f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

«1+1» проти Держкіно. Розбір порушень журналістських стандартів

17.08.2017

Маніпуляції, спекуляції, замовчування та оціночні судження, – неповний арсенал «1+1» у війні проти Держкіно.

Ярослав Зубченко, «Детектор медіа»

ТСН почали критикувати Державне агентство з питань кіно досить давно. Якщо бути точним, то перший сюжет на цю тему з’явився в ефірі «1+1» 5 квітня, а другий – наступного ж дня. На початку весни лейтмотивом сюжетів були звинувачення телеканалу «Україна» в трансляції російських серіалів і бездіяльність Держкіно із цього приводу. Пройшло п’ять місяців, звинувачень у сюжетах ТСН, яких із того часу вийшло ще щонайменше п’ять, додалося, а от методи їх подачі, на жаль, не змінилися. Випуск новин дозволяє собі транслювати в ефірі нічим не підтверджені факти, визнавати людей винними до рішення суду, перекручувати інформацію із відкритих джерел та замовчувати власні, дуже схожі на критиковані, історії. Про головні порушення журналістських стандартів в останніх тематичних матеріалах «1+1» – далі.

13 червня

Сюжет 13 червня тримається на звинуваченнях Держкіно в корупції від п’яти чоловіків.

Ведуча Наталія Мосейчук анонсує: «Півмільярда на українське кіно. В парламенті зацікавилися, як саме Держкіно витрачає гроші, заплановані на вітчизняне виробництво. Наскільки ефективно витрачається така рекордна сума? Щодо можливих корупційних схем генеральному прокурору, голові НАБУ і міністру внутрішніх справ вже направили депутатський запит. Ідеться і про незаконність фінансування деяких кінопроектів, і про схеми відмивання бюджетних коштів, і про мільйонні заробітки деяких, наближених до кіночиновників, продюсерів. Чого варте кіновиробництво?»

Спочатку своїм досвідом взаємодії з Держкіно ділиться актор та режисер Георгій Делієв: «Там сложно, понимаете. Там такой механизм, там какие-то откаты, туда-сюда, какой-то деребан идёт непонятный. Я этих игр не понимаю. Всем продюсерам, которым я подавал, то есть, там сразу было открытым текстом было сказано». Тут, щоправда, глядачеві не зрозуміло, про який саме механізм говорить пан Делієв? Чи вимагали в нього грошей за доступ до системи пітчингів, які проводить Держкіно? Що саме йому говорили продюсери, до яких він звертався?

Після цього слово отримує Володимир Хорунжий. Його кореспондент представляє так: «Наша людина в Голлівуді. В Америці він продюсував фільми із Джимом Керрі та Мартіном Шином, був у так званій "пітчинговій комісії" і видавав державні гроші на підтримку українського кінематографа. Коли зрозумів, що від нього нічого не залежить, пішов». По-перше, американський досвід Хорунжого ніяк не стосується буцімто корупційних історій в Україні. І якщо вже кореспонденти згадують про це, аби надати словам пана Володимира ваги, то треба не забути, що High Strung був одним із перших фільмів Керрі, ще до його знаменитості. А Sacred Cargo з Мартіном Шином має оцінку на IMDB 4.2 бали з 10. А ще Хорунжий продюсував «Синевир». Що ж до членства в пітчинговій комісії, то «1+1», на жаль, не вказує періоду його перебування в її складі. Тим не менше, уже в 2012 році Володимир Хорунжий пітчинги досить радикально критикував.

У сюжеті ж ТСН Володимир Хорунжий заявляє: «Його нема, кіновиробництва, а є такий міждусобойчик, де люди вирішують самі, що піде, а що не піде. Є 2-3 продюсери, знову таки, “продюсери”, які якимось чином отримують левову частку всіх асигнувань на розвиток українського кіномистецтва. Вони знають, кому дати, хто віддасть назад». Тут варто звернути увагу на те, що жодної «інсайдерської» інформації Володимир Хорунжий не оприлюднив. Усі ж його висновки – це лише суб’єктивна думка, яка, принаймні в синхроні, нічим не доведена.

Третім у матеріалі виступає продюсер Віктор Приходько: «Все фильмы ж по одной схеме сделаны, да? Завышаются бюджеты. Самые скромные завышают бюджеты вдвое. В среднем, завышают вчетверо, впятеро». Звідки в нього така інформація і чому ми маємо їй вірити, ні Приходько, ні ТСН не пояснюють. Титр «продюсер» нічого не каже звичайному глядачеві про його обізнаність у корупційних схемах із державним бюджетом.

