f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Чи пишуть українські письменники те, що потрібно українським телеканалам?

06.07.2017

На «Книжковому Арсеналі» відбулася дискусія про сучасні кіно- й телеекранізації української літератури. І хоча сьогоднішня ситуація не надто оптимістична, майбутнє екранізацій українських книжок усе ж видається обнадійливим.

Лілія Молодецька, «Детектор медіа»

Детективні й мелодраматичні серіали, тобто суто жанрові твори, — це хліб і сіль ефірного телевізійного мовлення, і не тільки в Україні. «Пишіть у жанрі мелодрами й детективу, якщо хочете продати свій сценарій. Тому що понад 90% тих історій, які купують наші телеканали, написані саме в цих жанрах», — порадив якось початківцям на майстер-класі український сценарист Микола Сніцар. А письменник і сценарист Андрій Кокотюха переконує, що в Україні відсутня масова жанрова література як індустрія, тобто на книжковому ринку поки не з’явилися в достатній кількості детективи й мелодрами, серед яких телепродюсери могли б обирати проекти для екранізації. І все ж перенесення творів української літератури на екран стає певним трендом — щоправда, це більше стосується фільмів для кінотеатрального показу, ніж серіалів для ТБ.

Недостатньо жанрових творів!

На «Книжковому Арсеналі» продюсери й режисери в рамках кількох подій розповідали про роботу над екранізаціями творів Лесі Українки, Івана Франка, Софії Андрухович, Сергія Жадана, Тараса Прохаська, Василя Шкляра, Андрія Кокотюхи, Богдана Коломійчука, Володимира Рутківського. Також відбулася презентація майбутніх екранних утілень творів Олеся Ульяненка. На ТБ вже вийшли серіальні версії творів Володимира Лиса і Тараса Шевченка. «Вікно можливостей» для письменників, які хочуть претендувати на екранізацію в Україні, можна вважати відкритим.

При цьому серед презентованих і вже реалізованих екранізацій — меншість тих, які створено на основі українських жанрових творів (детективів, мелодрам). Одна відповідь на питання «чому?» — очевидна: нині в екранізаціях української літератури переважають проекти для кінотеатрального показу, а не для телебачення з його сталими форматами. Інша відповідь — напевне, дискусійна, але на якій весь час наполягає письменник і сценарист Андрій Кокотюха: в Україні просто недостатня кількість письменників, які пишуть детективи й мелодрами.

«Я побачив на фестивалі Quais du Polar (фестиваль детективного роману, який проходить у Ліоні, Франція) тільки французьких авторів — півсотні. І це не все, це тільки запрошені, і це в одному сегменті кримінальної літератури. А ще були британські автори, був естонець, поляк, був із Габону автор. Виявляється, в Габоні пишуть більше таких книжок, ніж в Україні. Я не хочу ні в якому разі принизити Габон, я хочу сказати "ай-ай-ай" Україні, треба брати приклад із країн, де більш-менш розвивається жанрова література», — заявив він в інтерв’ю «Апострофу».

Зустрічала таку статистку виданих у США книжок — 70% нонфікшн, 29% — жанрова масова література (детективи, трилери, горор, жіночі романи, фентезі) й 1% — інтелектуальні авторські твори за межею жанрів. Хоча не можу гарантувати точність таких даних, але ясно, що третина усіх виданих творів — це достатня база, в якій американські продюсери можуть знайти історії для адаптації в кіно і на ТБ. Щоб мати свій українській масовий телепродукт, в Україні найближчим часом повинні з’явитися десятки творів у масових жанрах — трилери, детективи, жіночі романи.

Згадаймо феномен скандинавського детективу — спочатку були видані першокласні романи, а згодом з’явилися першокласні скандинавські серіали типу «Мосту» чи «Вбивства», які стали трендом і явищем світової масової культури. І давайте чесно: в Росії існує книжкова масова жанрова індустрія, яка стартувала раніше за виробництво російських серіалів. Іще кілька років тому ця продукція панувала й на українському книжковому ринку, й на українському телеринку. Перемагає сильніший — той, хто краще доносить свої смисли в масовому продукті.

Щоб українська жанрова література з’явилася як індустрія, автори повинні писати, орієнтуючись на майбутню можливість екранізації, впевнений Андрій Кокотюха, якого можна назвати головним провідником ідеї створення індустрії літератури масового попиту в Україні.

