ОМКФ–2016: Пролітаючи над «Гніздом горлиці»
13.08.2016
Надія Заварова, Cultprostir про підсумки 7-го Одеського кінофестивалю.
«Луї, мені здається, це початок дивовижною дружби» – знаменита цитата, яка розчиняється в ностальгічній любові до «Касабланки» – перше, що спадає на думку, коли згадуєш сьомий Одеський міжнародний кінофестиваль.
Мова, звичайно, про дружбу фільмів з глядачами. І ніяка це не сентиментальна думка зворушеного кіномана, а чиста правда. Головне, що може зробити кінофестиваль для широкої аудиторії – захопити публіку історіями про те, що Велика ілюзія – все ще важлива, а часом єдина точка душевної опори для людини, що пролітає власне життя на швидкості космічного апарату з «Зоряних війн».
О – Одеса
Місто продовжує жити своїм життям, не звертаючи на фестиваль особливої ??уваги, не тому, що не привітне до гостей і зовсім не тому, що всі місцеві сінефіли раптом поїхали їсти смажених бичків і варених раків на віддалені пляжі. Просто Одеса ніколи не змінює ритм свого життя, і всі гості можуть розчути мелодію іронічного приморського міста і почати її потихеньку насвистувати.
«А чому фестивальні плакати в місті тільки англійською? Напевно, щоб іноземці не загубилися, так?»
«Кажете – всі фільми на фестивалі з субтитрами? Гаразд – сходжу я в ваше кіно. Це я газет не читаю, а з субтитрами якось впораюся».
У цих репліках безпомилково вгадується шарм логіки одеських таксистів.
І як же приємно з головою зануритися в саркастичні монологи закоханого в себе, в життя і в прекрасну незнайомку Вуді Аллена, який читає закадровий текст в своєму новому фільмі «Світське життя» без всякого дубляжу.
Про ситуацію в країні найкраще сказала офіціантка одного місцевого кафе: «Наша людина вміє адаптуватися до всього, але далеко не все може адаптуватися до нашої людини». Погодьтеся, є в цій розчиненій в ароматі гарячої кави філософії щось оптимістичне.
М – Море
Море в спекотні дні фестивалю як почало цвісти, так ні на хвилину і не перестало бути гостинним крем-супом, в якому пливти так само незвично, як бачити черги в кінотеатри. На жаль, я не потрапила на документальний фільм Віталія Манського «Рідні» – мені просто не вистачило квитків. Але як же радісно, ??що глядачі зустрічають аншлагами фільми ОМКФ.
Найкумедніша морська фраза церемонії закриття ОМКФ була сказана зі сцени режисером і членом журі Євою Нейман: «Я поки не плавала в морі – тільки в басейні готелю “Брістоль”».
К – Кіноринок
Місце зустрічі дистриб'юторів і керівників українських кінотеатрів змінити не можна: літо, одеський «Сінема-сіті». Саме тут вершаться долі простих кіноманів, тут дистриб'ютори розповідають про свої плани і роблять кінотеатрам пропозиції, від яких не можна відмовитися.
Тут є все: від коктейлів і обговорень об'єднання вітчизняних кінотеатрів в мережі до освітніх програм для кіномеханіків XXI століття, від дискусій про особливості українського прокату до спроб поділитися з колегами досвідом нерівної боротьби з піратством.
Багато хто з кінодистриб'юторів закрив для преси свої презентації, але ті компанії, які не побоялися розголосу планів, як, наприклад, Multi Media Distribution, порадували присутніх тим, що незабаром випустять в широкий прокат одразу кілька різножанрових українських картин.
Всі навколокінематографічні події ОМКФ, наприклад, Digital Media Day і засідання фестивального «Бізнес-клубу», де продюсери, інвестори, творці нових знімальних і проекційних технологій діляться досвідом, знайомляться один з одним, обговорюють можливості ведення бізнесу в сфері кіно – все це дуже важливо для української кіноіндустрії, яка мріє перестати виживати і почати активно розвиватися.
Навіть якщо поки партнерство і всі плани – скоріше в стані «добре, що ми про це говоримо», одного разу це може закінчитися цікавою кінематографічною співпрацею.
Ф – Фільми
Запам'ятайте, запишіть, зробіть запис в мобільному телефоні: 10 листопада. Цього дня в широкий прокат вийде переможець національного конкурсу ОМКФ «Гніздо горлиці» Тараса Ткаченка. І зробить це, не скромно ховаючись на денних сеансах у трьох кінотеатрах, як це часто буває з вітчизняними фільмами, а по всій країні, на більш ніж 100 кінокопіях. Такий реліз став можливий тому, що за прокат «Горлиці» взялася чи не найбільша дистриб’юторська компанія України B&H Film Distribution.
«Гніздо горлиці» вперше за довгий час порадує глядачів акторськими роботами: дует Римми Зюбіної та Віталія Линецького (для якого роль Михайла – остання поява на екрані) став одним з кращих в українському кіно останніх років.