Хоча, варто зазначити, далі «1+1» все ж намагається надати його словам ваги: «Продюсер Віктор Приходько побудував у Шпитьках під Києвом найбільшу в Європі кіностудію. Каже, що не бере грошей у Держкіно принципово». Журналісти трохи перебільшують розмах кіностудії. Адже Victoria film studios займає площу у 36 гектарів, у той час як, наприклад, італійська Cinecittà – 40 га, але це вже деталі.

Фраза про відмову від державної підтримки теж викликає подив. За даними з відкритих джерел, усі продюсерські роботи Приходька з 2004 року були серіалами. А їм держава підтримки взагалі не надає, принаймні поки що.

Зате пан Віктор першим у сюжетах ТСН називає ім’я Володимира Філіппова, який надалі стане для журналістів головним (і єдиним) об’єктом критики за отримання коштів Держкіно. Ось що про нього говорить кореспондент: «Традиційно третину всіх коштів, які виділяє держава на кіно, отримуть саме компанії Володимира Філіппова. Торік 61 млн. грн. на 3 фільми, цього року претендує ще на 100 млн. І, найімовірніше, ці гроші отримають, адже продюсера Філіппова і голову Держкіно Пилипа Іллєнка пов’язує не лише дружба. Філіппов продюсував стрічки Михайла Іллєнка – рідного дядька голови Держкіно».

Тут журналісти допускають одразу два порушення. По-перше, вони не ілюструють документи або інші джерела даних, що могли б підтвердити такі заяви. Якщо вони керувалися результатами восьмого та дев’ятого конкурсних відборів Держкіно, проведених у 2016 році, то за підсумками цих пітчингів три проекти, які продюсував особисто Володимир Філіппов, здобули 39 млн. грн. бюджетних коштів (втім, фактичне фінансування може відрізнятися від заявленого в підсумковому протоколі). Водночас, у цих же пітчингах перемогла ще компанія «Директорія кіно», співвласником якої теж є Володимир Філіппов: її 5 переможних проектів отримали понад 33 млн. грн.

По-друге, журналісти допускають у цьому сюжеті власні суб’єктивні припущення: що Філіппов знову отримає гроші і що зробить це через корупційні зв’язки. Сьогодні можемо констатувати, що «1+1» не вгадав: чотири із семи проектів Володимира Філіппова не пройшли відбору, а продюсер має отримати 38 млн. грн зі 114 млн. грн, на які претендував. «Директорія кіно» має отримати 4 млн. грн (перемогло 2 її проекти з 10, які подавалися на пітчинг).

Далі в матеріалі, варто зазначити, є коментарі як Пилипа Іллєнка, так і Володимира Філіппова. Але якщо перший відповідає по суті звинувачень (пояснює, чому стрічки Філіппова можуть теоретично частіше вигравати конкурс), то в самого продюсера запитують «Чи друзі ви з Пилипом Іллєнком?». По суті звинувачень запитань йому не ставлять.

Продовжується сюжет іще одним коментарем, цього разу анонімним і, ймовірно, найбільш маніпулятивним. Кореспондент анонсує: «Чоловік приховує своє обличчя. Розповідає, як працює система розподілу державних грошей». От тільки сам анонім говорить зовсім не про це. Він розповідає про конкретний проект, на якому «дерибанили» кошти: «Мне приходилось участвовать в проектах исторического характера, где мы строили всё сами, либо из говна подымали, и делали какие-то волшебные сказки, и это всё списывалось, как-будто весь материал был камень, золото, мрамор...» У цьому синхроні йдеться про конкретний приклад виробництва, а не про систему розподілу. Незрозуміло навіть, чи підтримувалося це державним коштом, що це був за проект тощо.

Останній синхрон матеріалу – звинувачення від продюсера Дениса Маслікова. Ось що він каже: «Никакого контроля за расходованием средств нету. И даже в самих договорах компании не обязаны отчитываться». А ось як цей коментар представили кореспонденти: «Продюсер Денис Масліков наголошує, Держкіно імені Іллєнко свідомо не вимагає детального звіту про витрачені кошти, особливо від наближених продюсерів». Зовсім різні акценти та імена, правда? А ще цікаво, як, якщо звіти не вимагають ні від кого, можна особливо не вимагати їх від наближених осіб?

Фінальну крапку в сюжеті ставить кореспондент: «Середня вартість фільмів Володимира Філіппова, які фінансує Держкіно, понад 1 млн. доларів. Середня вартість стрічок, які знімають за приватні гроші – 250 тисяч. На цю різницю вже звернув увагу народний депутат Володимир Парасюк і направив звернення до правоохоронних органів». Що ж, по-перше, журналісти не називають ні джерела, ні вибірку, ні методологію свого підрахунку. По-друге, так це Парасюк помітив різницю і направив звернення? По-третє, а що там з іншими продюсерами, проекти яких підтримує держава? Скільки коштують їхні фільми? На тому ж дев’ятому пітчингу презентували фільми й з бюджетом у 4 мільйони доларів.