«Український автор, сідаючи писати книжку, повинен бути заточений на екранізацію, працювати під неї. Якщо книжку не можна екранізувати, її в нинішніх умовах краще не писати», — заявляє Андрій Кокотюха.

За його переконанням, жанровий письменник у наших реаліях не здатен жодним іншим чином капіталізувати свої напрацювання, окрім продажу прав чи гонорару за екранізацію власного твору — на книжковому ринку не заробиш. Тобто авторам, які претендують на успіх у масового читача і глядача, треба працювати одразу на двох ринках — книжковому й телевізійному. Домогтися визнання на двох ринках тепер не буде таким уже надскладним завданням — «поріг входу» на обидва ринки дуже знизився. Пояснення просте — гостра необхідність в українському масовому контенті для ТБ після заборони російських серіалів.

І ще один зовсім свіжий аргумент — Верховна Рада ухвалила закон, який запроваджує на телебаченні обов’язкові квоти передач і фільмів українською мовою: 75% для загальнонаціональних і регіональних телеканалів і 60% — для місцевих телеканалів. Це надзвичайно актуалізує всі твори, які написані українською мовою і придатні для перенесення на екран.

Поки в пріоритеті екранізацій — українська історія й міфологія

Заборона на показ в Україні російських телесеріалів виробництва після 1 січня 2014 року підштовхнула глядацький попит на українські сюжети, конфлікти, героїв. Андрій Кокотюха переконаний, що нині українцям «не вистачає масової культури про себе»: «Кіно — це масова культура від самого початку. Кіно — це те, що формує ідеологію. Ідеологія — це слово, яке прокляте всіма українцями за останні 20 років. Це така карма. Тому що ідеологія як патріотизм, як духовність, як моральність була зіпсована пануванням радянської влади, і сьогодні всі намагаються відгородитися від цієї ідеології. Тоді як кіно — це передусім той вид мистецтва, який здатний об’єднати всіх і створити один зрозумілий усім українцям смисл».

Вітчизняні продакшни неодноразово декларували, що зацікавлені в екранізаціях творів української літератури й бачать їхній комерційний потенціал. Андрій Кокотюха розповів, що через тиждень після запровадження заборони російського телепродукту в Україні в нього було вже дев’ять пропозицій від продакшнів щодо створення сценаріїв для екранізацій його власних творів, а також романів інших сучасних українських авторів. Із цих проектів тільки дві стрічки були на сучасну тематику, все інше — історичні сюжети. Із таких проектів він згадав серіал «Століття Якова» за романом Володимира Лиса, фільми «Чорний ворон» Василя Шкляра, власний роман «Червоний» і 12-серійний ретро-серіал «Сувенір з Одеси» за романом Валерія Смирнова.

Серйозність намірів студій підтверджує й організація як мінімум двох індустріальних заходів, присвячених екранізаціям: окрім дискусії «Сучасні екранізації української літератури: що спільного у фільммейкерів та письменників?» у рамках «Книжкового Арсеналу», про яку йдеться в цій статті, у вересні минулого року тему співпраці літератури й кіно звучала також на міжнародній конференції «Кінобізнес» у рамках Kyiv Media Week.

«Національний кінематограф і література в нашій країні існують у схожих обставинах. Довгий час вони відчували дефіцит уваги й підтримки аудиторії. Сьогодні вони активно розвиваються, й інтерес українців до них зростає. І якщо українське кіно й література об'єднають зусилля, то виграють усі — і обидві індустрії, і в першу чергу глядачі й читачі», — заявили організатори дискусії (Українська кіноасоціація за підтримки того ж таки Kyiv Media Week) і запропонували учасникам дискусії відповісти, які, на їхню думку, сюжети нині цікавлять українського глядача і чи можна їх віднайти в сучасній українській літературі.

Директорка з маркетингу й піару кіностудії Film.ua Поліна Толмачова сказала, що, за переконанням її кінокомпанії, яка нині працює над низкою великих екранізацій українських авторів, глядачів в Україні дуже цікавить власна історія й ті героїчні її сторінки, із яких вони можуть узяти приклади стійкості й уміння боротися з труднощами.

