f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

«Перетерпіти важкі часи». Що ще радять українські продюсери сценаристам

03.08.2017

Лілія Зінченко, «Детектор медіа»

Що заважає українцям створювати якісний серіальний продукт на кшталт американського, не заощаджуючи на сценаріях та виробництві? Які претензії мають українські сценаристи та продюсери один до одного? Як авторам-початківцям звернути увагу продакшнів на свої проекти? Чи вміють українські серіальні сценаристи працювати в команді та чи потрібні їм агенти? Відповіді на ці запитання спробували знайти учасники прес-сніданку MRM «Сценаристи та продюсери: по одну чи різні сторони барикад?», який відбувся 27 червня 2017 року.

Критика сценаристів з боку телевізійних продюсерів, що прозвучала на минулому прес-сніданку, організованому компанією Media Resources Management (MRM), дала поштовх до окремого обговорення цієї проблеми — вже на другому за ліком прес-сніданку цієї ж компанії.

Продюсери скаржаться, що в Україні обмаль якісних професійних сценаріїв, що автори не вміють вдало подавати свої проекти і працювати в команді. Сценаристи, у свою чергу, незадоволені умовами роботи в українських продакшнах (кіно- або телевізійних) через відсутність чітких правил гри, правового захисту, своєчасної оплати праці та через незадоволеність своїм статусом на телевізійному ринку.

Дискусія про проблеми співпраці продюсерів зі сценаристами набрала обертів і в соціальних мережах, де автори вимагали почути їхній голос та привести до ладу серіальний ринок в Україні.

Тож MRM зібрала за одним столом представників обох таборів серіального виробництва: трьох продюсерів і трьох сценаристів. Але запеклої дискусії на прес-сніданку не вийшло, розмова була досить лагідною, зі взаємними зізнаннями в симпатії й роздумами про важливість обох професій. Тож, мабуть, це не зовсім той результат, на який очікували організатори й гості прес-сніданку.

У результаті продюсери та сценаристи поділилися загальними переживаннями, поговорили про те, коли складна ситуація на українському телеринку зміниться на краще, та дали кілька професійних порад, переважно саме сценаристам. Серед таких настанов: бути активнішими, виходити з тіні, не боятися пропонувати свої проекти, навіть якщо на них чекає відмова; набратися терпіння, щоби пережити важкі часи в індустрії; бути скромними та працелюбними, вміти домовлятися.

Модератор прес-сніданку, керівник відділу аналітики компанії MRM Артем Вакалюк у вступному слові зауважив, що розвиток серіального виробництва гальмується через нерозвиненість сегменту платних телеканалів в Україні та недостатній обсяг рекламного ринку: «Велика кількість наших читачів у Фейсбуку запитують, коли в країні знімуть щось на кшталт “Гри престолів”. У США потужні серіали з’явилися після того, як почали розвиватися платні канали та інтернет-платформи. Минулого місяця, наприклад, аудиторія Netflix в Америці перевищила аудиторію платного телебачення. У Польщі рекламний ринок набагато більший, ніж у нас, але великі загальнонаціональні канали не знімали дорогий якісний серіальний продукт до певного прориву — появи HBO Poland.

Коли в Україні з’являться великі платні канали, тоді й рівень серіалів буде зовсім іншим, збільшаться бюджети, що виділяються на їхнє виробництв, — із кількох десятків тисяч доларів за епізод до хоча би кількох сотень. Тоді ж ми вийдемо широким фронтом і на міжнародний ринок».

Артем Вакалюк також нагадав, що попри загальне зменшення бюджетів кількість серіалів в українському ефірі росте, й це оптимістична тенденція.

Головна продюсерка серіалів і фільмів телеканалу «1+1» Олена Васильєва зазначила, що дуже обережно ставиться до порівнянь з американським телеринком, адже український ринок набагато молодший. У США сценарист керує процесами на знімальному майданчику, заробляє великі гонорари. Але типовий шлях американського сценариста такий: профільна освіта, багато сценаріїв «у стіл», абсолютна бідність до 35 років, життя в квартирах із сусідами й відсутність сім'ї. Тимчасом як українські сценаристи, які вперше щось пишуть, подекуди не готові безкоштовно розповідати, що відбуватиметься в п’ятій серії, й одразу вимагають гонорарів.

«У мене це дуже довго викликало деяке здивування. Наразі я ставлюся до такої ситуації з певною симпатією, і якщо автор та його бачення мені подобаються, я готова залучити його до своїх проектів, можливо, частково, і платити, аби подивитися, як він працюватиме далі», — розповіла продюсерка.

