f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Смак «Кров’янки»

19.11.2016

Дмитро Десятерик, «День»

Найкращим фільмом Національного конкурсу на 46-му Кінофестивалі «Молодість» визнали короткометражку киянина Аркадія Непиталюка «Кров’янка». Це хороша новина як для самого автора, так і для всього покоління режисерів, що закінчували кінофакультет у 1990-ті і мали набагато менше можливостей для самореалізації, аніж зараз.

Герой стрічки Андрій допомагає батькам-селянам підготуватись до приїзду його дівчини Марії. Головним делікатесом на обіді має стати кров’янка — ковбаса зі свинячих тельбухів і крові. Під час приготувань Андрій потай зізнається батькові, що Марія — єврейка. Повідомити про це матері чоловіки не наважуються. Зрештою, починається обід, напруження наростає, аж поки не переходить у вибух.

Те, що хочеться відзначити одразу — соціальна точність фільму (що для нашої кінематографії досі дивина), навіть у тому, як говорять герої: старші — суржиком, у Андрія, віднедавна городянина, русизми чути лише вряди-годи, дівчина — певно, з міської інтелігенції — спілкується чистою українською. Але важить тут не лише знання побуту, відтвореного аж до подробиць приготування ковбаси — а й тих темних, некомпліментарних сторін сільського життя, які пересічний режисер приховав би за фальшем фольклорного замилування. Те, що розпочинається як анекдот, обертається на драму: українське село не на жарт обтяжене забобонами, упередженнями, ксенофобною обмеженістю — та оповідь таки завершується на більш-менш оптимістичній ноті. Заради цього режисерові довелось буквально піднятись над сутичкою: у загальному верхньому плані, ще й під фінал, завжди є щось метафізичне. Вищою силою тут є сам хід історії: українська родина має примиритись і поміж собою, і з зовнішнім світом. Хай навіть на подвір’ї лунають постріли й прокльони; на щастя, це не людська кров — лише фарс, кров’янка.

Автор заслуговує на похвалу і з погляду драматургічної майстерності. Непиталюк добре тримає сюжет, не хибить у діалогах, знає, коли внести розрядку, а коли — прискорити дію. Маю надію, в повнометражному дебюті Аркадія «Припутні», що має незабаром вийти на екрани, всі ці якості проявляться у блискучому результаті.

І, якщо дивитися ширше, ще один висновок з успіху фільму — наше кіно має навчитися розповідати про впізнаваних героїв у впізнаваних обставинах — або зникнути.

На фото: Аркадій Непиталюк отримує нагороду «Молодості». Фото repor.to/shuvayev

Дмитро Десятерик, «День», 2 листопада 2016 року, №198

22 травня, середа, Червоний зал ФІЛЬМИ-ПРИЗЕРИ МІЖНАРОДНИХ КІНОФЕСТИВАЛІВ

22 травня, середа, Малий зал Посольство Аргентинської Республіки та Посольство Республіки Куба в Україні представляють «ЦИКЛ ВЕЧОРІВ ІСПАНОМОВНОГО КІНО»

22 травня, середа, Малий зал Рада ветеранів НСКУ «Шлях до творчих вершин» Вітання ювілярів