«Усі кажуть зараз, що в українського народу існує запит на культурне втілення його ідеалів, мрій, сподівань. Звертаючись до історії, кінематограф може дати українцям нового героя, який вміє діяти і змінювати обставини. Показати нового героя, котрого полюблять українці, — це, на мою думку, дуже важливо. І моє суб'єктивне відчуття: всі намагаються його знайти», — сказала Поліна Толмачова.

Андрій Кокотюха також упевнений, «що українцям цікава своя історія й місце України в загальноєвропейській історії». «Головне — щоб це була не історія трагедій, а історія перемог», — зазначив письменник.

Водночас креативна продюсерка Film.ua Олеся Лук’яненко впевнена, що героїв для сучасних екранізацій не варто шукати тільки в сюжетах минулого. «Які теми, які герої нині цікаві українцям? Я думаю, що абсолютно всі. Просто тепер спостерігається великий інтерес до України з боку всього світу, інтерес самих українців до України, тому цікаві різні тексти. Дуже важливо знайти те, що ти хочеш зробити, і бути з автором на одній хвилі», — впевнена вона.

І все ж таки не можна не погодитись: українська історія й міфологія — це нині певний тренд в українському кінобізнесі. Адже більшість проектів, представлених під час цієї дискусії на «Книжковому Арсеналі» — фільми «Фелікс Австрія», «НепрОсті», «Сторожова застава», «Червоний», «Захар Беркут», серіали «Лемберг», «Століття Якова», анімація «Мавка», — відповідають задекларованій продакшнами зацікавленості темами української історії.

Щоправда, незважаючи на тренди глядачам доведеться ще довго чекати виходу більшості з представлених під час дискусії кінопроектів. Цього року відбудуться тільки дві прем’єри історичних екранізацій — фільм «Червоний» з’явиться в кінотеатрах 24 серпня, стрічка «Сторожова застава» виходить у прокат 12 жовтня. Всі інші проекти — на стадії підготовки сценарію, пошуку фінансування або партнерів для копродукції.

Що пропонують для екранізації письменники і які проекти обирають продакшни

Письменниця Софія Андрухович, роман якої «Фелікс Австрія» екранізує Film.ua, заявила під час дискусії, що українцям треба не тільки полюбити нового героя масової культури, але й «полюбити самих себе». На її погляд, українська література має безмежні можливості для екранізації.

«Мені здається, що складна ситуація з українським кінематографом є одночасно дуже багатою на можливості. І ці можливості настільки широкі й настільки різноманітні, що людям, які цим займаються, треба просто знати, що їх цікавить, і вибирати з усього цього океану пропозицій», — сказала письменниця.

Вона, наприклад, запропонувала екранізувати роман Володимира Винниченка «Сонячна машина», який, на її погляд, став би хорошим фентезі. Письменниця звернула увагу також на можливості створення байопиків важливих українських постатей.

Ще під час конференції «Кінобізнесу» на Kyiv Media Week минулого року було представлено вибірку творів сучасної української літератури, які, на думку фахівців, мають потенціал для екранізації. До переліку представлених творів, зібраного спільно з літературною критикесою Тетяною Трофименко, увійшли: казка «Шапочка і кит» Катерини Бабкіної; невиданий містично-фантастичний роман «Бійці небаченого фронту» Владислава Ільченка (для ТБ); детектив з історичною проекцією «Відлуння: від загиблого діда до померлого» Лариси Денисенко (для ТБ); технотрилер «Жорстке небо» Макса Кідрука; пригодницький історичний роман «Аптекар» Юрія Вінничука; байопик українського політичного й культурного діяча В’ячеслава Липинського — роман «Забуття» Тані Малярчук; фантастичний роман-антиутопія «Хронос» Тараса Антиповича.

Окрім цього до переліку книжок українських авторів, із якими організатори конференції «Кінобізнес» рекомендували продюсерам ознайомитися, увійшли також трилер Макса Кідрука «Зазирни в мої сни»; сатиричний роман-метафора Тараса Антиповича «Помирана»; історичний роман Юрія Винничука «Танго смерті»; зомбі-горор Михайла Бриниха «Хліб із хрящами»; роман про події революції гідності «2014» Владислава Івченка; книга Ірени Карпи «Добро і зло»; родинна сага Оксани Забужко «Музей покинутих секретів».

Оприлюднюючи перелік, організатори тоді заявили, що різноманітність творів за жанром та сюжетом із цього списку «може задовольнити будь-які смаки продюсерів». На що ж орієнтуються продакшни, вибираючи твір письменника для екранізації — насамперед у створенні фільму для широкого прокату?

