f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Креативний вибух у спальних районах: що робити з комунальними кінотеатрами

17.11.2015

Юлія Салій, Тарас Кайдан, спеціально для УП.Культура

У власності київської громади є безліч будівель та приміщень, які використовуються неефективно і могли б стати майданчиками для розвитку креативної економіки міста. Чи не найяскравішим прикладом бездарного використання комунального господарства є кінотеатри, що належать Києву.

У місті таких кінотеатрів є шістнадцять: "Лейпциг", "Росія", "Флоренція", "Братислава", "Екран", "Київська Русь", "Ленінград", "Ліра", "Кінотеатр ім. Шевченка", "Алмаз", "Промінь", "Старт", "Тампере", "Факел", "Молодіжний" та "Пролісок".

Усі вони зараз перебувають у підпорядкуванні комунальному підприємству (КП) "Київкінофільм". Деякі стоять зачинені. А деякі працюють за принципом "пільгових" – там дешеві квитки і туди, за словами колишнього голови КП, водять дивитися кіно дітлахів з бідних родин.

Це, власне, і є метою існування комунального підприємства зараз. І тому споруди кінотеатрів, які знаходяться посеред житлових районів столиці, ледве животіють, адже не мають що запропонувати глядачеві, окрім низької ціни на квиток.

В чому ж причини їх занепаду та які можливі виходи з ситуації, що склалась?

Чому комунальні кінотеатри стоять порожніми?

Надія Парфан, співорганізаторка фестивалю кіно і урбаністики "86", пояснює це наступним чином:

"Головна проблема полягає в тому, що комунальні кінотеатри досі функціонують в радянській моделі культури. У цій моделі існувала мережа культурних установ, яка виконувала так зване "державне замовлення". Держава замовляла кіностудіям освітні/виховні/пропагандистські фільми, кіностудії знімали і віддавали державі певну кількість фільмокопій, після чого держава розповсюджувала їх своєю мережею кінотеатрів.

В 60-х роках моя бабуся працювала директоркою кінотеатру. Я її питаю: "Ба, що ж ви показували?" "Що присилали, те і показували". Вона щотижня приходила в управління культури, забирала нові надходження і жодним чином не впливала на репертуар".

На думку Надії, така модель суперечить сьогоднішній реальності з щонайменше двох причин.

По-перше, ми вже давно перейшли до моделі ринкової економіки. Більшість сучасних кінотеатрів працює на комерційних засадах – продає ефектне видовище і заробляє на квитках. Репертуар і технічний стан комунальних кінотеатрів робить їх неконкурентноспроможними.

По-друге, в нашій країні фактично відсутня культурна політика, на основі якої мали б функціонувати комунальні кінотеатри. Ліше кінотеатр "Ліра" визначив свою місію – показувати тільке українського кіно. Решта кінозалів формує програму індивідуально і ледь не інтуїтивно.

Інша проблема – відсутність якісного менеджменту цих установ.

На думку Максима Тетерука, представника ініціативи "Сучасне українське кіно", традиційна для України проблема примітивного менеджменту, здійснюваного державними службовцями, не дозволяє їм знайти шляхи модернізації муніципальних кінотеатрів і перетворення їх на сучасні та добре оснащенні заклади, де можна подивитися свіже, актуальне кіно.

Це, очевидно, призводить до того, що глядачі ігнорують такі кінотеатри і надають перевагу центральним або великим розважальним комплексам. Хоча відсутність глядачів в муніципальних кінотеатрах – це насправді вторинна, а не первинна проблема, і виникає вона саме через брак креативних ініціатив і якісного менеджменту з боку органів місцевого самоврядування.

На захист київської влади варто сказати, що цього року були намагання реформувати цю сферу. Так, у липні заступниця голови КМДА Ганна Старостенко запропонувала всі кінотеатри розділити на п’ять категорій і з кожною вчинити окремо.

До першої категорії увійшли "Лейпциг", "Росія" і "Флоренція". Вони вимагають реставрації, і міські чиновники вважають, що для цього найкраще підійде довготривала оренда або залучення інвесторів.

До другої групи віднесли "Братиславу", "Екран", "Київську Русь", "Ленінград". Вони потребують суттєвої реставрації та реконструкції, їх буде виставлено на інвестиційний конкурс.

Третя група – "Ліра" і Кінотеатр ім. Т. Шевченка". Вони потребують незначної реставрації, реконструкції та модернізації шляхом залучення коштів меценатів, співпраці з державними, професійними і громадськими організаціями. За концепцією, їхній профіль – виключно вітчизняне кіно.

До четвертої групи потрапили кінотеатри "Алмаз", "Промінь", "Старт", "Тампере" і "Факел". Вони також підлягають реконструкції з метою використання за цільовим і спеціальним призначенням (яким саме – не уточнюється).

До п'ятої групи потрапили кінотеатри "Молодіжний" і "Пролісок". За словами чиновників, їхній поточний стан не дозволяє їх використовувати за цільовим призначенням, тому їх рекомендовано виставити на продаж.

Зараз у столиці завершується виборчий процес, потім почнеться бюджетний період, а тому навряд чи цього року можна буде побачити якісь зрушення в питанні кінотеатрів з боку міської влади. Хоча у представників громадськості є ідеї з цього приводу.

Рішення було підтримано на засіданні Антикорупційної ради при київському міському голові майже чотири місяці тому. Відтоді жодних новин, окрім проведення конкурсу на заміщення посади голови КП "Київкінофільм", не надходило. Колишнього голову КП міський голова Києва Віталій Кличко звільнив ще у січні 2015 року за неефективне управління, про яке свідчать результати аудиту підприємства.

Іноземний досвід

Як і в багатьох випадках, не варто винаходити велосипед. Краще звернутися до міжнародного досвіду. Адже проблема порожніх кінотеатрів не суто київська – це світова тенденція. І вирішувати її можна за допомогою культурної політики державного або місцевого рівня чи створивши привабливу модель соціально відповідального бізнесу.

Найближчий до нас приклад – досвід Польщі. Максим Тетерук розповідає, що краківський район Нова Гута, що приблизно відповідає київській Борщагівці, має не найкращу репутацію. Це один з найвіддаленіших районів міста, який донедавна взагалі був містом-супутником Кракова.

Тут іще з соціалістичних часів існує кінотеатр "Сфінкс", який є культурним осередком і належить до системи "студійних кінотеатрів". Ця система є прикладом досить ефективного управління кінотеатрами з різним рівнем доходів і відвідуваності.

Ризики страхує місто, а тому ці кінотеатри справді можуть виконувати свою культурну та просвітницьку функцію і навіть дозволяють собі формувати набагато цікавіший контент, аніж виключно комерційні кінотеатри.

Так, кінотеатри, що належать до цієї мережі, отримують дофінансування від держави, хоча є приватною власністю чи орендовані приватними підприємцями. Зазвичай репертуар включає і касові фільми, й авторське європейське кіно, а також стрічки національного виробництва. Також там проводяться ретроспективи кінокласики, лекції, презентації, зустрічі.

Максим стверджує, що відвідування периферійних кінотеатрів стає свого роду трендом серед кіл прогресивної міської молоді. А тому призначення керувати подібним закладом не вважається покаранням, як це могло би бути в Україні.

Навпаки, керівники – це завжди високопрофесійні культурні менеджери, котрі отримують набагато більше свободи у реалізації власного проекту розвитку такого периферійного осередку культури, ніж їхні колеги з центру міста.

Натомість українська команда "86" уже тривалий час працює над проектом коцептуального кінотеатру. Вони хочуть спробувати залучити в Україну американський досвід. Ідея з'явилася кілька років тому, коли організатори фестивалю побували у DraftHouse Cinema в місті Остін, штат Техас, США.

