Документалістика «у спальниках» – як DOCU/КЛУБИ мандрували країною
18.09.2016
На початку серпня 2016 року фестивальний проект DOCU/КЛУБИ приєднався до «Тут і зараз» – ініціативи, спрямованої на поширення ідеї активного громадянства серед мешканців сіл на Сході та Заході нашої країни й, головне, на згуртування її молоді, повідомляє Docudays UA.
Під час виїзних турів з волонтерами модератори показували, говорили й надихали документальним кіно. Фільми «у спальних мішках», згущене молоко, страхи та любов сельчан до документального – про те, чим здивували тутешні західні та східні місцини України, читайте в їхніх подорожніх нотатках.
Йош, модераторка кіноклубу медіапросвіти Docudays UA у Львові
На два вечори нашими кінозалами стали будинки культури сіл Малі Заліщики та Бариш (Тернопільскої області). Саме тут на ночівлю розмістилася молодь і ми «переглядали фільми у спальних мішках». Це був найзатишніший показ, який мені тільки доводилося проводити. Замість казочки на ніч учасники та учасниці дивилися гостросоціальні документальні стрічки: «Синдром панка» про фінських музикантів із синдромом Дауна та «Життя в раю – нелегали по сусідству» про африканських біженців у Швейцарії.
Фільми стали нагодою поділитися життєвим досвідом, практиками соціальної роботи й роздумами про суспільний устрій та, сподіваюсь, замислитися над засадами побудування справедливого та щасливого соціуму, адже цього прагнуть волонтер(к)и проекту з лозунгом «Я змінюю країну». Проект спрямований на практичну волонтерську допомогу іншим людям у тих сферах, де неналагоджена систематична робота, і щоб молодь стала взірцем для мешканців(ок) сіл в самоорганізації та турботі про громадський простір та й країну в цілому. А фільми показали одні з найвищих у світі стандартів соціальної політики та роботу відповідних служб Фінляндії та Швейцарії – як працює та з якими проблемами стикається суспільство, як відрізняються підходи держави та жителів(ок), і як вони самоорганізовуються.
Адже роблячи щось маленьке, ми маємо пам’ятати про великі цілі: аби досягати стійких змін і не втрачати мотивацію.
Кирило Бескоровайний, організатор проекту «Тут і зараз», арт-редактор науково-популярного журналу «Куншт»
Чесно кажучи, коли ми на «західному турі» розпочали дивитися документальний фільм Юкка Каркайнена «Синдром панка» про панк-музикантів із синдромом Дауна, я запереживав: чи зрозуміють його учасники проекту та місцеві жителі. Але потім справді був здивований глибокими роздумами й палкою дискусією після. Говорили про людей з обмеженими можливостями та про їхнє місце в суспільстві. Запам’ятався хлопець Василь з Малих Заліщиків, що в Тернопільській області, – дуже щирі й глибокі міркування мав щодо цього....
Упродовж цих шести днів дві команди активістів подорожували у двох напрямках – на Захід та Схід України. Ми фарбували паркани, будинки культури, будували дитячі майданчики. Усюди нас зустрічали по-різному: у деяких селищах збігалися всі, щоб допомогти, в інших казали: «Хай Бог помагає» і проходили повз. Були й ті, що зовсім не зрозуміли, навіщо ми приїхали.
Розумію, що за день важко кардинально щось змінити в селищі, тому наша основна місія була надихнути місцеву громаду. Але не пройшло й тижня, як ми влаштували гойдалку, пісочницю, лавочку та вкопали шини в селі Верб’ятин, що в Тернопільській області, і як нам надіслали світлини, що дитячий майданчик місцеві жителі розширили – установили гірку, пофарбували шини й таких прикладів багато. Так само й з переглядами документального кіно. Звісно, були й ті, хто недосиджував до кінця, але, на мою думку, навіть кілька хвилин документального фільму іноді достатньо для того, щоб занурити людину в роздуми й надихнути на зміни.
Марія Цип’ящук, координаторка громадської приймальні Української Гельсінської спілки з прав люини в Рівному, модераторка кіноклубу медіапросвіти Docudays UA у Рівному
У нашому «східному турі» ми відвідали шість сіл Дніпропетровської та Харкіської областей. І для мене тур – це похідний рюкзак, спальник та каремат, прокидання із сонцем та вітром, смачна вівсянка із сухофруктами та згущеним молоком на сніданок, сумнівної чистоти водойма замість душу, краса старовинного дендропарку в селі Основиці, побудова гуртом нової пісочниці для місцевих жителів та фарбування заборів... а ще відверті вечірні кола довіри, де ти можеш вивільнити свої емоції, набуті за довгий день і, звісно, документальне кіно.
У перший вечір у селі Ковпаківка ми дивилися фільм китайського режисера та продюсера Вейджун Чена «Голосуйте за мене, будь ласка!». Гостре й водночас просте питання цього фільму – що ж таке справжня свобода вибору – наштовхнуло й місцеву громаду на жваве обговорення, і ми ще довго не розходилися після показу. Наступного вечора дивилися фільм російського режисера Матвєя Трошинкіна «Пощо, маловірна?!». Він про життя однієї з родин, у якій живе дитина із синдромом Дауна. Цей фільм глядачі сприйняли по-різному: у когось він викликав почуття підсвідомого страху; у когось – асоціації з любов’ю та безмежним терпінням; інші були вражені тим, що вони дізналися про життя людей, народжених з таким синдромом. Навіть ті з місцевих, хто скептично виловлювався про документалістику, після фільмів спрагло хотів дивитися ще!
Хоча й очікувано, але доволі дивно було бачити іноді кардинально різну реакцію сільських та селищних жителів на приїзд волонтерів: хтось щиро радів та вітав нас; хтось проявляв майже відверту недовіру та пересторогу, були й ті, хто питав: «Коли ми приїдемо знову?» Власне, тур став для мене прикладом того, що потрібно самим дбати про власний добробут, і це не настільки важко – а навіть весело – якщо до роботи стати всім разом.
Docudays UA, 23 серпня 2016 року