Грудневі спогади. Згадуємо видатного українського кінематографіста Василя ЦВІРКУНОВА
28.12.2021
Сергій ТРИМБАЧ
НСКУ, Українська кіноакадемія
Він мав крила
Він народився, страшно сказати, 1917 революційного року, у найглухіший грудневий час, коли дні найкоротші, а ночі довгі, темні, тривожні. Хіба ж випадково, що такий день (21 грудня) нині призначено датою «кінця світу»?
Тільки народився Василько Цвіркунов у Запорозьких степах, нинішній Запорізькій області, — і це багато що пояснює. У нього була якась особлива постава, що нагадувала то гравюри середньовіччя, то розписи в козацьких церквах. Обличчя воїна й водночас юнака, що радісно приймає світ у всій множинності його проявів. Цей радісний наїв тримався у Василеві Васильовичу до останнього.
https://m.day.kyiv.ua/uk/article/kultura/vin-mav-krila
Василь Цвіркунов | Пишемо історію
https://www.youtube.com/watch?v=rrl55lJ5xVQ
Стелла Кломінська
кінознавиця, редакторка, хронологиня
Василь Васильович ЦВІРКУНОВ
1917 -2000
Приголомшлива людина. Для Ліни Костенко – чоловік... Для мене педагог та декан кінофакультету, для когось директор кіностудії ім. Довженка. Зліт ігрового українського кінематографа та поетичного кіно – заслуга двох друзів – Василя Васильовича Цвіркунова та Святослава Павловича Іванова... Як не вистачає сьогодні таких людей. Вічна пам'ять!
https://www.facebook.com/klominska
Василь Цвіркунов
Тихим сяйвом над долею Ліни Костенко був Василь Васильович Цвіркунов.
Він народився 21 грудня 1917 року у запорізькому степу, над річкою Гайчул, неподалік від Гуляйполя. Батько – з прадіда хлібороб, добрий і чесний чоловік, працював землеміром. Мати – «красуня з Катеринівки» мала п’ятеро дітей і мрію, щоб у хаті на стелі було намальоване небо. Померла вона молодою, «коли над нею не було вже стелі, а тільки небо, небо і зірки…».
Василько з батьком їздив у поле, шестилітнім хлоп’ям пас верблюда на імя Зонька. Вірш «Зонька» має скромну присвяту В. Ц. і розповідає про дитячу трагедію – Зоньку загриз вовк. Дитинство Василька пройшло на хуторі Вишневому.
Ліна Костенко описала «Хутір Вишневий» і поставила присвяту – В. Ц.
Згадала, як «йде у школу навпрошки / маленький хлопчик пішаниця». Після смерті матері батько потай плакав, а баба Ярешчиха навчила старшенького Василя готувати галушки, затірки, вареники, щоб якось прогодувати сиріт. Потім батько привів мачуху, яка була доброю матір’ю п’ятьом сиротам.
Далі: