f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Щоденник Міжнародного фестивалю кіно та урбаністики «86»

14.05.2015

З 30 квітня по 3 травня 2015 року у Славутичі відбувся Другий міжнародний фестиваль кіно та урбаністики «86». Подаємо фестивальний щоденник кінокритика Віктора Глоня, виконаний для видання LB.ua.

День перший

Скептики сумнівались, але це сталось – Другий фестиваль кіно та урбаністики “86” урочисто відкрився. Мабуть, такої кількости людей славутицький Кіноконцертний комплекс не бачив цілий рік – відколи ще в квітні 2014 року Надія Парфан та Ілля Гладштейн вирішили перевернути культурну парадигму України, запросивши глядачів на міжнародну кіноподію поза межі великих міст і великих кінотеатрів.

Декому з глядачів учора здалося, що організатори “86” передають привіт фестивалю “Молодість”, адже церемонія відкриття розпочалася з виступу хору. Багатьом запам’ятався виступ хору “Калина” на відкритті 43-го МКФ “Молодість” – учора Другий фестиваль “86” відкрився виступом місцевого дитячого колективу. Але, якщо “Молодість” прагне створити видимість надважливости червоних доріжок і офіціозу, молода команда “86” ґенерує альтернативний підхід до таких речей: щастя не у відкритті, а в спробі вийти зі своєї зони комфорту – зануритися в незнайомий урбаністичний простір – пережити новий досвід по обидва боки кіноекрану – ризикнути.

Дарма, що через технічні негаразди запланований показ фільму-відкриття “Панельні історії” довелося перенести на наступний день – усіх, хто зважився провести ці вихідні в Славутичі можна гукнути на кіно, щойно проблеми буде усунуто. Тут усе й усі поряд, тікати нікуди. Замість кіна гості отримали додатковий час на заведення нових знайомств під час вечірки київської діджейки Тані Ендшпіль.

Організатори обіцяють, що сьогодні кіно вже точно буде. І вечірки ще будуть. І з Києва виїхати ще не пізно – у країньому разі, навіть місце для смаження першотравневих шашликів у Славутичі знайдеться…

Дні другий і третій

Очікувано, найбільший аншлаґ зібрав санденський лавреат “Російський дятел”. Судячи з тривалих стоячих овацій, глядачі побаченим розчаровані не були. Так само не виглядав розчарованим і режисер стрічки, особливий гість фестивалю “86” Чед Ґрасіа – для нього важливо було показати фільм не просто в Україні, а саме в такому особливому місті, як Славутич.

Втім, головний герой фільму, київський художник Федір Александрович вважає, що показ фільму на “86” – перший і останній, адже він висуває небезпечну конспірологічну теорію причин аварії на ЧАЕС. В той час, як “Російський дятел” заявлено як детектив, – і елементи детективного розслідування в стрічці наявні, – головною принадою фільму є сам Александрович, за участи якого видовище перетворюється на унікальну, особливо в українському контексті, виставу одного актора. Єдине, що це спричиняє до певного непорозуміння між протагоністом і авдиторією: він нам розповідає надсерйозну теорію змови, а ми, посміхаючись, зважаємо в основному на те, як він це розповідає.

Ще одна головна подія фестивалю – показ і обговорення фільму Ганнеса Ланґа “Покличте менеджера”, що показує, скажімо, нерівність умов життя на нашій планеті, оповідає про несподіваний розвиток у країнах третього світу на фоні занепаду першого світу. Розповідь ця – треба сказати, гіпнотизуюче майстерно зафільмована – ведеться з точки зору позаземного прибульця, на що вказує назва фільму, що апелює до цитати з Вільяма Берроуза. Але направду Ганнес Ланґ не є прибульцем – він громадянин Німеччини і як би не намагався абстраґуватися від погляду в системі координат капіталізм–комунізм, зробити йому це не вдається.

В обговоренні “Покличте менеджера” взяв участь також харківський сквотер Дмитро Ботавін (сквот “Автономія”), бо одна з новел фільму вела про життя венесуельського сквоту (покинутого приміщення, заселеного без згоди власника). Говорячи про перспективи розвитку сквотерського руху в Україні, склалося враження, що авдиторія більше схильна шукати способи примирення з “системою” – леґалізації наявних сквотів, в той час, як Дмитро Ботавін заявляє про свої анархістські погляди і вважає, що розмовляти з державою та власниками покинутих приміщень не потрібно в жодному разі.

