Чи спрацює закон про заборону російських серіалів?
08.06.2015
Закон про заборону теле- і кінопродукту, що популяризує органи держави-агресора, може бути недієвим, бо відсутній механізм покарання за його невиконання. Витіснити засилля російського контенту без конструктивних пропозицій для стимулювання власного ринку наразі неможливо.
Мар'яна Закусило, «Телекритика»
4 червня набув чинності закон «Про внесення змін до деяких законів про захист інформаційного телерадіопростору України», який запровадив заборону на показ значної частини аудіовізуального продукту держави-агресора. Закон відомий широкому загалу як такий, що заборонив пропагандистські російські фільми й серіали, але насправді під обмеження потрапило ширше коло продукту.
Що заборонено?
1. Розповсюдження й демонстрування в Україні фільмів, вироблених після 1 серпня 1991 року, що містять популяризацію або пропаганду органів держави-агресора (Російської Федерації) та їхніх окремих дій, що створюють позитивний образ працівників держави-агресора, працівників радянських органів державної безпеки, виправдовують чи визнають правомірною окупацію території України. Ця заборона стосується як кінодистрибуції, так і телевізійного показу.
2. Трансляція на телебаченні свіжого російського кіносеріального продукту: будь-яких фільмів, вироблених фізичними та юридичними особами держави-агресора (Російської Федерації) після 1 січня 2014 року.
3. Трансляція телепередач, виготовлених після 1 серпня 1991 року, що містять популяризацію або пропаганду органів держави-агресора та їхніх окремих дій, що виправдовують чи визнають правомірною окупацію території України.
4. Трансляція фільмів і телепередач (за винятком інформаційних та інформаційно-аналітичних), одним із учасників яких є особа, внесена до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці. Такий перелік має скласти та оприлюднити на своєму веб-сайті Міністерство культури України на підставі звернень Ради національної безпеки й оборони, Служби безпеки України та Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. При цьому учасниками аудіовізуального твору вважаються виконавці ролей, виконавці музичних творів, автори сценарію, режисери, продюсери.
Які санкції?
Закон визначає, що за розповсюдження чи демонстрування заборонених фільмів на порушників накладатимуться штрафи в розмірі 10 мінімальних заробітних плат (12 тис. 180 грн, з 1 грудня - 13 тис. 780 грн) за кожен випадок, вчинений вперше, та в розмірі 50 мінімальних заробітних плат (60 тис. 900 грн, з 1 грудня - 68 тис. 900 грн) за кожен наступний випадок.
Штрафи має накладати Державне агентство з питань кіно, яке має затвердити відповідний Порядок накладання штрафів. Вочевидь, Держкіно має штрафувати як кінотеатри, які припускаються порушень, так і телеканали. Серед останніх порушників має виявляти Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, складати відповідні акти та передавати їх Держкіно для штрафування. А хто шукатиме порушників серед кінотеатрів - закон відповіді не дає. Вірогідно, що вони лишатимуться безкарними, адже Держкіно не відстежує, що показують у кінозалах по всій країні, та й не має для цього ресурсу.
За розповсюдження заборонних законом телепередач санкції накладатиме Нацрада, як і за інші порушення закону «Про телебачення і радіомовлення». Це - оголошення попередження, штрафи і звернення до суду по анулювання ліцензії. От тільки штрафів Нацрада накласти не може, оскільки досі відсутній підзаконний акт, що регулює розміри штрафів, які мають спільно затвердити Нацрада і Кабмін. За останні роки було кілька спроб Нацради розробити цей документ. Однак щоразу, коли проект штрафів відправляли на погодження в уряд, справа спинялася через лобізм телевізійних груп та індустріальних об'єднань, які блокують фінансові санкції. Останній проект розмірів штрафів Нацрада винесла на громадське обговорення в лютому 2015 року.
Цей сумний досвід телевізійного регулювання наштовхує на думку, що у випадку із забороною деяких фільмів і серіалів ринок і суспільство теж не отримають механізму покарання за порушення норм закону. Як з'ясувалося на брифінгу очільника Держкіно Пилипа Іллєнка, у відомства поки що немає Порядку накладання штрафів за показ заборонених фільмів/серіалів. На його затвердження орган виконавчої влади має два місяці, додатково відведені законом. А отже, ще два місяці штрафи на мовників-порушників не накладатимуться. А може статися, що в Держкіно так і не буде ніякого Порядку, бо він не пройде громадського обговорення, чи його не затвердить Мін'юст, чи знайдуться ще якісь процедурні причини. Наслідки ми знаємо: безкарність за порушення норм закону апріорі породжує їх невиконання.
