f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Пішов із життя Жак Ріветт

29.01.2016

29 січня 2016 року помер французький режисер Жак Ріветт. Йому було 87 років.

Жак Ріветт прийшов у творення кіно за посередництва кінокритики. Від 1952 року він був одним із авторів «Кайє де сінема» (поруч із Еріком Ромером, Франсуа Трюффо, Жаном-Люком Годаром і Клодом Шабролем), а з 1963-го по 1965 рік – головним редактором видання. Паралельно ж – працював на зйомках інших режисерів, зокрема, Жана Ренуара, про якого зробив кілька стрічок для циклу «Кінематографісти нашого часу» (з часом Жак Ріветт і сам стане героєм цього документального серіалу), і повсякчас намагався знімати власне кіно.

Жак Ріветт був одним із представників групи молодих кінематографістів, що після успіху своїх фільмів на межі 1950-х і 1960-х років були публічно об’єднані під назвою «нова хвиля». Тих, хто намагався творити кіно з увагою (і повагою) до творчості авторів англомовних (у «Кайє де сінема», зокрема, розбудовували культ Альфреда Гічкока), значною мірою нехтуючи французькими традиціями добре зробленого кіно; і при тому «на повну» використовуючи нові технічні здобутки, які створили можливості відносно дешевого знімання особистих фільмів, близьких молодим авторам.

Одним із перших успіхів «нової хвилі» стала саме короткометражна стрічка Жака Ріветта «Шах і мат» (1956) – мала історія подвійного адюльтеру, для зйомок якої своє буржуазне помешкання надав Клод Шаброль. А втім, з усіх інших колег-кінокритиків, що марили кіно і стали самі творити його, – Жак Ріветт чи не найскладніше знаходив фінансування для власних робіт і від першого повнометражного фільму «Париж належить нам» (дебют було розпочато у 1957-му, а завершено за три роки) поставив себе на шлях багато в чому «паралельного» кіновиробництва.

Так само важко – але вже із цензурних мотивів – було Жаку Ріветту під час роботи над другим фільмом: екранізацією роману Дені Дідро «Монахиня». Фільм цей по з’яві у 1966 році очікувано збурив і владу, і аудиторію. А втім – таки відбувся. Під час підготовки до постановки, аби перевірити «чіпкість» цензури до скандальної теми про різні форми збиткування над дівчиною, що була силувана піти у монастир, і переконати продюсерів у тому, що фінансувати таке кіно – можна, Жак Ріветт поставив «Монахиню» на сцені театру: постановку ініціював і оплатив Жан-Люк Годар, з яким Жак Ріветт затоваришував у Сінематеці 1949-го року.

Театр із його відкритістю, множинністю, живим диханням випадку був надзвичайно близький Жаку Ріветту, вплинувши безпосередньо на метод роботи над фільмами. У своїй творчості він активно спирався на акторську імпровізацію та власну широку – щоденну – вільність у творенні екранної історії. За спогадами його багатолітнього сценариста Паскаля Боніцера, це іноді могло викликати у непідготовлених до такої методи акторів нервові реакції: коли вони щодня зранку знаходили переписану наново роль.

Найпотужніше цей імпровізаційний шал було виявлено у стрічці «Out 1» (1971) – довгій 13-годинній історії, злегка заснованій на «Історії тринадцяти» Бальзака. Її відреставроване DVD-видання вийшло у Франції нещодавно – восени 2015 року. Були навіть організовані кінопокази стрічки, що набула статусу мистецького артефакту, – фактично перші за її життя. Хронометраж у 13 годин – режисерський рекорд Жак Ріветта, але він завжди знімав тривалі фільми. При тому, ще критиком, переглянувши перший монтаж «Красунчика Сержа» Клода Шаброля, порадив тому радикально скоротити фільм. Згадка про це в подальшому Шаброля дуже веселила.

У багатосюжетній стрічці «Out 1» йдеться передовсім про театральні постановки – одразу дві. Так само театральна постановка знаходиться в центрі «Божевільного кохання», роботи, що 1969-го року передувала масштабному експерименту «Out 1» (і спровокувала його). І в «Коханні на траві» (1984), де сценою експериментальної вистави стає жиле помешкання (і навіть відтворено моменти вистави-варіації «живого театру»). І у «Банді чотирьох» (1989), де дія відбувається у школі акторської майстерності (фільм отримав спеціальну згадку журі та приз Міжнародної федерації кінопреси FIPRESCI на Берлінале).

