f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Кінорежисер Михайло Іллєнко заявив про вихід з НСКУ, написавши відкритого листа

16.06.2014

Подаємо текст листа та короткий коментар голови Спілки Сергія Тримбача...

Шановні колеги, прошу вважати цей лист моєю заявою про вихід зі складу Національної спілки кінематографістів України. 

Нічого не маю проти самої спілки, але підозри і звинувачення в листі Голови спілки 30.05.2014 (http://www.ukrkino.com.ua/kinotext/articles/?id=615) на мою адресу підштовхують мене до цього кроку. 

Можливо, я був би вимушений погодитися з міркуваннями Голови НСКУ, якби з позиції статусу пана Тримбача відчув допомогу фільму, бодай, моральну. Позаяк допомоги я не відчуваю, поради в листі виглядають недоречними, і каятися мені немає у чому. Теорія про «правильного» продюсера виглядає далекою від життя. Теоретичних знань в цьому питанні недостатньо, а відсутність бажання допомогти легко сховати за звинуваченнями у непрофесійності і заполітизованості. У фільмі «Толока» я вперше за 40 років роботи в кіно дозволив собі виступити у ролі продюсера. Вважаю, що для цього маю достатньо досвіду, в тому числі і спільного з братами, що складається більш ніж з півсотні фільмів. Спочатку, після п’ятнадцяти років спроб запустити екранізацію твору Тараса Шевченка нашій продюсерській групі вдалося знайти гроші на половину фільму, тепер Верховна Рада України проголосувала за стовідсоткове фінансування виробництва з Державного бюджету. Вважаю це прецедентом, важливим для подальшої модифікації системи кіновиробництва в Україні: за умов гострої недостатності ініціатив вітчизняних інвесторів та меценатів, має бути також і стовідсоткове бюджетне фінансування екранної продукції з боку держави. 

Що до способів, які повинен шукати «правильний» продюсер для завершення фільму, їх і шукати не треба. Всі їх знають. Ці способи - одна з основних причин зубожіння нашого кіно. Продюсери фільму "Толока" не пішли цією стежиною.

Що до заполітизованості, нагадаю: у нас сьогодні війна.

Необхідно констатувати факт: ми, українські кінематографісти разом з Національною спілкою кінематографістів України потерпіли поразку в інформаційній (ідеологічній) війні. Наша поразка не є творчою – це поразка політична: перемагаючи на міжнародних фестивалях, ми не можемо захистити свій екранний простір від окупації. 

Суть полеміки, яка точиться публічно, кулуарно, а також звучить безперервними внутрішнім діалогом для багатьох кінематографістів, як на мене, полягає у тому, чи ми й надалі продовжуємо сценарій під назвою «БЕЗ ПРАПОРІВ І БЕЗ ПОЛІТИКИ», - що вже був реалізований на Майдані з побиттям студентів у пролозі, - чи думаємо, як відстоювати свої позиції і наступати, а не чекати погрому.

У нас сьогодні війна. Війна з Росією. Так хочеться її не помічати.

Сьогодні у будь-який полеміці дуже легко поставити крапку: рейтинг. Народ своє сказав! Ми з вами – народ – і я, його частка, за короткий час нової історії України вже кілька разів спішили повірити, розчаруватися, піднести до небес, вимазати багнюкою, демонізувати, канонізувати, забути…

Так хочеться щасливого випадку, а не роботи, так хочеться дива, а не війни.

- Слава Україні? 
- Слава.
- А героям?
- І героям слава.

Все добре, все нормально Що ще?

Радикали, звичайно, догралися. Хай знають своє місце – в кінці рейтингу: подарунок Путіну. 
Здихались! Скільки можна терпіти? Підняли руку на Леніна. В Росії до нього черги, а вони його завалили. Що ще? Займалися насильницькою українізацією в українському парламенті. Ну і, звичайно – «телевізійний репортаж» з кабінету керівника телевізійного каналу, який в прямому ефірі показав святкування перемоги Росії над Україною в Криму.

Колись привітання «Слава Україні – героям слава!» на мітингах «Свободи» лякало перехожих. Сьогодні воно звучить на інавгурації Президента України.

Колись у всієї країни перехоплювало подих – на ринг виходила «Свобода». Бої без правил у парламенті в прямому ефірі. У чисельній меншості. З купленим суддівством.

Час від часу треба згадувати, з чого почалося одужання після хвороби, яка, здавалося, назавжди паралізувала всю країну – по вертикалі і по горизонталі.

Як воно продовжиться без радикалів? Вибори показали: вони, ніби, й не потрібні. Разом з усім правим флангом. Колись були потрібні – щоби врятувати від незаконної забудови дитячий майданчик; захистити українську мову; виступити проти російського фільму, який ганьбить Україну, вийти на ток-шоу, де не дають слова; на Майдані були потрібні, в Небесній Сотні знайшли своє місце… 

Тепер – зайві.

