Фільмофонд Центру Довженка поповнила віднайдена українська комедія «Свині – завжди свині»
17.04.2017
Німеччина передала Україні німу комедію «Свині – завжди свині» (1930), зняту на Одеській кінофабриці «Українфільму» в 1930 році режисером Хананом Шмаїном, повідомляє Центр Довженка.
Фільм, який вважався втраченим, у 2015 році в Федеральному архіві Німеччини знайшов російський кіно дослідник Пьотр Багров.
22 серпня 2016 року, завдяки Посольству України в Німеччині, сім рулонів на позитивній і негативній плівці поповнили фільмофонд Національного центру Олександра Довженка.
«Знахідки, подібні до «Свиней…», трапляються рідко й здебільшого випадково, бо Центр Довженка, на жаль, не має поки ресурсів для системного вивчення закордонних кінофондів, в деяких із них, таких як чеський, югославський, німецький, французький та японський, поза всяким сумнівом, є ще чимало українського німого кіно, яке нині вважається утраченим. Часом вони можуть суттєво змінити теперішні наші уявлення про раннє українське кіно», – прокоментував повернення стрічки Іван Козленко, директор Національного центру Олександра Довженка.
Варто зауважити, що комедії – це найрідкісніший жанр серед збереженого українського кіно німого періоду, оскільки через критику і висміювання тодішніх соціальних вад, вони першими підпадали під заборону ще до виходу на екрани. На сьогодні відомо лише п'ять збережених українських німих кінокомедій, серед яких «Свині…» – одна з найкращих.
«Свині…» – дотепна, сатирична комедія, в якій висміюються далекі від історичних викликів доби радянський бюрократизм, формалізм, доведений до абсурду безладом та саботажем, міщанство та провінціалізм. В цій своїй настанові фільм зближується з міщанськими комедіями Миколи Шпиковського й особливо з його легендарним «Шкурником» (1929), націленим на іманентну критику нового радянського побуту, й утворює разом з ним окремий корпус ранньої української сатиричної кінокомедії.
Ханан Шмаїн – зараз абсолютно забутий самобутній режисер курбасівської школи. Восени 1921 року, коли Кийдрамте переїхав в Білу Церкву, 19-річний Ханан приєднався до студії драматичного мистецтва, яка діяла при театрі. З 1923-го до 1928 року він працює в режисерській лабораторії «Березолю» й асистує Курбасу в низці постановок. 1930 року Шмаїн переїздить до Одеси, де починає працювати на кінофабриці. У цьому ж році у Ханана народжується син Ілля, згодом – відомий богослов та православний священик.
«Свині – завжди свині» – повнометражний режисерський дебют Шмаїна. 1936 року він знімає свій найвідоміший фільм на Київській кінофабриці – кінокомедію «Якось улітку» за сценарієм Ільфа та Петрова з Ігорем Ільїнським в головній ролі. Успіх фільму викликав заздрість колег, особливо новоприбулих російських режисерів, якими планувалося «замінити» майже всуціль репресованих українських кінопрофесіоналів.
Ось як про це розказує внучка Шмаїна, культуролог-гебраїст Анна Шмаїна-Вєліканова: «Це був знаменитий його фільм, після якого Пир’єв його «з’їв». А вже коли Леся Курбаса розстріляли – йому з сім’єю довелося терміново бігти. І так він опинився у Москві».
Дивовижною також є історія чудового порятунку Шмаїна в німецькому полоні під час війни: «Коли почалася війна, він у найперші дні пішов до московського ополчення. І потрапив одразу ж у полон. І неймовірні хлопці з Білої Церкви, які пам’ятали його батька, Мойсея Шмаіна – кондитера, переховували його під час селекцій три роки поспіль.
«Свині – завжди свині» – третя після «Тараса Трясила» (1926) Петра Чардиніна та «Небувалого походу» (1931) Михаїла Кауфмана велика знахідка, що поповнила державний фільмофонд.
Центр Довженка, 24 листопада 2016 року