Сінема від Мирослава Бойчука
30.07.2015
Марта Войцехівська-Павлишин, «Галичина»
В Івано-Франківську також успішно творять українське кіно. І хоча цей факт для більшості з нас — відкриття, проте обласний осередок Національної спілки кінематографістів України (голова Юліан Яковина) вже віддавна збирає під своє крило тих, кому до вподоби фільмувати дійсність, прозирати в історію і в майбутнє. Серед них — і член Національної спілки кінематографістів України журналіст Мирослав Бойчук.
Не так давно обласний осередок Національної спілки кінематографістів надіслав на участь у 9-му Міжнародному фестивалі-конкурсі екранних мистецтв ім. Сахненка «Дніпро-Сінема» одну із двох створених М. Бойчуком частин фільму «З чистих джерел». Це документальна праця про хорове мистецтво Прикарпаття. З-поміж 130 стрічок, надісланих із 8 країн світу, цей фільм удостоєний спеціального диплома. На святковій презентації стрічки в «Гранд-кафе» театру кіно «Люм’єр» авторові було вручено, окрім диплома, іменний годинник фестивалю та грамоти від влади.
Чималий розголос викликав і створений Мирославом Бойчуком документальний серіал «Франкове Прикарпаття» («Скільки Франкового у Франківську?» та «Три кохання Франка у Станіславові»). І ось нова праця — дві серії документального фільму з циклу «Небесна Сотня Прикарпаття», яку вже презентовано великій аудиторії молоді Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника і яку схвально сприйняла родина одного з героїв Небесної Сотні — Романа Гурика, недавно ще студента цього закладу. Перший фільм — «Розстріляна весна», другий — «Героєві Небесної Сотні Р. Гурику присвячується». В задумах автора створити такі документальні фільми про кожного Героя, вихідця із Прикарпаття.
Зізнаюся, фільми я дивилася в кілька етапів: дуже важко було переживати заново все, що ледь затихло з часу подій Майдану. З «Розстріляної весни» найбільше відлунювало болем у серці волання батьків та дітей загиблих до нинішнього керівництва держави: «А що ви зробили?» Пригадаймо, саме після цієї зустрічі віч-на-віч Президент України Петро Порошенко підписав закон про присвоєння кожному з Небесної Сотні звання «Герой України».
Другий фільм залишив більше тепла, сліз, захоплення: яке коротке життя молодої людини, яке неповторне життя. Як чудово, що родина Гуриків фільмувала те, що пов’язане з їхніми дітьми. Мирослав Бойчук лише додав до життєвої правди правду художню. і ось серед кадрів:
— Яку маєш мрію, Романе? — запитує в тоді ще зовсім малого хлопчини нині спочилий у Бозі священик.
— Моя мрія ніколи не здійснитьсяѕ
— Але чому, Ромчику, ти так кажеш?
— Я хочу, щоб ожив мій друг.
Як багато цікавого вже з часів Романового студентського життя з екрана розповідають батьки і друзі. І про зелене волосся, і про татуювання, яке носив: три вершини гір — Бог, Україна і родина, і на одному з передпліч — вишиванка та лапа звіра.
Він мислив як зріла особистість, він любив в усьому зміст і сенс. Він поліг в боротьбі за ці ідеали. Про це фільм митця.
Свою першу в житті кінокамеру Мирослав Бойчук придбав, каже, в комісійному магазині за день до того, як його призвали до війська. Перші кадри — рідне подвір’я, місто. Далі — армійські сюжети. У студентські роки фільмував чимало всього, що траплялося з ним та його друзями.
«Маю в планах створити фільми, присвячені Василеві Левицькому (нині відомому новелісту, а колись — співмешканцеві по кімнаті в університетському гуртожитку у Львові), а також — однокурсникові журналісту-співаку Богданові Кучеру. Стільки серйозного і курйозного з тих часів зазнимковано», — ділиться планами Мирослав Бойчук.
Марта Войцехівська-Павлишин, «Галичина», 28 липня 2015 року