f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Білий, білий птах... Із Божою ознакою

08.01.2017

8 січня 1915 року народився український актор і режисер Василь Симчич.

Сергій Тримбач

8 січня 1915 року (Середній Березів, тепер Косівського району, Івано-Франківської області) – 1 березня 1978 року (Коломия) – роки життя українського актора і режисера Василя Симчича.

Вся Україна, українці узнали про нього 1968 року (до того був відомий театральними ролями у Коломиї) після з’яви геніального (без перебільшень) фільму Леоніда Осики «Камінний хрест». Василь Симчич зіграв роль Георгія, сусіда головного героя фільму Івана Дідуха (Данило Ільченко). Ще одного сусіда, Михайла зіграв Кость Степанков. Вони зібралися у Дідуховій оселі, аби судити пійманого на гарячому злодія (Борислав Брондуков).

У цій картині всі – генії. Це рівень Шекспіра і Шекспірівської світоглядної трагедії. Це, власне, сама Україна, що вигибає, виїздить засвіти, сама сунеться до могили – і попри все лишається жити, та ще й при надії...

Уперше актора з Коломиї помітив ще Іван Кавалерідзе, який запросив його зніматись у фільмі «Олекса Довбуш». Одначе почалась війна і картина так і не була поставлена.

Друга спроба відбулася під час навчання в Києві на режисерських курсах у 1953–1954 роках. Василь Симчич знявся у фільмі «Іван Франко» Тимофія Левчука, зіграв роль Остапа Терлецького.

Не помітили тоді... По-справжньому його одкрив Леонід Осика. Який за кілька років потому зняв його ще і в фільмі «Захар Беркут», у головній ролі, а потім і в «Дідові лівого крайнього».

10 літ (1968–1978) знімався Василь Симчич в кіно, і дуже інтенсивно. Його красиве нетутешнє обличчя, у поєднанні з умінням вживатися в будь-яку соціально-побутову та історичну «картинку» приваблювало режисерів – як українських, так і російських, польських, литовських, молдавських... Одна із найпам’ятніших ролей – священик отець Мирон у фільмі «Білий птах з чорною ознакою» Юрія Іллєнка. У нього ж знявся в ролі сліпого у «Наперекір всьому».

Невелика, але ніби викарбувана на гравюрі роль батька у «Пропалій грамоті» Бориса Івченка. Знімався у Володимира Денисенка («Осяяння», «Повість про жінку»), Тимофія Левчука («Дума про Ковпака») та ін.

Останньою виявилась роль батька у фільмі «Мій ласкавий і ніжний звір» Еміля Лотяну.

Театральна історія Василя Симчича багатша, коротко не скажеш.

Починав ще 1935-го в галицькому пересувному театрі «Заграва». Подальше життя було складним, іноді був у міліметрах від смерті. Так, навесні 1939 року Василь Симчич разом з групою студентів брав участь у подіях щодо проголошення Закарпатської України Августином Волошиним. Мадяри арештували українських добровольців і мали їх розстрілювати. Порятував хлопців Василів вуйко – отець Сулятицький, який через зв’язки з Митрополитом Андреєм Шептицьким домігся визволення хлопців із Станіславської в’язниці, куди вони були передані на вимогу польських властей.

А в 1947 році разом з групою акторів Коломийського театру та інтелігенції міста Василь Симчич був арештований за зв’язки з ОУН. Дивом лишився серед живих...

У 1944–1962 роках він – актор і режисер Коломийського пересувного драматичного театру імені Я.Галана. З 1962-го – художній керівник самодіяльного Народного театру у Коломиї (після розформування професійного театру). Величезна кількість ролей і вистав, колосальний досвід контактів з аудиторією.

Українська нібито провінція жила театром і відтак не дивно, що в її лоні виникали такі видатні персонажі як Василь Симчич.

Рано помер, у 63 роки. Справу батька продовжує син Зіновій Симчич, який працює нині у Коломийському академічному (тепер так!) обласному українському драматичному театрі імені Івана Озаркевича. 2012 року зіграв у кіно – яскраву роль батька у фільмі «Борода» режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука. Сподіваймося на продовження.

Сергій Тримбач