19 червня

19 червня «1+1» повертається до критики каналу «Україна».

Ведуча Лідія Таран заявляє: «Українські чиновники програють інформаційну війну. Російські серіали, замасковані під українські, і далі транслюють деякі канали. Їх називають вітчизняними, хоча насправді знімають їх у Росії. Про це свідчать дані звіту Комітету телекритики (очевидно, йдеться про Комітет телеетики, відомий завдяки пікетуванням телеканалів, Нацради і вимогам звільнити Пилипа Іллєнка. – ДМ). На кількох сторінках активісти демонструють ту кількість російського телевізійного контенту, передусім серіалів, які допускають чиновники Держкіно. Насамперед на каналі донецького олігарха Ріната Ахметова. Це неетично, кажуть експерти, і це незаконно, переконані активісти». Щодо програшу інформаційної війни, то з підводки не зрозуміло: це – гіперболізоване припущення журналістів чи висновок Комітету, який його представники, щоправда, особисто не озвучують.

У самому сюжеті кореспондент заявляє: «Після введення заборони, російський телепродукт з’являється переважно в ефірі одного телеканалу, замаскований під нібито вітчизняний». Подібні заяви про «один канал» видаються сумнівними, враховуючи, що навіть «1+1 медіа» теж має історії, пов’язані з російськими серіалами. Наприклад, «Останній Коп» та «Готель “Елеон”». А згодом у сюжеті член Нацради Сергій Костинський називає два канали, на яких Нацрада фіксує найбільше ознак порушень законодавства про кінематографію: «Інтер» і «Україна». Проте «Інтер» колеги з «плюсів» чомусь обходять своєю увагою, зосереджуючись виключно на «Україні».

Далі журналісти пояснюють, як працює схема: «Рецепт перетворення російського серіалу на український простий. Змінюються титри, назва і вирізаються деякі кадри. Сайт "МедіаНяня" викрив цілу схему, якою користується, зокрема, телеканал "Україна". Там створена так звана телестудія-"прокладка" – ABC Film, яка доопрацьовує російський продукт».

Проблема лише в тому, що, насправді, в цитованій «1+1» публікації сайт «Медіаняня» нічого не викрив, навіть навпаки, заявив: «После столь подробного разговора, в котором невыясненными остались разве что названия польских партнеров ABC Film, статус продакшена не вызывает у меня былых подозрений. Его проекты действительно снимаются в Украине...». Більше того, ABC Film, як ідеться в матеріалі, не «доопрацьовує» російський продукт, а саме продає український матеріал у Росію, а вже там його можуть змінювати для власного ринку. До речі, цікавий факт, що в серіалі «Свєтка», на майданчик якого їздила «Медіаняня», знімається й Георгій Делієв, який шістьма днями раніше коментував корупцію для «1+1». Могли б у нього запитати, чи російський це серіал.

З цієї точки ТСН повертається до критики Держкіно: «Іще кілька місяців тому чиновники з Держкіно виправдовувалися і запевняли: дозвіл на прокат видають згідно з документами, а з ними нібито все гаразд. Тепер риторика змінилася. На запитання, чому в ефірі з’являються російські серіали, у Держкіно відводять очі і вдають, ніби не розуміють, про що йдеться». На відео Пилип Іллєнко, голова Держкіно, справді дивиться вбік і запитує: «Який конкретно серіал був наслідком підтримки правительства Москви?». Але, по-перше, висновок журналіста про погляд Іллєнка — звичайна спекуляція. По-друге, подібна фраза аж ніяк не є альтернативною позицією Держкіно — це всього лише запитання. На цій змонтованій недомовці єдиний синхрон Іллєнка в сюжеті й закінчується, ми навіть не дізнаємося, що ж він відповів на поставлене журналістами питання «Чому серіали, які знімаються за рахунок правительства Москвы отримують прокатні посвідчення?».

Зате в матеріалі є «експертний» коментар режисерки Лариси Артюгіної: «А голова Держкіно не розуміє, що він здає, програє інформаційну війну, і здає Україну. Тобто, роблячи вигляд, що він не розуміє у чому справа, як це, ну, от в Україні знявся серіал, от є фото, відеодокази, як це знімалось. Це – продукт український. І тепер він виходить на російських телеканалах. Ну, тобто, друже, ти або береш бабло за те, що не бачиш, або ти ідіот». На це припущення ніхто з Держкіно у сюжеті «плюсів» не відповідає. Разом із тим, воно аж ніяк не є аргументованим. Копродукція з Росією в Україні не заборонена (принаймні поки що) й продаж серіалів за кордон – теж. Тобто жодних чітких доказів порушень у сюжеті немає.