Про авторів-початківців та вдалі сценарні заявки

Що має зробити молодий автор, аби на його проект звернув увагу продакшн, розповіла креативна продюсерка Film.ua Group Олеся Лук’яненко. Вона зазначила, що конкретних правил немає, але бажано, щоб заявка була короткою, об’ємною, а історія — оригінальною та цікавою, а ще такою, щоби глядач міг асоціювати себе і своє життя з тим, що написано у сценарії.

«Найпростіший шлях — надіслати листа імейлом, потрібні електронні адреси можна знайти на сайті тієї чи іншої компанії або телеканалу. Пакет сценариста-початківця має складатися з розширеного синопсису, поепізодного плану, а також бачення розвитку проекту, бо ми обов’язково запитаємо, що буде далі, адже ідея повинна мати потенціал. Дуже часто ми не отримуємо відповіді на це запитання», — розповіла продюсерка.

Молоді автори мають довести свою пристрасть і зацікавленість власним сценарієм, вони мають не боятися переписувати його багато разів, і якщо навіть щоразу чують відмову — це не привід здаватися, а певний досвід, який дозволяє «набити руку».

Олена Васильєва додала, що ці правила стосуються лише початківців, а автору з фільмографією та ім'ям достатньо подати просту заявку з логлайном і зав’язкою хоча би до середини історії (якщо це довгий серіал).

Великі продакшн-компанії відбирають сценарні заявки, враховуючи цільову аудиторію кожного українського каналу, щоб одразу знати, кому саме вони можуть запропонувати ту чи іншу історію, розповів продюсер Star Media Олексій Терентьєв.

Якщо автор-початківець зацікавив, можна залучити його до роботи над поточними проектами й дати можливість проявити себе. Таким чином, на думку Олексія, українські виробники можуть прийти до writerooms («сценарних кімнат» — роботі в групі), що дуже зручно та корисно для продакшнів.

«Особисто я віддаю перевагу лаконічним заявкам, із яких одразу зрозуміло, якому телеканалу підійде цей проект, скільки він коштуватиме. Важливо, щоб автор умів чітко описати суть, зацікавити за 1,5-2 хвилини прочитання. Якщо отримую сценарну заявку на шість сторінок, то засинаю на третій, віддаю таку роботу редактору», — пояснив продюсер.

Він також додав, що нині світ меншає, з авторами працювати все простіше — не обов’язково зустрічатися особисто, можна познайомитися й обговорити проект телефоном або скайпом. Star Media наразі починає співпрацювати з іспанськими сценаристами із залученням українських у межах міжнародних проектів (бо для закордонного ринку писати мають носії мови).

Олексій Терентьєв вважає, що ідеї українських сценаристів не програють ідеям їхніх закордонних колег, ба навіть навпаки — вони свіжіші. Сценаристів в Україні вистачає, але бракує сценарної школи.

Про взаємодію сценариста з продюсером

Олеся Лук’яненко, скориставшись нагодою, розповіла про своє здивування тим, що в Україні є аж так багато авторів серіального контенту: «Після того, як дискусія набрала обертів, я читала матеріали в деяких ЗМІ, наприклад, “Детектор медіа” зробив велику аналітику, і щиро здивувалася тій кількості сценаристів, які існують, є активними в соцмережах і, виявляється, незадоволені станом речей. Я дуже сподівалася, що на цьому прес-сніданку побачу хоча би частину цих людей, бо їх сотні. Сценаристи, виходьте з тіні! Виходьте на зв'язок, надсилайте свої роботи. Бо серед нас за цим столом — лише досвідчені автори з фільмографією».

Сценарист Андрій Бабик («Нюхач», «Жіночий лікар», «Скліфосовський» та інші) одразу зазначив, що буде «гасити романтику молодих авторів». Незважаючи на багаторічний досвід і гучні проекти, він сам пише заявки і вважає: чим професійніший сценарист, тим коротші та місткіші заявки він повинен пропонувати (головне правило — продюсер має бачити не лише те, як розвиватиметься сюжет, а й скільки буде коштувати цей продукт). Та, на думку Андрія Бабика, в Україні є багато авторів, які вдало пишуть заявки, але, крім цього, нічого не вміють.

«Поважайте продюсера. Не грузіть його своїми геніальними ідеями. Приберіть своє его, своє я,будьте скромними і працелюбними. Продюсера цікавлять 45 сторінок якісного сценарію для серіалу та 110 сторінок — для повного метру, якщо цього немає — не ображайтеся. У вас своя робота, а в продюсера — своя», — порадив Андрій Бабик.