За словами Надії Парфан, там показують найкраще авторське кіно з усього світу і продають крафтове пиво. Причому красиві дерев'яні барні стійки стоять рядами просто перед кріслами в кінозалі. Це дозволяє кінотеатру зберігати високий рівень програми, залучати нові аудиторії та окуповуватись.

Надія Парфан розповідає: "В центрі столиці є прекрасний муніципальний кінотеатр "Зоряний", у якому команда "86" хотіла спробувати подібну бізнес-модель, але ми поки не знайшли відповідальних за приміщення.

Цю будівлю в киян вкрала "Партія регіонів". Зараз розкішне приміщення зависло в якихось судах, і споруда стоїть без діла. Треба якнайшвидше повернути її у комунальну власність, а далі оголосити відкритий конкурс проектів і віддати кінотеатр в руки професійних культурних менеджерів.

"Зоряний" міг би стати пілотним проектом, на основі якого буде відточений механізм для інших муніципальних кінотеатрів" (кінотеатр "Зоряний" перебуває у приватній власності, що підтверджено рішенням суду. – НСКУ).

У чому цінність комунальних кінотеатрів?

Деякі радянські комунальні кінотеатри – надзвичайно цікаві об'єкти модерністської архітектури. Приміром, "Братислава" чи "Київська Русь" – це той тип проекту, де функція є основою архітектурного рішення.

Однак також дуже важливою є роль кінотеатрів як публічних закладів, додає Максим Тетерук. У багатьох мікрорайонах кінотеатр – чи не єдине місце, що пропонує місцевій громаді змістовне колективне дозвілля.

Окрім, власне, кінопоказів, місце може стати аналогом громадського центру: тут можуть проводитися зібрання жителів, публічні лекції, неформальні освітні школи. Навіть омріяні київськими урбаністами офіси розвитку територій, де можна працювати над поліпшенням середовища у мікрорайоні, можуть розташовуватись у цих спорудах. Тобто вони мають виняткове соціальне значення для демократизації суспільства.

Методи вирішення проблеми

Утім, це не означає, що комунальні кінотеатри мають бути дотаційними і не можуть мати сталої, незбиткової, моделі існування. На думку Надії Парфан, для цього потрібно розробити та запровадити загальноміську стратегію розвитку. Але писати її слід на основі хоча б елементарного дослідження: які кінотеатри у нас є, в якій формі власності, в якому стані, скільки там залів і місць? Якщо вони функціонують, то скільки продається квитків, на які сеанси і хто їх купує?

Надалі існує багато сучасних, актуальних моделей взаємодії влади з різними соціальними групами – бізнесом, інтелігенцією, творчою молоддю – для створення цікавих, корисних проектів.

При цьому використовується недооцінений міський ресурс. На думку Максима Тетерука, важливими кроками будуть і заохочення інвесторів через відкритий та прозорий конкурс, і створення культурного хабу для творчої молоді та підприємців, і запрошення якісних культурних менеджерів до управління процесами, й інтеграція громади мікрорайону в новий публічний простір.

Зрозуміло одне: якщо ми хочемо, щоб околиці міста і спальні райони були центрами спілкування і культури, вбудованими в загальноміський культурний процес, а не депресивними осередками, ми мусимо створювати в них якісні, сучасні громадські простори. І комунальні кінотеатри можуть стати такими – за грамотної політики та ефективної співпраці з громадянським суспільством.

На фото – кінотеатр "Братислава" в Оболонському районі Києва.

Юлія Салій, Тарас Кайдан, УП.Культура, 17 листопада 2015 року

Будинок кіно На його чотирьох поверхах розташувалися три кінозали:

Ресторан, бар і кафе у Будинку кіно Ресторан, бар і кафе у Будинку кіно – ідеальні місця для проведення банкетів, фуршетів, приймань.

Київ, Будинок кіно, оренда