Актори, що грають у стрічках Жака Ріветта у театр, одночасно імпровізуючи власні ролі, відтак, примножують нестійкість його екранного світу. Водночас поруч із театральною ілюзією нерідко у фільмах Жака Ріветта проростає приховане, те, що знаходимо на споді, на межі із потойбічним, містичним. Зовнішній реалізм і часом навіть деякий лаконізм зображальних засобів його фільмів, які фіксують опорний світ повсякденного буття, повсякчас впроваджує тривогу – загрожуючи невідомим, ірреальним, каламутним.

Непізнане може з’явитися на екрані в окремих епізодах, паралельних основній історії («Селіна і Жулі цілком забрехались», 1974), втілитися в її персонажах – як-от в розміщеній в невигадливих декораціях сучасного міста «Історії Марі та Жульєна» (2003), яка використовує той же міфологічний мотив «тих, хто повертається», що й Алехандро Гонзалес Іньярріту у «Легенді Г’ю Гласса».

Зрештою, Жак Ріветт міг просто залишити глядача у стані розгубленості, без відповідей, замінивши обіцяну можливість таємниці мелодраматичною банальністю сюжетного ходу (й водночас, тим самим примножити конспірологічні підозри у невипадковому характері такого рішення). Таким чином, зокрема, він діяв у «Секретному захисті» («Державній таємниці», 1998), де титульні «секрет» і «таємниця» транслюються у самій історії метафізично. І дуже неспішно. Самим диханням кадру.

Як режисер він зазвичай потребував від глядачів повного занурення у створюваний екранний часопростір, нерідко непростого: через фрагментарність, імпровізованість, «темряву» пропонованого матеріалу. Поруч із тим у його доробку є фільми із цілком класичною літературною основою, що від хаотичних мережив випадковості дозволили перейти до чіткіших ліній розгортання психологічних станів персонажів: вже згадувана екранізація «Монахині» Дені Дідро, «Грозовий перевал» (1985) за романом Емілі Бронте, а також «Чарівна пустунка» (1991) і «Не чіпайте сокиру» (2007) за Оноре де Бальзаком.

Зрештою, Бальзак, творчістю якого Жак Ріветт дуже вільно послугувався ще для творення так само вільного «Out 1», виявився для нього автором головним. «Чарівна пустунка» – історія митця, що творить картину у взаємодії з натурницею (дует Мішеля Пікколі та Еммануель Беар), власне, історія творчості, втілена матеріально, народжуваним полотном, – стала найбільшим широким успіхом режисера, отримала Гран-прі Канського МКФ. «Не чіпайте сокиру» – передостанній фільм (й останній, над яким Жак Ріветт за станом здоров’я міг працювати повноцінно) – за бальзаківським романом «Герцогиня де Ланже», натомість, було відзначено ходом у бік психологічної глибини, емоційності – потужної та дозованої з класичною поміркованістю одночасно. Імпровізації – в її формі 1960-х і 1970-х років – для дуету Жанни Балібар і Гійома Депардьє тут передбачено не було.

Вона до певної міри повернулася в останній стрічці Жака Ріветта – «36 видів піку Сен-Лу» (2009) – пунктирним натяком історії духовного порятунку нетипової героїні Джейн Біркін, що ніби й не потребує спасіння. Історії, розміщеної в непоказних декораціях мандрівного цирку і втіленої у виступі перед напівпорожньою залою. Стрічці – як за стандартами Жака Ріветта – максимально короткій. В якій, втім, були свої звершення, подвиг і напруга. І було збережене особливе дихання внутрішнього – на межі – життя, на яке завжди прагнув вказати режисер-автор.

Сергій Васильєв

19 вересня 2019 року. Червоний зал Будинку кіно. Художній фільм "БЛУКАЮЧА ЗЕМЛЯ" (Китай, 2019 рік) НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА КІНЕМАТОГРАФІСТІВ УКРАЇНИ та CHINA FILM CO.,LTD,ЗА ПІДТРИМКИ ПОСОЛЬСТВА КНР В УКРАЇНІ

Будинок кіно НСКУ. Оренда Червоного залу. Червоний зал - 670 місць генеральний менеджер Олена Лебедь 067 329 08 05

ОРЕНДА ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ ПЕРЕЛІК ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