І додав, що сценаристів в Україні вистачає для тієї кількості проектів, що знімаються. Буде більше проектів — буде більше сценаристів. Український серіальний ринок маленький, але гордий.

Олексій Терентьєв погодився з попереднім спікером і додав, що сценаристи й продюсери мають працювати в симбіозі та розуміти одне одного. Продюсер, окрім обробки заявки, знаходить гроші, будує знімальний процес, має багато іншої роботи, тож коли сценарист заощаджує час і ставиться до продюсера з розумінням, це викликає лише симпатію.

«У такій індустрії особисті стосунки вирішують все. Якщо я довіряю людині, я покличу її на наступні проекти, бо знаю, що цей автор напише добре. Сценарист і продюсер не мають бути по різні боки барикад, і навіть на одному боці вони мають спілкуватися, знаходити спільну мову», — пояснив Олексій Терентьєв.

Сценарист Ігор Швецов («Паршиві вівці», «На лінії життя», «Мисливці за караванами» тощо) порадив українським авторам просто перетерпіти важкі часи: «Ми весь час залежимо від якихось факторів — політичних, економічних. Усе це, звісно, тяжіє над нами. Але професія сценариста затребувана на ринку й завжди залишатиметься такою. Продюсери нас люблять, ми їм потрібні, ми покращуємо їхній настрій і подовжуємо життя».

Продюсер — дуже вагома фігура в кіновиробництві, яка дає роботу сотням людей, тож її треба поважати, заохочувати й любити, вважає Ігор Швецов.

На труднощах роботи продюсера наголосила й Олена Васильєва. Вона зазначила, що продюсер — та людина, яка бере на себе відповідальність за всю команду й комунікацію всередині. «А часто проекти взагалі не запускаються. А скільки їх не запускається в США. В Україні відсоток запуску сценарію і виходу готового продукту в ефір не такий уже й малий. Я працювала півтора роки над п'ятнадцятьма різними іноземними проектами, з яких лише один вийшов в ефір уже після того, як я пішла з компанії, а чотирнадцять просто померли, вони вже ніколи не будуть реанімовані. І моя фрустрація в цьому процесі — це ніщо в порівнянні з тим, що відчували люди, які займалися передпродакшном. Такі речі відбуваються, це частина нашої професії, і з ними треба навчитися жити», — сказала вона.

Продюсерка порадила сценаристам у такій ситуації навчитися вести перемовини таким чином, щоби та робота, яка вже проведена, була оплачена.

Олеся Лук’яненко вважає, що роботу серіального продюсера і сценариста не потрібно розділяти: «Шоуранер — людина, яка поєднує в собі ці дві професії, розуміє всі етапи виробництва і бере на себе відповідальність за процес. Я думаю, ми прийдемо до цього. Тому ми в жодному разі не по різні боки барикади».

Про неспроможність продакшнів реалізовувати круті авторські ідеї

Пожвавила дискусію скарга сценариста Ігоря Швецова на те, що українські продакшни й телеканали насправді не готові реалізовувати круті ідеї професійних авторів через брак коштів та амбіцій. Мовляв, ринку не потрібні по-справжньому хороші сценаристи, бо хороший сценарист весь час розвивається (як і хороший спортсмен) — він дивиться іноземні серіали, бере звідти найкраще, весь час себе прокачує. І сучасний добре прокачаний сценарист відчуває незадоволення, бо не може себе реалізувати.

За словами Ігоря Швецова, декілька його серіальних проектів викуплені великими компаніями, але продюсери не хочуть їх знімати, бо не можуть витратити стільки коштів, скільки потрібно: «Автори мають бути готовими до того, що якщо їхній сценарій придбають, не факт, що в цей важкий час історію зніматимуть. Бо багато продюсерів не хочуть виробляти цікавий проект за копійки, вони будуть чекати, шукати партнерів, фінанси, можливість зробити це дорого і якісно.

І не тому, що хтось поганий — просто ситуація така, що мої хороші, трендові, сучасні ідеї не можуть бути втілені в життя. Каналам потрібно щось простіше.

У мене в розробці декілька проектів, які я прокачав у рамках сучасних трендів, я в них упевнений, але розумію, що вони не потрібні українським телеканалам. Такий небезпечний час, який просто треба пережити, набратися терпіння. Професія сценариста потребує терпіння. Ситуація увійшла в стадію стабільно погано, але це добре. Бо стабільно погано — це краще, ніж погано в динаміці. До цього треба адаптуватися і продовжувати життя. Якщо ми здамося, краще не стане. Тому треба свої амбіції тримати під контролем, але все одно працювати».

