентів, які злегка випили й завжди готові танцювати.
Фільм вийшов в прокат відразу на 120 екранах, і це дозволило Пуаро припустити, що число глядачів, які посміються над жартами авторів, дещо більше, ніж буває в випадку інших українських картин, чий прокат значно скромніший, ніж у «Ночі».
Пуаро зазначив, що три історії, розказані у фільмі, пов'язані одна з одною не сюжетно, а лише тим, що всі події трапляються в ніч свята святого Валентина. Шанси авторів хоча б кілька разів вдало пожартувати в трьох самостійних історіях набагато більше, ніж, якби сценаристи намагалися об'єднати сюжети драматургічно.
Від уважного погляду сищика не сховався той факт, що фільм знято цілком в дусі мейнстрімовських голлівудських комедій останніх років, де відчувається залізна рука не режисера, але продюсера, що зібрав непоганий акторський склад і умовив зніматися кількох зірок шоу-бізнесу. При цьому режисер немов знаходиться в тіні продюсера і не прагне проявити власну манеру, а навіть навпаки – намагається, як хороший арбітр на футбольному полі, залишитися для глядачів непоміченим.
І якщо для сучасного американського кіно ці фантомні болі студійної системи золотого століття Голлівуду вельми згубні й роблять фільми майже однаковими, то для українського кіно такий підхід до знімального процесу навіть корисний. Він дозволяє режисерам вдосконалюватися в майстерності й фактично стежити лише за тим, щоб фільм не порушував закони жанру.
Це, звичайно, уторована доріжка, але по ній теж потрібно навчитися ходити, і Володимир Лерт прогулюється нею упевненим режисерським кроком, показуючи публіці, що він, безумовно, володіє ремеслом і відчуває, як об'єднати в кадрі романтичну лінію і комедію. І якщо Лерт буде частіше практикуватися, одного разу він обов'язково об'єднає їх цілком гармонійно.
Пуаро ніколи не був прихильником того, щоб у фільмі з'являлися зірки естради та шоу-бізнесу: Даша Астаф'єва та Андрій Джеджула здалися бельгійському детективу дещо скутими, хоча публіка в кінозалі жваво реагувала на їх появу на екрані. «Глядач радіє знайомому персонажу в кадрі та зовсім не чекає від нього чудес акторської майстерності», – вирішив Пуаро.
Месьє Еркюль, будучи консерватором по натурі, вважає, що кожен повинен робити свою справу, і акторство – це професія, а не тимчасове заняття спеціально запрошеної зірки. Але Пуаро сподобалася та природність, яку детектив відчув у грі лідера гурту «С.К.А.Й.» Олега Собчука, якому, звичайно, пощастило з тим, що у його персонажа було більш ніж достатньо підкреслено ексцентричних сцен і реплік, прикрашених лайками. А кинуте з екрану міцне слово практично прирівнюється до вічного, завжди смішного гегу, наприклад, такого, коли герой падає, послизнувшись на кірці кавуна.
До того ж, саме Собчуку дісталася кумедна історія про те, як український музикант складає пісню для Гая Річі. І найголовніше, його партнером по знімальному майданчику став Віктор Андрієнко – актор, який вміє не просто розвеселити глядача, а зробити смішною будь-яку драматургічну ситуацію. Саме його, Віктора Андрієнко, Еркюль Пуаро визнав винним у масових випадках глядацького сміху на сеансах фільму.
Три сюжети «Ночі»: історія нерішучого гінеколога, до якого на прийом потрапляє дівчина його мрії; ревниві закохані, чий студентський побут прикрашають алкоголь, бурхливі вечірки і суворий комендант гуртожитку; муки творчості музиканта, який одного разу вдало зустрівся в барі з Гаєм Річі. Всі ці сценарні колізії зрозумілі глядачам в будь-якій країні світу, і, здається, до цих сюжетних ходів вже мільйон разів зверталися голлівудські і європейські кінематографісти. Зі сценарної точки зору все це настільки невибагливо й універсально, що, за твердженням Пуаро, «ця подушка, набита гусячим пухом, залишає таке відчуття, ніби гуси все ще в ній».
Але той факт, що знаменитий бельгійський сищик і сам сміявся над декількома жартами на перегляді українсько-литовського фільму «Ніч святого Валентина», вселив надію на те, що його творці все-таки домоглися свого. І вони не повинні зупинятися на досягнутому. «Пуаро! Ми тут зняли кіно і подумали», – дружно сказали автори «Ночі». «Гарна справа. Займайтеся цим частіше!» – вигукнув Еркюль, надів капелюх, взяв гребінь для вусів, тростину і відправився на прогулянку вулицями весняного Києва.
Надія Заварова, Cultprostir, 14 березня 2016 року