На це частково відповіла Поліна Толмачова: «Коли ти займаєшся масовим кіно, то хочеться якихось гарантій, що інвестиції, вкладені в кіновиробництво, тобі повернуться. І успіх книги, успіх історії — це вже якась страховка того, що історія перевірена читачами, перевірена часом і при перенесенні на екран вона зіграє».

Продакшни, за її словами, шукають історії, які можна розказати аудіовізуальною мовою, а також намагаються знайти близьких читачам героїв.

«Вибираючи книгу, дуже важливо зрозуміти, що вона підходить до екранізації, що там буде багато красивих пейзажів, цікавих інтер’єрів, що глядачеві буде що побачити на екрані. І що цю історію, яку створив письменник, можна розповісти не словами, а образами. Про це дуже важливо пам’ятати, адже кіно — аудіовізуальний вид мистецтва. Наступний важливий момент при виборі екранізації — це характер, герої, історія. Дуже важливо, щоб був цікавий, близький глядачеві герой, із яким відбувається історія трансформації, який не просто вирушає в пригоду, в подорож або в якісь внутрішні суперечки зі своїм життям. Герой у будь-якій хорошій книжці, в будь-якому хорошому фільмі повинен бути дуже різним на початку та в кінці фільму», — сказала Поліна Толмачова.

Якщо продюсер вірить у «свого автора»

Звісно, кожен продакшн, обираючи той чи інший твір для екранізації, розраховує на комерційний успіх проекту. Але також важливим чинником є особистісна зацікавленість продюсера й режисера літературною основою майбутнього фільму чи серіалу.

«Дуже важливо письменнику знайти того продюсера, який відчує його твір, зрозуміє його, щоби їхні відчуття збігалися. І тут питання не в вартості прав на твір, бо гроші не вирішують якихось глобальних питань ані в житті письменника, ані в житті студії. Головним є не гроші, а спільне бажання зробити нове прочитання цього матеріалу», — заявила Олеся Лук’яненко, розповідаючи про співпрацю з письменником Богданом Коломійчуком.

Софія Андрухович також підтвердила, як важливо на початку роботи над екранізацією знайти спільну мову з продюсером. Спочатку письменниця спокійно поставилася до пропозиції продюсерки Надії Зайончковської екранізувати роман «Фелікс Австрія», тому що це була вже третя або четверта пропозиція, й попередні ні в що не вилилися.

«Тому не сподівалася, що буде продовження. Але виявилося, що Надія Зайончковська дуже активно налаштована, вона почала дуже багато процесів, і тепер мені залишається тільки із захопленням спостерігати і слухати її розповіді», — сказала письменниця.

Продюсерка продакшна Selena Films Нана Суханова й режисер Ярослав Лодигін розповіли про свої «романи з романами» Сергія Жадана і Тараса Прохаська, коли шлях до екранізації написаних українськими письменниками творів був надзвичайно складним, але їх постійно мотивувала думка, що ці проекти неодмінно повинні з’явитися на екрані. Без «закоханості» фільммейкерів у роман, напевне, неможливо розраховувати на успішність проекту.

Ярослав Лодигін, режисер фільму «Ворошиловград» за романом Сергія Жадана, розповів, що він працює над сценарієм твору вже кілька років, незважаючи на те, що спочатку не знаходив підтримки у продюсерів та стикнувся з труднощами адаптації великого твору для кіноекрана. Тільки 2 грудня 2016 року українська компанія LimeLite, швейцарська Film Brut і Держкіно України нарешті уклали контракт на виробництво повнометражного ігрового фільму «Ворошиловград». Як раніше повідомляв Ярослав Лодигін «Детектору медіа», зйомки стрічки повинні розпочатися в липні 2017 року.

Продюсерка Нана Суханова продовжує пошук фінансування для екранізації роману «НепрОсті» Тараса Прохаська. Вона так само, як і Ярослав Лодигін, іде до перенесення твору письменника на екран не один рік.

«Коли я вперше прочитала “НепрОсті” Тараса Прохаська — перше видання в м'якій палітурці — для мене це стало потрясінням, відкриттям і величезною радістю, що такий роман створений у нас і про нас, — розповідала вона в інтерв’ю “Українській правді”. — Я чітко пам'ятаю свою думку: “Це — кіно. Цей роман має втілитися на екрані. І це зроблю я”. Я дуже рада, що Тарас вірить у нас і розділяє наше творче бачення — це дуже важливо».