Із Ігорем Швецовим погодилася сценаристка Аліна Семерякова («Анна Герман», «У пошуках істини», «Київ вдень і вночі» та інші): «Ти любиш високу кухню, а тобі замовляють фаст-фуд. Але й для продюсерів це проблема. Адже вони дивляться і люблять зовсім інший за рівнем контент. Якщо уявити, що існує окреме персональне пекло для продюсерів, то, потрапляючи до нього, вони дивляться не те, що хочуть, а те, що знімали».

Продюсери, у свою чергу, пояснили, що мають враховувати бюджети й ризики, адже навіть дорогий, сміливий і трендовий серіал на кшталт іноземних може провалитися в українському ефірі. Ще одне питання — чи збере сучасний якісний продукт велику кількість глядачів, адже з часом українська серіальна аудиторія старішає, ніхто з молоді не дивиться телевізора, а платити за телеконтент на інтернет-платформах українці здебільшого не готові.

Про сценарних агентів і редакторів

На прес-сніданку також торкнулися питання, чи потрібні українським сценаристам агенти. У США є напрацьована роками система співпраці сценаристів із агентами, які ведуть усі необхідні переговори з продакшнами. Також там існують менеджери, які ведуть декількох клієнтів, допомагають їм не лише зустрічатися з замовниками, але й доопрацьовувати літературний матеріал. Такі менеджери часто стають співродюсерами серіалів. В Україні якщо це явище й існує в якомусь вигляді, то є хаотичним і часто не працює.

«Поки необхідності заводити агента немає, нас усіх поєднують соціальні мережі, ринок не такий уже й великий, сценарні агенти будуть сидіти без роботи», — вважає сценарист Ігор Швецов.

«Нам не стільки потрібні агенти, як хороший інститут редакторів», — додала сценаристка Аліна Семерякова.

Присутні в залі під час прес-сніданку сценаристи запитали в спікерів, чи можна врегулювати проблему з відкатами редакторам, які допомагають просунути сценарій замовнику. Але продюсери запевнили, що ніколи не стикалися з такою ситуацією, і якщо редактор отримує зарплатню на продакшні, він не може вимагати ніяких інших гонорарів.

«Інколи до нас приходять авторські групи, що складаються з двох-трьох осіб. Із часом ми розуміємо, що один із них, наприклад, не пише, але веде всі переговори. Це здорова конфігурація, більш здорова, ніж відкати», — підсумувала Олена Васильєва.

Про вміння працювати в групі

До речі, в авторських групах (або, точніше, у «сценарних кімнатах» без ієрархії, де всі сценаристи рівні) продюсери вбачають хорошу перспективу. Але і сценаристи, і продюсери зійшлися на думці, що це надто важка співпраця, якої українських авторів доведеться довго навчати.

«Я бачу перспективність “сценарних кімнат”. Але тут є проблема — аби збирати авторські групи, необхідно віднайти на ринку людей, які зможуть працювати в таких групах, будуть мати достатній рівень умінь, знань та бажання. Усі наші сценаристи звикли працювати наодинці, виїхати з міста на природу і зосереджено писати. Працювати разом треба вчити», — зазначив Олексій Терентьєв.

Олена Васильєва додала, що «сценарні кімнати» добре працюють на поточних серіалах. У США, наприклад, це необхідність, адже більшість серіалів там знімають не заздалегідь, а прямо по ходу трансляції в ефірі. У такому випадку група сценаристів — необхідність. Але тоді це мають бути люди, готові працювати одне з одним і не сприймати текст як власну дитину.

Сценаристка Аліна Семерякова вважає, що робота в парі — це складно, а в групі на рівних — узагалі нереально: «Якщо ти головний автор і розподіляєш обов’язки, а потім здаєш сценарій під ключ — це одне. А сценарна кімната вимагає від людей бути рівними, мати однаковий професійний рівень».

«Я знайшов собі напарника — Василя Попова — вперше за багато років. Нам комфортно разом, ми швидко знаходимо взаєморозуміння навіть у складних питаннях, але це велика рідкість. І це великий ризик. У мене був досвід роботи в сценарній групі, я звідти пішов і навіть не хочу згадувати», — додав Ігор Швецов.

Про бюджети, гонорари та договори

На запитання присутньої на прес-сніданку сценаристки Марії Лаврик, чи готові продакшни вкладати власні кошти в проект ще до отримання домовленостей із телеканалом, продюсери відповіли ствердно.