Крім безпосередньої музичної складової “86” – вечірок, у кінопрограмі виокремилося два музичних фільми, які добряче розкачали глядачів “Місто як острів” про монреальських музикантів та, особливо, “Звук і пристрасть у Західному Берліні” про мистецтво і хаос у Берліні 80-х. Другий фільм я пропустив, але ось уже другий день поспіль до мене всі підходять і питають: “Ти ж бачив цей суперський фільм про Берлін?” – відподідаю: “Ні”, – і доводиться миритися з осуджуючим поглядом співбесідника. Тому пора вимикати комп’ютер і бігти до кінозали, щоб подібного більше не повторювалось…

Останній день

Неділя стала днем короткометражного кіна на “86” – покази українських фільмів авторства, здебільшого, документалістів-початківців My Street Films Ukraine, сиквел програми урбаністичних короткометражок “Гра в міста–2” і повнометражний фільм-закриття “Вело проти Авто”, що складався з низки окремих історій про (проблеми) співіснування прихильників велосипедів і автомобілів у різних містах світу.

My Street Films Ukraine – проект, який готувався за кілька місяців до початку фестивалю. Організатори запросили всіх, хто мав ідею зняти короткометражний фільм про свою вулицю, район, сусідів, і кураторів – щоб допомогти втілити свої задуми якомога професійніше. Робота над зйомками і монтажем відібраних проектів тривала близько місяця – результати були презентовані в Славутичі.

Треба сказати, що загальний рівень готових стрічок виявився достатньо високий навіть не зважаючи на стислі строки реалізації проектів. Побоювання, що ми побачимо “необов’язкові” фільми, які були зняті аби щось зняти виявилися безпідставними – кожен з молодих авторів розповів історію, яка його або її дійсно турбувала.

Професійне журі My Street Films Ukraine (у складі режисера “Російського дятла” Чеда Ґрасіі, сценаристки та режисерки Жанни Озірної та засновника Open City Doc Fest Майкла Стюарта) найвище оцінило роботу Оксани Казьміної “Мій Кристал” – сповнену щемливої ностальґії режисерки за рідним Новоярівськом, та другом дитинства, який залишився жити у промисловому містечку. Вдале поєднання нещодавніх зйомок, home video з особистих архівів та ненав’язливого, але проникливого музичного супроводу спричинилося до появи гранично особистісного фільму, який, тим не менше, дуже легко зрозуміти і відчути ширшій авдиторії – у всіх нас є такі друзі й міста і місця дининства, з якими дуже непросто налогодити зв’язок у дорослому віці, навіть якщо ніяких видимих перешкод налагодженню такого зв’язку немає… Тим не менше, приз глядацьких симпатій дістався Полеві Гранеку з його енерґійним і веселим фільмом “Я на дитмайданчику” про життя його молодої сім’ї в “київській Венеції” – Русанівці.

Продовження серії урбаністичних короткометражок, прем’єра якої відбулася на першому фестивалі “86”, “Гра в міста–2” запам’яталася: в першу чергу ризьким котиком з “Котів у Ризі”, який зробив усе від нього залежне, щоб бути дуже милим, серйозним і пухнастим на фоні теленовин із зони АТО в Україні; в другу чергу: неймовірними “літаючими” зйомками польського багатоквартирника, в одній з квартир якого теж мешкають пухнасті котики.

Любов до котиків взагалі посилюється в Славутичі. Вони там усюди, їх не лякає наплив київських туристів – вони своєю вайлуватою байдужістю всім нам дають зрозуміти, що місто це їхнє: приїхати подивитись – будь ласка, але не частіше, ніж раз на рік.

Звісно, найцікавіші фільми “86” можна (і треба) буде переглянути на показах-відлуннях, що пройдуть в більших містах України, але насправді приїздити в Славутич треба – тільки тут створюється унікальна синерґія міського ландшафту, природи та кожного з учасників-глядачів-організаторів фестивалю. Описати принципи дії такого феномену неможливо, бо кожен полишає Славутич із власними враженнями і чи не єдина думка, яка об’єднує всіх-всіх: це досвід, який мені справді був потрібен.

Віктор Глонь, LB.ua, 2, 3 та 6 травня 2015 року

19 вересня 2019 року. Червоний зал Будинку кіно. Художній фільм "БЛУКАЮЧА ЗЕМЛЯ" (Китай, 2019 рік) НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА КІНЕМАТОГРАФІСТІВ УКРАЇНИ та CHINA FILM CO.,LTD,ЗА ПІДТРИМКИ ПОСОЛЬСТВА КНР В УКРАЇНІ

Будинок кіно НСКУ. Оренда Червоного залу. Червоний зал - 670 місць генеральний менеджер Олена Лебедь 067 329 08 05

ОРЕНДА ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ ПЕРЕЛІК ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