Продюсерка розраховує на позитивне рішення про підтримку з боку Держкіно в цьому році, хоча перша спроба у 2012 році була невдалою: експертна комісія Держкіно відмовила продакшн-компанії. Нана Суханова намагатиметься переконати експертів, що екранізація роману «НепрОсті» саме тепер важлива й потрібна читачам і глядачам.

Із телеекранізаціями все не так оптимістично

Кількість екранізацій творів української літератури для великого екрана, увага ЗМІ й суспільства, зацікавленість зарубіжних дистриб’юторів у показі окремих українських кіноекранізацій дозволяють із оптимізмом дивитися на перспективи подальшої співпраці літературної індустрії й кінобізнесу. А от із екранізаціями книжок українських авторів для вітчизняного телеекрана все не так позитивно.

Як уже було сказано, поки що на українському телебаченні вийшли тільки дві телеекранізації творів українських письменників. За три роки це дуже мало. За романом луцького письменника Володимира Лиса (видавництво «Клуб сімейного дозвілля») «1+1 продакшн» зняв міні-серіал «Століття Якова». Прем’єра серіалу відбулася 30 вересня минулого року в праймі, отримавши достатньо скромну частку перегляду — 9,37% за аудиторією 18–54, 50+ («Вся Україна» — більше, понад 12%). На тому ж каналі 26 листопада 2016 року вийшла 4-серійна стрічка «Катерина» — сучасна мелодрама за мотивами поеми «Катерина» Тараса Шевченка виробництва Sisters Production. І знову частка перегляду скромна: 10,19% за аудиторією 18–54, 50+.

Якщо серіали — екранізації української літератури зменшують показники слоту каналу, то навряд чи це стимулює продакшни братися за нові адаптації для телеефіру.

Цікаво, що від телеекранізації виграє саме книжковий ринок, а не канал. Наприклад, піар-менеджер видавництва «Клуб сімейного дозвілля» Іван Лопатченко розповів, що після показу серіалу «Століття Якова» продажі роману в книгарнях знову різко зросли.

Під час дискусії ішлося, що екранізація — це певна страховка для продюсера: якщо книжка мала успіх у читача, то глядач із цікавістю сприйматиме і втілення історії на екрані. Очевидно, що для телеекрана ця «страховка» поки не спрацьовує. Екранізації української літератури залишаються для українських телеканалів певним експериментом, який поки що не дав комерційно відчутного результату. Натомість канали успішно відповідають на глядацький запит щодо суто українських сюжетів і реалій, роблячи ставку на класичні серіальні формати — наприклад, медичні драми. Тільки останнім часом в ефірі українських каналів вийшли «Черговий лікар», «Центральна лікарня», «На лінії життя», тривають зйомки серіалу «Лікар Ковальчук», невдовзі вийде новий сезон «Жіночого лікаря».

Але ж існує шлях і глибокого опрацювання літературного твору. Нерідко в екранізаціях продакшн бере від роману тільки ідею, головних героїв і знімає таку історію, яка вкладається в формат телеканалу. Наприклад, шоураннерка Джанет Тамаро розповіла в інтерв’ю Нілу Ландау («Дорожня мапа шоураннера»), що з дозволу авторки Тесс Герітсен створила для телемережі TNT сценарій серіалу «Ріццолі і Айлз», який значно відрізняється від детективних романів письменниці. І головним в цій адаптації було виконання вимог телеканалу.

Власне, серіал «Лемберг» теж створюється за мотивами творів Богдана Коломійчука, коли автор погодився з тим, що його романи про Вістовича і серіал – це зовсім різні твори. Та й Андрій Кокотюха представив власну версію поеми Шевченка «Катерина» в однойменному серіалі. Важливо тільки, щоб канал розумів при цьому, які саме зміни в тексті необхідні й який саме продукт потрібен його аудиторії.

І письменник, і сценарист

Андрій Кокотюха у статті на «Детекторі медіа» закликав українських авторів учитися писати для кіно й назвав кількох українських «золотих авторів», які успішно працюють і як письменники, і як сценаристи. Він без зайвої скромності назвав себе першим серед «золотих», решта — Ірен Роздобудько, Ірина Чернова (Люко Дашвар) і Михайло Бриних.