Для кого зайві? Вони зайві для нас з вами. Це ми вказали їм на двері та ще й допомогли підсрачником. Я нікого не закликаю оскаржувати результати виборів. «Свобода», дійсно зробила чимало помилок, але не думаю, що виборча компанія об’єктивно відображає баланс заслуг і прорахунків правого крила політичного спектру. 

В тролейбусі хлопець схопив за руку кишенькового крадія. Злодію прийшов на допомогу його колега – кишенькові завжди працюють парами. Почалася бійка. Обурені пасажири на чолі з водієм підсрачниками випхали у ніч усіх трьох, щоби не порушували їхній сон.

Їдемо далі!
Наступна зупинка? 
У нас сьогодні війна.
Навіть «Ранкові Курасани» це враховують.

Перед тим, як піддавати сумніву того чи іншого з кандидатів на посаду Голови Держкіно, необхідно окреслити концепцію розвитку для того, щоби ця концепція стала силуетом майбутнього чиновника. Я вважаю, що почати необхідно з того, що ми, як професіонали, можемо запропонувати для розбудови нового кінематографу України - як ми бачимо модель нашої діяльності в новій державі, якої ще вчора до подій на Грушевського та Інститутській не було. Чи будемо лояльно, толерантно тиражувати герметично-депресивне або совково-російське кіно і провінційно обслуговувати російські серіали? Чи будемо робити ставки виключно на фестивальний закордонний успіх, ігноруючи власного глядача?

А може почнемо робити своє кіно, в тому числі, і гостро-політичне, аби вийти на рівень Майдану, відгукнутися на його вимоги? Може, почнемо допомагати будувати нову країну? 

Не маю права нікому нав’язувати, але й сумніву не маю: перш за все ми повинні докласти своїх зусиль для створення нового сучасного кінематографу, як вагомої частини процесу національної самоідентифікації.
Друга наша задача - створення помітного масиву фільмів, розрахованого на встановлення активного і адекватного вимогам часу діалогу з українським глядачем. 

На жаль, ці два принципи не були домінантою національного екранного простору незалежної України. 
В листі Голови НСКУ немає порівняльних характеристик інших претендентів, тому професійний рівень і фах Пилипа Іллєнка порівнювати з іншими кандидатами не буду, але екранізацію Тараса Шевченка я йому довірив. Не шкодую. Звертався до багатьох. Не склалось.

Довірив йому, як юристу, і судовий процес, коли в ефірі було понівечено мій фільм «Сапогі всмятку». Судовий процес П.Іллєнко виграв.

Вже не перший рік П.Іллєнко є продюсером кінофестивалю національного виробника «Відкрита Ніч». Це, здається, єдиний в Україні неміжнародний фестиваль. В Україні взагалі складно проводити фестивалі, а наш, неміжнародний, викликає у спонсорів розчарування: «Депардьє буде?» А на кого ж вам гроші?» 
28 червня цього року відбудеться 17 дубль «Відкритої Нічі»

Сьогодні продовжуємо працювати разом над порятунком фільму «Толока»: постанова Верховної Ради є, але фільм «лежить» вже десять місяців. Доведеться його піднімати. Маю досвід: п’ять років «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», чотири роки «Фучжоу», два роки «Сьомий маршрут»… 

З повагою і побажаннями перемоги українському кінематографу, 
режисер Михайло Іллєнко

***

Коментар голови НСКУ Сергія Тримбача:

Я би закликав Михайла Іллєнка не виходити зі Спілки. Хоча б тому, що насправді я підтримував його проект «Толока». Нагадаю режисеру один лишень факт: у листопаді минулого року, на розширеному засіданні Колегії Міністерства культури в Каневі, за участі керівництва уряду, я закликав зробити все, аби Іллєнко зміг закінчити роботу над фільмом. Навіть телефонував йому самому, з'ясовуючи якісь деталі. Тепер виявляється: вся справа у тому, що бажання допомогти у мене не було і я закамуфлював це «звинуваченнями у непрофесійності і за політизованості». Логіка дивовижна!

Усе ж є речі очевидні: упродовж двох місяців ВО «Свобода», передусім її парламентська фракція, робить усе можливе задля того, аби у крісло очільника Держкіно України сів Пилип Іллєнко. Так само очевидним є те, що суспільство нині (і наша Спілка не є винятком) проти так званих партійних квот при визначенні керівників міністерств і відомств. Та й сумнівні «успіхи» нинішнього складу уряду (за деякими винятками) підсилюють недовіру партійному підходу до формування керівництва держави.

Втім, як бачимо, пана Михайла не переконують навіть цифри голосування на президентських виборах. У нього своя картинка реальності, яку не переможеш.

Жаль. Та все ж  закликаю Михайла Іллєнка залишатися у Спілці кінематографістів. Полеміка, дискусія, незгоди не є достатньою причиною задля такого демаршу. Разом ми сильніші – навіть коли сперечаємось.

Будинок кіно На його чотирьох поверхах розташувалися три кінозали: червоний, синій, білий

Ресторан, бар і кафе у Будинку кіно Ресторан, бар і кафе у Будинку кіно – ідеальні місця для проведення банкетів, фуршетів, приймань.

Київ, Будинок кіно, оренда офісних приміщень.