f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Пам’яті Олексія Петренка

25.02.2017

Сергій Тримбач, «День»

Гірка і страшна новина: 22 лютого 2017 року помер актор Олексій Петренко. За місяць до свого 79-ліття. Актор, чия робота в кіно упродовж сорока років викликала колосальний інтерес…

Він народився у селі Чемер Козелецького району на Чернігівщині. 1961 року закінчив Харківське театральне училище. Працював у Запорізькому театрі імені М.Щорса, Донецькому російському драматичному театрі. З 1964-го жив і працював у Росії – у Ленінградському театрі ім. Ленсовета, Московському на Малій Бронній, МХАТі, у театрах «Школа драматичного мистецтва» і «Школа сучасної п’єси». З 1994 року залишив театр, багато знімався у кіно. Один із найзатребуваніших російських акторів.

України не цурався, навіть української мови не забував. Я мав кілька розмов із ним. Якось поцікавився: «Як це ви, Олексію Васильовичу, усе доросле своє життя проживши у Росії, не забули української?» Відповідь була такою: «Та все дуже просто. Я забрав батьків до себе, дома говорили українською. Отак вона й збереглась у мені»…

Кінорежисер Віктор Гресь багато років мріяв зняти «Тараса Бульбу», у головній ролі бачив Олексія Петренка. Так і не зреалізувалось, на жаль. Я запитав якось в актора, чи не шкодує він про Бульбу? «Я належу до тих людей, які не шкодують за тим, що не відбулося. Я і не планую щось спеціально: от, мовляв, хочу зіграти Гамлета чи Ліра. Трапиться нагода – охоче погоджусь. А ні то ні, плакати не буду. Так і з Бульбою. Хотілося б, звичайно, одначе немає тут драми. Просто шкода, що фільм такий не знято», – казав актор. Як відомо, картину було знято іншим режисером, з Богданом Ступкою у головній ролі.

Моє покоління відкрило Петренка у фільмі «Двадцять днів без війни» Олексія Германа. Сім чи вісім хвилин екранного часу – випадковий сусід по купе головного героя стрічки розповідає про те, як він приїздив із фронту додому убивати свою зрадливу дружину. Приїхав – і не вбив, не зміг цього зробити. Олексій Петренко проживає роль на якійсь вражаючій енергетичній максимі: запалений погляд, рвучкі шарпливі рухи, слова, що напливають одне на одне, ніби вогонь, що злизує ламкі гілочки дерева… Кажуть, це були акторські проби, повторити які режисер не наважився – як би Петренко не спалив своє нервове гілля. Елем Климов, який зняв Петренка у ролі Гришки Распутіна у фільмі «Агонія», зізнавався: ледь не угробив актора, ставлячи перед ним максимальні завдання. А він якраз надається для того, аби пропускати через себе найвищі енергії.

А пригадаймо Мокія із «Жорстокого романсу» Ельдара Рязанова – які пристрасті чуються у Петренковому персонажі, хоча він їх і вміло гасить: ціною чималих зусиль. Зате його Петро Перший у фільмі «Оповідь про те, як цар Петро арапа женив» – вулканічний темперамент, який діє немов криголам. Зіграв він і Сталіна у фільмі «Пиры Валтасара, или Ночь со Сталиным» – зіграв виродка, людину пітьми. А генерал Радлов у «Сибірському цирюльнику» – сама квінтесенція російського самодурства, отої національної «широти», про яку Федір Достоєвський колись ядуче зауважив, що «хорошо бы ее сузить».

Умів він грати і дріботіння людське – його Подколесін в «Одруженні / Женитьбе» за Гоголем боїться власної тіні, боїться дати волю почуттям, аби не затягло у вир життя, аби не інфікувався, не доведи, Боже, його мікробами.

Багато, багато зіграв ролей – в театрі, в кіно. А я сьогодні чомусь найбільше пригадую його суддю Саврасова у фільмі «Грачі» Костянтина Єршова. Незвично тихий для персонажів Петренка, не громохкий. Це інші тут живуть голосно, хуліганисто, виклично. А йому, Саврасову, треба їх судити, скласти судження. У який же спосіб? А в отакий-от – через екзистенційне мовчання, через вмислення: у тиші, у німоті. І тому у фіналі стрічки герой Петренка їде туди, де минуло дитинство тих, кого він мусить судити – і мовчки, тихо входить у їх світ…

Може, це й була справжня його акторська метода – через німоту, вмислення пізнавати світ людей.

Вічна пам’ять, вдячна пам’ять Вам, дорогий Олексію Васильовичу!

Сергій Тримбач, «День», 23 лютого 2017 року

26 листопада, неділя, Червоний зал Повнометражний анімаційний фільм «ЖИТТЯ КАБАЧКА»

23-26 листопада, четвер-неділя XXIV Міжнародний фестиваль анімаційних фільмів «КРОК-2017: у рідній гавані»

7-9 листопада, четвер-субота, Червоний зал «Сучасна анімація - досягнення, проблеми, перспективи»