ЛЕГЕНДАРНОМУ КІНОРЕЖИСЕРУ ДАВИДУ ЧЕРКАСЬКОМУ (1932-2018) - 90
23.08.2022
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
Виповнилось би. Хоча своїми вухами чув від нього: насправді на рік більше. Але ж у паспорті - 1932-й.
Якось, дізнавшись про те, як Давид Янович, тоді ще молода зовсім людина, під час новорічного сабантую роздягся і пройшовся святковим столом (за це його опустили на студійне дно, звідки кар'єру режисера розгледіти було важкувато), я запитав його:
- Ви що ж, були стилягою?
- Да нет, Сережа, я просто всегда хотел нравиться женщинам.
- І я всєгда! Нє всєгда получалось.
- Для этого нужно раздеться, стать свободным... Именно это и нравится женщинам.
Черкаський був одним із перших, хто прийшов тоді, на початку 1960-х, до студії «Київнаукфільм», аби заснувати нове об’єднання української мультиплікації (нині куди частіше це називається анімацією). Архітектор за освітою, він став художником, а від 63-го і режисером. Серед найвідоміших стрічок “Таємниця Чорного короля” (1964), “Містерія-буф” (1969), “Якого дідька хочеться” (1975), “Крила” (1983)… Останній за одним із найвідоміших віршів Івана Драча – на диво точна візуалізація вербального тексту, наповненого глибокими внутрішніми змістами і з-міст-точками.
Давид Черкаський, до речі, належав до рідкісного нині класу людей, які багато читають. Хоча практично всі, хто спілкувався з ним, навряд чи коли-небудь щось всерйоз обговорювали з прочитаного. Напускати псевдоінтелектуальні брижджі на лоба, надимати щоки – це не про Черкаського.
Ніколи не забудеться, до прикладу, його виступ на революційному П'ятому з'їзді кінематографістів 1986 року. Кипіли пристрасті, полумёяні трибуни метали громи і блискавки. І раптом слово надали Черкаському. Зал затих – ніхто й ніколи не бачив доти Дода (друзі називали його тільки так) на трибуні. Невже й він піддався шумовинню громадянських вітрів?
Режисер справді з’явився за трибуною, одначе перебував там недовго. «Послухайте,- звернувся він до залу,- я щойно з нашого ресторану. Коньяк подорожчав на сім копійок». І, після виразної паузи: «Не добре це, ні, не добре!». І пішов зі сцени. Скільки літ минуло, скільки зим і весен, позабувалися промови трибунів, а короткий спіч Черкаського лишився в пам’яті. Бо ж він підсвітив, очуднив, надав справжнього виміру отому бурханню пристрастей.
Він тримався осторонь політики, ідеологій. Любив життя у найпростіших і найприродніших його проявах. Застілля, скажімо, обожнював – сидіти з друзями і віддаватися плину думок й емоцій, жартів і кпинів. Розмови з ним вимагали від кожного із співбесідників точного і моментального включення в іронійну стихію, у вербальні підтексти й ігрища. Гумор Черкаського був незрідка раблезіанського штибу, а відтак і карнавального, ігрового. На межі пристойного. Скажімо, в кінці 90-х я кілька разів потрапляв на застілля у Будинку кіно, присвячені тому, що «Дод полишає великий секс». Минуло небагато днів і запустився новий застільний цикл, присвячений поверненню Дода у той самий великий і всемогутній секс.
Жінок він обожнював, особливо тих, кого природа і батьки наділили Рубенсівською розкішною плоттю. До тих, кому не так пощастило, Черкаський ставився з щирим співчуттям. Кілька років тому, опісля перегляду одного з фільмів, Давид Янович запитав режисерку: «Слухай, а чому в твоєму фільмі усі актриси такі худі??» Запитання, на яке відповіді не знайшлося. Ігри природи, хіба що таку відповідь він би зрозумів.
Черкаський це саме той випадок, коли поведінка людини стає мистецтвом, а мистецтво – поведінкою. І тому найвідоміші фільми митця «Пригоди капітана Врунгеля» (1976-79), «Доктор Айболить» (1984), «Острів скарбів» (1988) так схожі на свого творця. А він схожий на них.
Режисер перетворив вітчизняне анімаційне кіно на легке, артистичне, граційно-інтелектуальне мистецтво. І таким було саме життя, яке він творив із таким задоволенням і насолодою. Серед його витворів і міжнародний фестиваль «Крок», президентом якого він був до останнього.
А ще – він дуже любив кіно. Заледве не щовечора Черкаського ми бачили серед глядачів Будинку кіно. Десята муза відповідала щирою взаємністю.
Щасливий характер, щаслива доля. І, дай Боже, так само щасливі мандрівки в інших, благословенних світах.
ДАВИД ЯНОВИЧ ЧЕРКАСЬКИЙ -90!
Народився 23 серпня у місті Шпола Черкаської області України.
"Колись мене назвали легендою. І, ось прийшла нормальна людина, яка любить життя, жінок, радості життя, залізла на сцену, нормальна людина, - а пішла легендою. Легенда – це щось міфічне, це нецікаво." -Давид Черкаський
СВІТЛА ПАМ'ЯТЬ ПРО СВІТЛЮ ЛЮДИНУ!
https://www.youtube.com/watch?v=opsdYUYS7Kc
Фото з альбому Віталія Запорожченка
https://www.facebook.com/kinomaestro
Лариса Кучерова
23 серпня народився блискучий режисер-мультиплікатор Давід Янович Черкаський...
Він любив цей прикметник. Часто іронічно вживав «блестяще». Але до нього підійде безліч слів... людина-легенда, талановитий, сміливий, творчий, спортивний, душевний... та мені подобається божествєнний. Так юна Зоська називала письменника Степана в романі "Місто" Валеріана Підмогильного (все відбувається в Києві, а я би хотіла, щоб одну з вулиць чи сквер назвали на честь Давіда Черкаського). Я дякую за те, що була стільки років знайома з Вами, роботала з Вами. Наче в іншому житті! Завжди Вас пам'ятаю!!!