«Є автори, які можуть написати книжку, перетворити її на сценарій і назад. Оригінальних сценаристів більше, але тих, хто може й жанрову літературу писати, і створювати достойні сценарії, — одиниці. Бо це різні технології. Тому, говорячи про чотирьох адекватних сценаристів, я маю на увазі саме письменників, які можуть адаптувати свою книжку в сценарій і назад. Хотів би помилятися щодо їхньої кількості, але насправді ситуація саме така», — заявив він на конференції «Кінобізнес» на Kiev Media Week.

Під час «Книжкового Арсеналу» відбулися ще два цікавих заходи, прямо пов’язані з розвитком жанрової масової літератури в Україні, а дотично — з екранізаціями для ТБ.

«Видавництво 21», Discursus та «Видавництво Жупанського» організували дискусію «Не Кінгом єдиним! Сучасні українські “адреналінові жанри”: трилер, детектив, горор». Учасники — автор детективу «Нуар по-українськи» Олександр Процюк (Симор Гласенко), авторки трилерів «Світи і лабіринти» Ірина Червінська і «Корсо» Поліна Кулакова, а також автор містичного горору «Песиголовець» Сашко Завара. Таке об’єднання видавництв здається надзвичайно перспективним — наприклад, на майбутньому «Книжковому Арсеналі» варто було би зробити загальний міжвидавничий стенд «Український детектив» чи «Український роман-мелодрама». Ваша авторка прогнозує, що відвідувачів було би багато — і в першу чергу жанровою підбіркою зацікавилися би продакшни.

Інший захід, що відбувся на нинішньому «Книжковому Арсеналі», — презентація збірки детективних оповідань «Різдвяний детектив» за результатами конкурсу «ЛітМайданчика» (ГО «Агенція культурного розвитку»). У журі конкурсу — письменники Андрій Кокотюха, Антон Санченко, Богдан Коломійчук, В’ячеслав Васильченко та організаторка конкурсу Вікторія Михайлова. Це вже четвертий конкурс «ЛітМайданчика», який є унікальною літературною платформою, що дозволяє авторові стартувати одразу в детективну літературу.

Учасником презентації збірки детективних оповідань став, серед інших авторів, Олександр Процюк (Симор Гласенко) — юрист за освітою, письменник, сценарист. Його досвід роботи на двох ринках — сценарному і книжковому — достатньо показовий. У 2015 році автор видав свій роман «Фабрика», цього року вийде його детектив «Нуар по-українськи», крім того його детективні оповідання вже кількаразово перемагали в конкурсах і виходили у збірках «ЛітМайданчика». Навесні минулого року Олександр Процюк отримав можливість вчитися на спецкурсі американських сценаристів Джеймса Крамера й Михайла Шульмана «Розробка сценарію для детективних серіалів і кримінальних драм» (організувала група StarLightMedia). Восени він узяв участь в ініційованому медіагрупою пітчингу ідей для серіалів. Тепер Олександр Процюк почав працювати як сценарист.

«Письменництво і сценаристика — це взаємовигідний зв’язок, одне допомогає іншому, тут не можна виокремити щось головне. Це як двоє синів однієї матері — схожі, але водночас різні. Що змінилося, коли я почав працювати не тільки як письменник, але й як сценарист? Я перестав бути юристом (сміється). Але, знову ж таки, трохи неправильно говорити про мене як про сценариста. Коли буде хоча б один проект у фільмографії — тоді. Продюсер і редактор мене вчать щоразу, як отримують від мене драфт сценарію. Так що поки що в цій справі я студент», — сказав Олександр Процюк у коментарі «Детектору медіа».

Жоден український жанровий твір не став бестселером

В Україні кожен письменник хоче бути Джойсом, але ніхто не хоче бути Стівеном Кінгом, бідкається Андрій Кокотюха з приводу відсутності індустрії жанрової літератури. Він не вважає українським бестселером і книжку накладом у 300 тисяч, хоча для України такий тираж — явище унікальне.