Іще один момент - моніторинг, який має проводити Нацрада. Нині моніторинговий центр Нацради дає можливість одночасно відстежувати ефір 14 загальнонаціональних телеканалів. Але людського ресурсу вистачає для періодичних добових моніторингів, а не перманентних щоденних. Охопити ж моніторингом супутникових мовників, а тим паче регіональних і місцевих регулятору ще складніше, й це переважно стається в разі кричущих інцидентів, про які повідомляють правоохоронні органи, народні депутати чи громадськість. Тому вже очевидно, що «пильне око Нацради» не буде здатне помічати всі промахи в програмуванні каналів. І це дає підстави для майбутніх підозр регулятора у вибірковості його рішень.
На кого не поширюється заборона?
Ще до вступу закону в дію гравці ринку обмірковували, як його можна буде обходити. Як варіант згадали копродукцію. Чи підпадатиме під заборону спільний українсько-російський продукт? Маємо позицію генерального директора телегрупи «1+1 медіа» Олександра Ткаченка, що під дію закону не підпадатимуть фільми, в титрах яких буде вказано українську компанію. Маємо офіційну заяву на брифінгу голови Держкіно Пилипа Іллєнка, що заборони не поширюються на фільми й серіали, вироблені в копродукції Росії з Україною.
Водночас маємо новий перелік зі 162 фільмів і серіалів, вироблених резидентами держави-агресора після 1 січня 2014 року, яким 4 червня Держкіно анулювало прокатні посвідчення (заборона стосується тільки трансляції на телебаченні й не обмежує можливості їх перегляду в кінотеатрах). У цьому списку низка проектів, знятих спільно українськими та російськими виробниками. Наприклад, серіали «Будинок із ліліями» (спільне виробництво української кінокомпанії Film.ua та російської «Фаворит-фильм» на замовлення російського «Первого канала»), «Легковажна жінка» («Ветряная женщина» - спільне виробництво української кінокомпанії Film.ua та російської студії «Интра-фильм»), фільм «8 нових побачень» (спільне виробництво української «Студії Квартал-95» й російського продюсерського центру «Горад») тощо.
З останнім історія взагалі комічна до абсурду. Його прокат, узагалі-то, хотіли заборонити в Росії, бо в ньому знявся «принциповий і системний антиросійський пропагандист» Володимир Зеленський. Прокат «8 нових побачень», зрештою, відбувся в обох країнах. І от тепер маємо заборону на показ цього фільму на українських телеекранах.
Ці заборони пояснюються тим, що в офіційних документах країною-виробником цих проектів зазначена одна Росія, адже в такому разі вони отримують посвідчення національних фільмів і звільняються від оподаткування в Російській Федерації. Та звинувачувати їхніх виробників у бажанні зекономити кошти в Росії, не згадуючи при цьому реалії українського ринку - нечесно.
По-перше, Держкіно не йде назустріч виробникам і телеканалам, записуючи в українських прокатних посвідченнях фільмів і серіалів країною-виробником «Росію» та не беручи до уваги аргументи про те, що стрічка знімалася за участі українських продакшнів, в українських локаціях чи з українськими акторами. Про суперечності з Держкіно неодноразово розповідали в Нацраді представники телеканалів, пояснюючи недотримання квоти національного продукту розбіжностями в прокатних посвідченнях. Телевізійний регулятор дослухався до нарікань і спробував обговорити з телеменеджерами критерії національного продукту. Але розмова ця поки що зайшла в глухий кут, бо в індустрії немає єдності. Можливо, до діалогу й консенсусу їх спонукатиме новий закон, під дію якого підпала частина спільного продукту.
По-друге - й найголовніше - в нашій країні досі не запроваджено податкових пільг для кіносеріальних виробників, тож вони не мають стимулів отримувати посвідчення національних фільмів в Україні та не шукають партнерів по копродукції деінде. А тому й ідуть за вигодою в Росію. Переговори індустрії з Кабміном про запровадження пільг тривають. І їх позитивне для галузі вирішення принесе «інформаційному телерадіопростору» значно більше користі, ніж популістські заборони. Бо заборони, як бачимо, не такі вже й дієві та витіснити з ринку засилля російського продукту без конструктиву не вдасться.
Мар'яна Закусило, «Телекритика», 5 червня 2015 року