«Девелопмент, як правило, проводиться за власні кошти, особливо високобюджетних проектів: шукаються партнери, але їм треба щось показати, тому ми вкладаємо гроші компанії. Навіть якщо в результаті якийсь канал зацікавився, ми все одно аналізуємо, чи можна продати цей серіал на інші території, скільки показів він витримає тощо», — розповів Олексій Терентьєв.

«Продюсер завжди знає, що цей проект одному каналу, інший — декільком каналам, або й навіть за межами країни. У нас є можливість вкладати власні кошти. Аби триматися на плаву, ми намагаємося певну кількість серіалів знімати для телеканалів, але в нас немає конкретного замовлення, ми обираємо те, з чим прийти на канал», — відповіла Олеся Лук’яненко.

Про середні бюджети вироблення серіалів розповіла Олена Васильєва: «Велику кількість проектів ми знімаємо з бюджетами від $40 тисяч, і це безпрецедентно низька сума. Якби ми говорили про це п’ять років тому, це здавалося би взагалі неможливим. Але проекти різні, бюджети різні, залежно від складності й оригінальності, залежно від того, чи це топові або нішеві продукти, чи виробляються вони за замовленням».

Не менше хвилювала присутніх і тема зменшення гонорарів на ринку. Олена Васильєва запропонувала радіти вже з того, що серіальне виробництво існує й поволі розвивається, незважаючи на те, що заборона російських серіалів ввела ринок в піке і стала випробуванням для всіх учасників процесу. Але поволі серіальне виробництво вийшло з піке й розвивається, і це хороша новина.

«Ми не створюємо для вас складні умови, ми лише транслюємо вам правила ринку», — додав Олексій Терентьєв, звертаючись до сценаристів.

Аліна Семерякова погодилася з цією думкою, додавши, що останні два роки внесли свої корективи в роботу, але її вистачає. «Так, гонорари зменшилися, це просто свинство — прив’язуватися до гонорарів докризового періоду, бо все змінилося, кожен втратив дуже багато, всім довелося обмежити свої бажання й потреби, враховуючи ситуацію в країні. Давайте не будемо заламувати ціни й намагатися обідрати продюсера, бо він опинився між двох ковадл».

«За цим столом, мабуть, не буде дискусії, бо тут усі люблять одне одного. Продюсер і сценарист — це як подружжя», — додала Аліна Семерякова.

До обговорення проблеми зменшення гонорарів долучився і сценарист Андрій Бабик, який порадив колегам навчитися домовлятися: «Мета продюсера — заплатити вам мінімальну суму, бо в нього обмежений бюджет, ваша мета — отримати від продюсера якомога більше. Беріть більше, доведіть, аргументуйте, що ви коштуєте більше. Які проблеми? Якщо ви не вмієте домовлятися — це ваші проблеми, ніхто вас не буде захищати; або наймайте спеціальну людину, яка буде робити це за вас. Я проти радянської інфантильності».

Таку ж пораду Андрій Бабик дав сценаристам і щодо укладання договорів: «Ми всі чекаємо, доки ситуація сама собою врегулюється. Але ви можете домовлятися про єдину виплату або роялті, наприклад, 4%. Якщо самі не можете, найміть людину, яка буде стежити за показами вашого серіалу і ви будете отримувати свій відсоток».

На питання, чи потрібно реєструвати авторське право ще до подання сценарної заявки продюсеру, Олексій Терентьєв відповів, що українські сценаристи побоюються, що їхню ідею вкрадуть, але це не має ніякого сенсу — продюсер ніколи не робитиме цього.

«Реєструйте свої авторські права, якщо хочете. Але треба розуміти, що є багато схожих ідей, і доки ви будете реєструвати, хтось може запропонувати щось подібне. Але я краще куплю ідею, щоби не мати в подальшому ніяких проблем. Бо інколи автор, навіть професійний, не може якісно втілити в життя свою задумку, а я як продюсер знаю, хто зможе зробити це краще», — пояснив Олексій Терентьєв.

Лілія Зінченко, «Детектор медіа», 29 червня 2017 року

21 листопада, вівторок, Синій зал ВЕЧІР ПАМ’ЯТІ кінорежисера, заслуженого діяча мистецтв України ЛЕОНІДА АНІЧКІНА (з нагоди 80-річчя від Дня народження)

22 листопада, середа, Червоний зал КРАЩІ ФІЛЬМИ СВІТОВОГО КІНОПРОКАТУ

22 листопада, середа,Синій зал ЛІТЕРАТУРНА ВІТАЛЬНЯ