«Розумієте, в нас будуть і детективи-бестселери, й екранізації детективів, і навіть, можливо, такий феномен як “український детектив”, подібний до “скандинавського детективу”, коли в Україні замість десяти письменників, які пишуть детективи, буде сто. Коли вони напишуть свої сто романів, то серед них будуть десять, які варті екранізації. Такий загальний закон. Щоб з’явилося щось видатне, треба, щоб було напрацьоване те, що хоча б відповідає жанровим канонам», — сказав письменник Антон Санченко, з яким «Детектор медіа» обговорював тему екранізації українських детективів.

Якщо будуть автори, то можливий і феномен «українського детективу», впевнений Андрій Кокотюха. Він нарахував лише дев’ять українських письменників, які постійно працюють у жанрі детектива. За його словами, зацікавленість продакшнів, зокрема телепродакшнів, в екранізації українських детективів є, але «немає адекватних пропозицій».

«Автори не розуміють, як працює кіновиробництво. Я 19 років у цьому, я не можу пояснити, як я це розумію. Треба просто ходити по землі ногами, а не літати у хмарах. Варто працювати замість плекати ілюзії», — закликає письменник і сценарист.

Ви пишіть, а телеканал вам скаже: «Неформат!»

Якщо вже ми згадали про міжвидавничі стенди «Український детектив» та «Український роман-мелодрама», які би могли полегшити продакшнам пошук жанрових творів для екранізації, то варто було би організувати й велику зустріч жанрових письменників із представниками телеканалів. Адже письменникам, які пропонуватимуть ТБ свої твори, доведеться не раз почути: «Цікаво. Але не наш формат», — і незнання правил гри на телеринку може відбити бажання «писати одразу для екранізації», як радить Кокотюха.

Нещодавно актор Олексій Горбунов, який не знімається в Росії, поки триває агресія проти України, заявив, що українські канали у виробництві нових серіалів усе ще орієнтуються на стандарти «московських серіалів». «Продюсери й керівники каналів хочуть, щоби їхні серіали були схожі на ці (російські. — ДМ). Вони ж хочуть рейтинг», — поскаржився він в інтерв’ю «Радіо Свобода».

За його словами, українським продакшнам треба орієнтуватися на рівень західних серіалів: «Треба бути схожим на Тома Харді, треба намагатися зняти такий серіал, як “Табу” або “Молодий Папа”… Зараз вийшла величезна кількість серіалів, які нам показують, як треба знімати серіали. Я говорю про західні, винятково про західні!»

Італійсько-іспансько-французький серіал «Молодий Папа» вийшов головним чином на платних телеканалах типу Sky Atlantic і НВО. Британський серіал «Табу» вийшов на платних каналах BBC One і FX. Основними ж гравцями телеринку в Україні є ефірні, тобто безкоштовні для глядачів телеканали, і це визначає все. Як сказав колись на майстер-класі генпродюсер Film.ua Віктор Мірський: «Будете платити — зніматимемо нашу “Гру престолів”, не хочете платити — тоді дивіться на наших каналах те, що хоче тітка Маша».

Якщо подивитися, які серіали виходили на американських ефірних каналах типу АВС, дехто буде розчарований — мелодрами «Відчайдушні домогосподарки», «Бридуля Бетті» («Не родись красивой»), «Анатомія Грейс» (медична драма), телероман «Помста»… Типовий масовий жанровий продукт, який має незмінний успіх у глядачів — як у США, так і в нас. Класика ефірного мовлення — процедурні драми про поліцейських, медиків, юристів, а також комедії про сімейні стосунки. Відступ від правил гри загрожує каналу втратою аудиторії. Ось можлива відповідь на запитання, чому українські канали охочіше знімають медичні драми, ніж екранізують твори українських письменників, жанр яких не вкладається в формати ефірного мовлення.

А якщо йдеться про «типові» детективи й серіали для ефірного каналу, то цілком зрозумілим є прагнення українських продюсерів знайти для власного проекту відповідний референс у вигляді успішного російського серіалу. Продакшн і канал вкладають кошти у виробництво й хочуть мати гарантію, що серіал здобуде високу частку перегляду на каналі або хоча б не нижчу за середню. Якщо в російської аудиторії серіал мав успіх, то це має спрацювати і в українського глядача — таке твердження не завжди справедливе через відмінності глядацької ментальності двох країн, але саме воно ще три роки тому визначало політику як закупок російського телепродукту, так і українського серіального виробництва.

Утім, все не так сумно, як здається. Адже ситуація в Україні змінюється дуже швидко.

