Не дивись вгору. Не дивись в себе… Не дивись, не думай, не-не-не
31.12.2021
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
Фільм «НЕ ДИВІТЬСЯ ВГОРУ / Don`t look up», який вже тиждень демонструється на NЕTFIX, здатен порадувати українців тим, що звична картина маразму нашого життя нічим не поступається маразму життя американського. Такі ж сліпі ідіоти ведуть країну до прірви. Такі ж сліпі придурки йдуть за ними слідом. А тим часом до Землі мчиться комета, яка скоро знищить увесь цей дурдом до бісової мами… Разом з пацієнтами і лікарями, усім начинням. Усе це лайно кудись полетить і вже не вернеться.
Справді, погляньте цей фільм - «НЕ ДИВІТЬСЯ ВГОРУ» Адама Маккея. І саме тепер, у новорічні і різдвяні дні. Він задовгий, він, часом, дратує тим, що один «бутерброд» прожовується п’ятнадцять хвилин, замість п’яти… Хоча це ж комедія, тут би поменше цього тягомотства.
Та все ж подивіться - бо він не тільки про американців, він і про нас, українців: людей, які примудрились вибороти незалежність тільки задля того, аби перетворитись у бараняче стадо, яке повсякчас кудись ведуть. І яким хоч іноді би спозирати - на небо і в себе самих. Бо ж мудрий Кант колись вказав на головні дива цього світу: небо над головою і моральний закон в нас («в мені», написав Кант, і прохання слова його не кантувати).
Професор Мінді (Леонардо ді Капріо) і аспірантка на прізвище Дібіаскі (Дженніфер Лоуренс) відкривають комету, яка мчить до Землі. Мало того, що мчить, - за півроку вона шарахнеться об земну твердь побіля узбережжя Чілі, після чого настане вселенський капець.
Астрономи, ясна річ, прошкують до самого президента. Х-ха, а в Овальному кабінеті Президентша, яку просто блискуче грає Меріл Стріп. От се сатира! Дуркувата дама увесь час почувається політичною шахісткою, яка сидить за дошкою і рахує ходи. Більше, аніж на 2-3 вперед (добре, що не назад; в Україні є й такі майстри) вона не годна заглянути, та й навіщо: і так все чотко! Через два тижні вибори у Конгрес, значить про комету тре’ помовчати - бо не виберуть «наших слуг».
Шахістку третього розряду призначили виконувати роль гросмейстера. Ви думали, що подібне можливе тільки в Україні - а от і ні. І в Гамериці отакі соціальні ліфти туди-сюди бігають. На додачу у фільмі Маккея адміністрацію президентші очолює… її син (Джон Хілл), той іще цинік, якому по кайфу спостерігати усю цю придуркуватість, час від часу її підштрикуючи.
Професор і аспірантка потому йдуть на популярне телешоу - а його ведуть… ні, не придурки, а люди, які просто не можуть помислити щось всерйоз. Ну такий собі 205 квартал. Про все ж треба говорити з веселою дуракуватістю- щоби ж прикольно, щоби не подумали про тебе, ніби ти «не в тренді».
Далі знову президентша… Вирішили комету задіяти в політичній грі, кинути її на шахівницю у вигляді Слона; ну щось таке. І героя нації, спасителя нації - «без героя,- як каже один із персонажів фільму,- Вашингтон не може. Героя грає Рон Перлман, надаючи йому рис дебільного боксера.
Аж тут вступає в гру аж ніяк не дебіл, нє, це щось на зразок Ілона Маска, багатія, котрий завойовує космос усією потугою свого інтелекту. І банківського рахунку… Варто дивитись картину в оригінальній англомовній версії, аби почути той мнякенький, розслаблений професорський голос людини, яка оповідає, що на кометі (тій, що мчиться до Землі) одкрили величезні поклади усіляких цінних речовин, якими гріх не покористуватися… От сей геній виявляється дебілом ще більшої проби: бо його цінності мають один лишень вимір - грошовий. А з тим виміром у людства лишається тільки один шанс: відлетіти до такої матері, щоби вже ніколи тут, на Землі, більше не показуватись.
Це я тільки трохи переказав фабулу - там ще багато чого накапано, в глядацьку мензурку. Аби ми упились перед Новим роком, а прокинувшись уже в січні наступного, подумали: а може, персонал психушки тре’ поміняти? Усіх цих шахістів-президентів, радників і помічниць з одвислими сіськами напоказ (ой, це не Гамерика, це у нас - див. фото заступника міністра освіти зі своєю «помічницею» під час гостин у Львові), багатіїв-спеців з польотів до траханих зірок.
Прокинемось. Телік увімнемо. Чи комп. І почуємо: до нас летить комета. З Росії. Тільки нам пояснять: це не новина. А точніше, новина не першої свіжини. Тому спокуха. Тому думаймо про цікавіше. Про цікавіше думаймо. А краще взагалі не думаймо. Святкуймо. На всіх каналах регіт суцільний. До нас летять… Так і ми летимо. І ми шарахнемо. Ми моцні, ми такі. Стіни нашої психушки ніякою кометою не проб’єш.