А згодом на екрани вийде кращий фільм Одеського кінофестивалю «Тоні Ердманн» Марен Аде. Це такий тріумф простоти і душевної безпосередності, що 2 години 40 хвилин пролітають, немов бриз над пастельними фарбами моря в сутінках, що спускаються на ласкаві хвилі. Не відмовляйте собі в задоволенні подивитися на великому екрані цю історію, що натхненно летить над сценарієм і комплексами героїв. До речі, в ній персонажі співають і оголюються з дивовижним захопленням.
Одним з радісних відкриттів фестивалю став фільм Філіпа Сотниченка «Цвях». Він отримав приз за кращу короткометражку кінофоруму, розділивши нагороду з веселою і драматургічно добре виписаною стрічкою «У Манчестері йшов дощ» Валерії Кальченко і Антоніо Лукича.
«Цвях» – тонко і точно зрежисована картина, де документальна та ігрова форми переплелися в єдиний спогад про майбутнє сім'ї, яка зібралася за святковим столом, щоб привітати героїню, молоду скрипальку, що відправляється в еміграцію. Час і місце дії: Київ, Поділ, початок 1990-х. І сучасність, подарована героям режисером, який майстерно створює документальну реальність в постановочних сценах.
Велика ілюзія раптом перетворюється на співпереживання, загальне для всього глядацького залу відчуття хвилюючого, трохи сором'язливого очікування майбутнього і непереборного страху перед ним. Страху, від якого може тимчасово вилікувати лише сімейне застілля з піснями і приготованими бабусею улюбленими стравами.
К – Конфуз
Головний конфуз кінофестивалю стався на церемонії закриття. Напередодні журі вручило нагороду за кращу акторську гру в українському фільмі Мирославу Слабошпицькому – за іронічно виконану роль Дмитра Ульянова в мелодраматичній трагікомедії «Моя бабуся Фані Каплан».
А наступного дня на урочистій церемонії в Одеському оперному театрі стався дивний епізод: Михайло Сегал, глава журі, яке судило українську програму, викликав на сцену актрису Катерину Молчанову, вручив їй квіти і навіть закликав сказати подячну промову. При цьому Сегал наголосив, що «є фестивальні призи, а є почуття» і він «вітає чудову артистку Катю Молчанову».
Молчанова представила на ОМКФ дві хороші акторські роботи: вона зіграла в витонченій короткометражній картині «Дім» Ірини Цілик та виконала роль Фані Каплан у фільмі Олени Дем'яненко, який публіка так прагнула побачити, що організаторам довелося робити додатковий показ революційно-ліричної історії.
Актриса цілком могла претендувати на один з призів фестивалю. Нагороджувати її чи ні – право журі, але Михайлу Сегалу і його колегам краще було б зупинитися на одного разу прийнятому рішенні. Бо викликати на сцену Катерину і вручати їй букет так, немов це фестивальна нагорода – вищий прояв неделікатності та неповаги по відношенню до актриси.
Ш – Швидкість
Однією з цікавих особливостей програми сьомого ОМКФ став швидкий вихід в прокат багатьох фестивальних стрічок. 28 липня відбувся реліз показаного на відкритті фільму «Маргарита»; а також в прокат вийшла картина, на яку на фестивалі стояла одна з найдовших черг – «Неоновий демон» Ніколаса Віндінга Рефна.
Вже з 21 липня чарівністю сімейних любовних трикутників радує українську публіку «Світське життя» Вуді Аллена. А 11 серпня вітчизняні кіномани зустрінуться з пристрасними і вразливими героїнями «Джульєтти» Педро Альмодовара.
Д – Дух
Повні зали на більшості фестивальних показів. Можливість сходити на майстер-клас втіленого натхнення російської документалістики Марини Разбєжкіної і задати наївне питання «Які українські фільми ви знаєте?» на зустрічі з німецьким режисером Крістіаном Петцольдом. Лоуренс Олів'є в ролі Гамлета і Джуліанна Мур в ролі ексцентричної колишньої дружини обдарованого письменника. Повний зал «Зеленого театру» на лекції кінокритика Антона Доліна про кіно ХХI століття – і це в вечір, коли в кінотеатрі «Родина» українська прем'єра «Світського життя» Вуді Аллена, а на стадіоні «Чорноморець» – Суперкубок за участі «Шахтара» і «Динамо». Все це прояви духу Одеського кінофестивалю. Фільми зустрілися зі своїм глядачем і навіть пригостили його стаканчиком охолодженого білого сухого.
Такі зустрічі не забуваються, такі дружні узи нерозривні. Розповівши про минуле, фільми ОМКФ подарували глядачам життєві сили і натхнення в сьогоденні та солодкі спогади про майбутнє – особисте, морське, одеське, кінематографічне.
Надія Заварова, Cultprostir, 28 липня 2016 року