Розкажіть оригінальну історію. Пітчингуйте. І продюсер вас помітить…

Наразі креативна продюсерка Film.ua Group Олеся Лук’яненко працює як мінімум із двома сучасними українськими письменниками, проекти яких перебувають у розробці. Кіностудія планує зняти в копродукції із Польщею детективний ретро-серіал «Лемберг» за мотивами романів Богдана Коломійчука про комісара львівської поліції Адама Вістовича. До створення сценарію залучено польських сценаристів Пшемислава Новаковського та Моніку Франчак. Події детективу відбуваються у Львові за часів Австро-Угорської імперії. А з письменником Олександром Процюком продюсерка працює виключно як зі сценаристом після того, як він вдало пітчингував свій проект кримінального жанру. Але поки що не йдеться про екранізацію його власних романів «Фабрика» і «Нуар по-українськи».

В інтерв’ю «Детектору медіа» Олеся Лук’яненко розповіла, за якими критеріями обирає той чи інший твір, ту чи іншу ідею для втілення на екрані.

«Чому ми, наприклад, звернулися до “Лемберга” й інших романів? По-перше, це міжнародна історія, а по-друге, ми це зробили через нестачу сценаристів в Україні. У нас дуже хороша операторська, режисерська школа. А от зі сценарною школою — великі питання. Я, наприклад, завжди дивлюся на будь-яку книжку з функціонального погляду, шукаючи передусім добре розказані історії. Міцна історія може бути реалізована в будь-якому форматі — і як жанрове кіно, і як жанрове кіно для елітарної публіки, і як жанрове кіно в рамках невеликих бюджетів, яке може бути представлено на будь-якому з наших телеканалів», — сказала продюсерка.

Тим авторам, які хочуть звернути на себе увагу продакшну, вона порадила все ж таки брати участь у пітчингах. «Чим підкорив нас Олександр Процюк, чий проект нині перебуває в девелопменті студії? Це був майстер-клас у Film.ua. Спікерами були я і головна продюсерка департаменту кіно-серіального виробництва каналу “Україна” Наталія Стрибук. Ми перед майстер-класом мали можливість познайомитися з заявками авторів.

Ідея Саші була цікава за концентрацією подій, за атмосферою, за героями. Але вона була, на мій погляд, дещо плутана, мала дуже багато сюжетних ходів. І коли Саша пітчингувався в перший день, він зробив це дуже непогано, але навіть у його презентації було видно, що в нього занадто багато ліній, історія перенавантажена. Ми з Наташею дали йому свої коментарі.

Наступного дня Саша прийшов і розповів зовсім іншу історію. І це нас вразило — що автор може так швидко переналаштовуватися. При цьому його нова історія вийшла дуже крутою. І я сказала: “Приходьте, можливо, ми почнемо з вами працювати”», — розповіла Олеся Лук’яненко.

Креативна продюсерка, в чиєму доробку мелодрами «Гречанка», «Будинок з ліліями», драма «Метелики», котрі пройшли з успіхом на телеканалах, зізналася, що хотіла би зробити щось відмінне від мелодрам.

«Мені здається нормальним, коли ти свою роботу розглядаєш як власний розвиток. І мені тепер уже не дуже цікаво знімати мелодрами, де я була креативним продюсером три-чотири роки тому. Не тому що це погані проекти. Вони для мене були улюбленими й цікавими, але мені тепер хочеться зробити щось інше. Тому мене тепер складно зацікавити мелодрамами. Але це не означає, що ними не можна зацікавити когось іншого», — сказала вона.

Отже, у швидко змінюваній ситуації в Україні продюсери шукають нових, оригінальних історій. Україна — в тренді й відкриває своє місце в європейській історії. Індустрія жанрової літератури тільки створюється. Жанровий український бестселер ще не написаний. Тобто надія є. Зустрінемося за рік на «Книжковому Арсеналі».

Лілія Молодецька, «Детектор медіа», 24 травня 2017 року

26 листопада, неділя, Червоний зал Повнометражний анімаційний фільм «ЖИТТЯ КАБАЧКА»

23-26 листопада, четвер-неділя XXIV Міжнародний фестиваль анімаційних фільмів «КРОК-2017: у рідній гавані»

7-9 листопада, четвер-субота, Червоний зал «Сучасна анімація - досягнення, проблеми, перспективи»