ЯК Я ВЧИТЕЛЮВАВ. І ДО ЧОГО ДОВЧИТЕЛЮВАВСЯ...
03.10.2021
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
Дню Учителя, з яким вітаю всіх педагогів, присвячується.
Я зовсім не збирався учителювати. Навчаючись на філологічному ф-ті Шевченкового університету я спершу, по завершенні навчання, збирався стати журналістом. А під завісу вже світив кінематограф...
Натомість потрапив у школу, на два роки. 1973 рік, учитель української мови і літератури середньої школи № 45 у Києві, на Нивках. Мені 23, на вигляд не більше 18. Старшокласники поглядали на мене іронічно: пацан! Школа російська, ставлення до всього українського у ті роки осіб-печаль.
Окрім того, класний керівник четвертокласників. Які одразу почали бігати до мене і "стукати" один на одного. Я тряс кожного такого за плече: "Це гидко, доносити на товариша. Не сміти більше...". На батьківських зборах батьки: "Вы запретили детям рассказывать...". Отак боровся з цим явищем, яке починається з малих літ.
У класі 46 учнів, щоби дійти до кожного треба було використовувати різні методи і методики.
Українську читав ще у 7-х (потому 8-х) класах. Їх було чотири, і скрізь по 45-46 учнів. Не складались стосунки з 8-Г класом, одверто страйкували. Інші - лояльніше. Я намагався боротись з примітивізмом версій історії української літератури. Звісно, що панівним наративом у ті часи було довести третьосортність її, особливо поруч російської; цьому й належало протистояти - от тільки як?
Скажімо, писав на дошці теми творів. Одна обов'язкова: "Образ Горпини в однойменному оповіданні Марко Вовчок". І ще три - вільні. Оголошував: обираєте вільну - одразу плюс два бали. Так що думайте. Хлопці - не думали, тупо списували з-під парти "Горпину". Дівчата - серед них куди більше прихильників творити "вільним стилем".
Мрії "вийти на свободу" через рік не збулися, довелося працювати ще рік. 8-Г (я їх називав "гешниками") викликав у мене вже просто ненависть своїм ставленням - до мене і української мови та літератури. На одному з уроків терпець мій урвався, я гукнув, що все, пишу заяву і йду на фіг з цієї школи, будь вона проклята, разом з такими-от учнями.
Це трапилось десь на 15-й хвилині уроку. Я сів за стіл, трохи заспокоївся і сказав: про літературу говорити більше не буду. За тридцять хвилин, що залишились, розкажу трохи про кіно. При слові Кіно у класі одразу запанувала тиша. Я оповів про те, як народилось кіно - у Парижі, на бульварі Капуцинок. Яким воно було на початках своїх...
А потім окремо зупинився на фільмах Чарлі Чапліна. Найзатятіші мої вороги сиділи, слухали й дивились на мене в штири ока. Начебто перед ними постав сам Чаплін, у його педагогічних вправах і любові у фільмі "Малюк".
Коли прокалатав дзвінок з уроку уся братія "гешників" ринулась до мене: "Сергію Васильовичу, не йдіть!! Якщо ви будете на уроках хоч по 5 хвилин про кіно розказувати, ми будемо вести себе ідеально".
МАЛЮК
https://www.ivi.ru/watch/85097
Так помирило нас кіно і особисто бродяжка Чарлі. До речі, знаєте, що здивувало школярів найбільше? "Звідки ви усе це знаєте, про кіно?"- ось що. Висновок простий: школярі любили кіно більше ніж літературу, тільки про нього з ними ніхто не говорив. Нині ситуація змінилась, але не радикально, наскільки я знаю.
Звісно, цей епізод став відомим і в інших класах. Кіно усе частіше стало доповнювати літературу і навіть мову. Теми деяких творів на вільну тему стали охоплювати й кіно. Тоді вийшов на екран фільм Андрея Кончаловського "Романс про закоханих" і, о диво, деякі дівчата написали мені про нього просто щось натхненне (хлопці лишались у полі "образів" і "класової ворожнечі", цур їм).
Двоє дівчат, Марина і Наталя, виявляли все більший нахил до літературної творчості. У Марини - ще й інтерес до кіно. Словом, у мене почало вже щось складатись - як шкільного педагога... Але на третій рік я вже не залишився, на мене чекали інші сюжети, власне кінематографічні.
Отак пригадалось, перед Днем учителя. Потому, уже у 1980-му, я почав ще трохи й викладати у вузі, на кінофакультеті Інституту імені І.Карпенка-Карого. Нині вернувся туди знову, читаю Історію українського кіно у майбутніх, сподіваюсь, кінознавців.
О диво, більшість з них це хлопці, юнаки. Дещо ламають мій стереотип, що тільки дівчата у цьому віці справді креативні... ВІТАЮ усіх педагогів - праця їхня не тільки почесна, а й дуже важка. Хоча б тому, що вимагає поєднання багатьох талантів - від психолога до актора і режисера. Здоров'я усім, витримки і хороших, талановитих учнів, дівчат і хлопців, хлопців і дівчат!