90 ЛІТ ТОМУ, 8 КВІТНЯ 1930 р. НА ЕКРАНИ УКРАЇНИ І СРСР ВИЙШОВ ФІЛЬМ "ЗЕМЛЯ" ОЛЕКСАНДРА ДОВЖЕНКА
11.04.2020
Сергій ТРИМБАЧ
2020-04-11
НСКУ, Українська кіноакадемія
Вийшов, викликав чималі дискусії, схвалення й осуд. І доволі швидко був заборонений, кілька епізодів (передусім оголена наречена Василя Наталка і той, де парубки заправляють трактор своєю природною водицею) вирізано. Отак картина, що належить до суперкласики українського і світового кіно надовго, аж до кінця 1950-х, була напівзабута... Щоби потім тріумфально воскреснути. Як відомо, 1958 року на Всесвітінй Брюссельській виставці було зроблено серед кінокритиків. У підсумку було оприлюднено 12 кращих фільмів усіх часів і народів. "ЗЕМЛЯ" увійшла до цієї дванадцятки.
"ЗЕМЛЯ" позірно виглядає як агітковий фільм - пафосна оповідь про благовісність перетворень на селі, про колективізацію. А насправді - ніц, не так... У структурі фільму прозирають куди глибші світоглядні сенси.
Ось один лишень епізод. Герой фільму, Василь, їде в місто і повертається звідти на тракторі. Його зустрічає все село. Тут помічаєш певний паралелізм з епізодом в”їзду Ісуса Христа до Ієрусалиму на ослі. Ісус знаходить осла, сідає на нього й урочисто в”їжджає до міста. Народ у захваті виходить йому назустріч з гілками дерев і свіжою зеленню, простилає його шлях своєю одіжжю і зрізаними гілками, голосно славословить його, вигукуючи про спасіння.
Звичайно, навряд чи можна говорити про якусь усвідомленість такого паралелізму: Довженко на той час доволі сильно відхилився від християнства, а церква і церковники виставлені у фільмі заледве не в сатанинській подобі. Одначе таким же очевидним є язичництво режисера, а стосовно євангельського епізоду варто нагадати, що в ньому продовжено доволі давню культурну традицію, описану рядом дослідників (див. О.Фрейденберг. Въезд в Иерусалим на осле (Из евангельской мифологии)».- В кн.: О.М.Фрейденберг. Миф и литература древности.- М.: Наука, 1978; И.Г.Франк-Каменецкий. Женщина-город в библейской эсхатологии.- У кн.: С.Ф.Ольденбургу к 50-летию научно-общественной деятельности. 1882-1932. Сборник статей. – Ленинград, 1934).
Справа в тому, що в”їзд Христа у місто є відтворенням одного з моментів давньоєврейського свята Кущів, свята родючості та жнив. Обряд зрізання пальмових та вербних гілок, вистилання свіжої зелені, галасливі процесії з плодами, квітами, вигуки “осанна, спасіння”,- все це взято звідти.
Одначе що й кого рятує Месія, який в”їжджає до міста? І чому Ієрусалим уявляється жінкою? Справа в тому, що в цьому образі маємо давнє жіноче божество – землю-матір. Образ землі співвіднесено з жінкою, що народжує. “Первісно це божество землі уявлялося і божеством місцевості, оскільки обожнювалася і та ділянка землі, на якій жила громадська група, що займалася її обробленням” (О.М.Фрейденберг. Миф и литература древности, с. 494-495). Це божество родючості, матір-земля, має свого шлюбного чоловіка, Бога небесного, який запліднює її світлом і вологою. Боги неба і землі щороку відзначають свій шлюб, результатом чого і є народження нових дітей. Тому свято жнив виявляється найрадіснішим і найурочистішим.
Що стосується самого в”їзду в місто, то слід зауважити, що місто уявлялося в образі жінки (як і земля). Оскільки “божество, яке вступало в шлюб, в”їжджало до міста, то внаслідок конкретності мислення сам в”їзд уже ототожнювався із статевим актом; в”їжджаючи в місто, бог запліднював його (її). Відтак ворота міста мусили уявлятися у вигляді жіночого органу продуктивності. Те саме бачимо у міжнародному фольклорі: відкрити ворота – означає родити, і ворота дорівнюють жіночому дітородному органу. Материнська утроба при родах – небесні ворота, котрі одкриваються, а пройти крізь ворота, через двері – означає порятуватись, народитися” (там само, с. 497).
І в “Звенигорі”, і в “Арсеналі”, і в “Землі” (про це вже частково йшлося) є подібний в”їзд героя-спасителя, покликаного ощасливити даний земний простір, ось цю саму землю. Спаситель мовою землеробського міфу (а саме його мовою дуже часто і говорить Довженко) означає податель життя, нових народжень. Василь в”їжджає на своєму залізному “ослі”, котрий – коли вже йти слідом за означеними символами – теж є “спасителем”: сісти на осла означало спастись, порятуватись. Відтак, коли трактор в епізоді в”їзду зненацька зупинився, то це символізувало ще й ситуацію відмови у спасінні. Належало давнім язичницьким способом (у тракторі закінчилася вода і тоді Василь з товаришами просто зробили пі-пі у тракторну утробу) поновили живий зв”язок двох спасителів задля того, аби очікуваний акт звершився...
Отже, в”їзд Василя до села є нічим іншим, як весіллям, поєднанням із землею-дівицею, що потребує спасительного совокуплення. Й одразу це дістає образне продовження: плуг врізається в землю – здійснилося! А затим відтворюється увесь хліборобський цикл – до жнив і випічки хліба.
Фрагмент книги С.Тримбача "ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО. Загибель богів. Ідентифікація автора в національному часо-просторі".- Вінниця: Глобус-прес, 2007.- Див. електронну версію книги: https://elib.nlu.org.ua/object.html?id=2734