Про небезпечність серіалів заявляє також депутат Микола Княжицький: «Гібридна війна – це вплив на мізки, це – спроба переконати людей тієї чи іншої країни, що їхня країна є меншвартісною, друговартісною, а поруч є великий і сильний, розвинутий сусід, який не є ворогом, який не атакує, який не є агресором». Варто зазначити, що прикладів того, що хоча б якийсь серіал «України» до такого закликає, в сюжеті немає. Існує різниця між фактом виробництва в Росії і пропагандистським впливом деякого продукту, проте «1+1» узагальнює їх до однієї проблеми.

Але найбільшим порушенням сюжету є його останнє речення від кореспондента: «Зі свого боку, активісти з Комітету телеетики теж готують звернення до правоохоронних органів щодо півсотні доказів трансляції російського кіно на ТРК "Україна". На адекватну реакцію від Держкіно, яке діє під прикриттям партії "Свобода", вони вже не розраховують». Хто, взагалі, вирішив, що Держкіно прикриває «Свобода»? Від кого вона його прикриває? Це вже навіть не питання етики, це брутальна заява, через яку можна й в суд потрапити.

30 червня

Центральною темою сюжету 30 червня є ініційований нардепами законопроект, що повністю заборонить співпрацю з російськими кіновиробниками.

Ведуча Юлія Бориско заявляє: «Народні обранці прагнуть унеможливити маніпуляції деяких телеканалів із маскуванням російських телефільмів і серіалів під українські».

У матеріалі кореспонденти знову наголошують, що російська продукція нав’язує українцям ідеї «русского мира» та демонструють відео з Охлобистіним і Пореченковим. Дивно, що не з Путіним та Сталіним, вони, як і вищезгадані актори, теж не фігурують у жодному ефірному серіалі в Україні, зате ще краще ілюстрували б тезу.

Далі журналісти заявляють: «Прогалинами в законах добре навчилися зловживати на ТРК "Україна", де кількість серіалів, зроблених у так званій співпраці з РФ, зашкалює. Така собі студія ABC Film доопрацьовує російський продукт. Завдяки комп'ютерним технологіям у знятому на замовлення міста Москва серіалі "Забута жінка" російський поліцейський став українським міліціонером, а серіал – українським». При цьому для порівняння журналісти використовують два абсолютно різних кадри з полісменами: один – на трасі, інший – у приміщенні.

Цей момент «Детектору медіа» окремо прокоментував Сергій Неретін, перший заступник голови Держкіно: «Весь серіал знімався в Україні. Є купа доказів тому, що це (звинувачення у «1+1» у тому, що «Забута жінка» – російський продукт. – ДМ) просто елементарна неправда. Серіал на 70% складається з українських акторів. Так – головні ролі виконують росіяни. Це правда… Але всі зйомки проводилися на території Києва та Чернігівської області [...] Інша справа, що окремі сцени серіалу знімалися для РФ, і саме тому в російському Youtube є версія серіалу, де поліцейські зупиняють автівку в уніформі російської поліції. В українській версії – навпаки! Виробники цього серіалу навіть не приховують цей факт, адже закон не забороняє це робити. А нас, як державний орган, цікавить винятково версія, яка демонструватиметься у вітчизняному ефірі».

Журналісти «1+1» натомість називають це «шахрайством» і подають одразу три коментарі чиновників, які виступають проти подібного. Зокрема, співавторка згаданого раніше законопроекту Вікторія Сюмар заявляє: «Очевидно, є елемент корупційності в цих процесах: чому російські серіали, які заборонені, міняють там якісь кадри і з’являються в українському ефірі?» Очевидно, тому, що, як вище пояснив пан Неретін, це дозволено законом у разі коопродакшину картини? І взагалі, судячи зі слів Неретіна, це не в Україні міняли «якісь кадри», а для російського ринку. Але глядачі цього не дізнаються, бо журналісти ігнорують іншу сторону конфлікту.

Більше того, кореспонденти беруть роль експертів на себе і заявляють: «Держкіно і досі видає посвідчення так званим українсько-російським телесеріалам, які по суті залишаються просто російськими».

Так само ТСН самостійно оцінює й реакцію Держкіно на ініційований депутатами законопроект: «Депутатську ініціативу: змінити закон про кіно – сприйняли без особливого ентузіазму. Закликають обранців доопрацювати зміни, які заборонять співпрацю з росіянами».

Сергій Неретін у коментарі «Детектору медіа» з такою оцінкою не згоден: «Офіційна позиція Держкіно наступна: ми підтримуємо будь-які спроби унеможливити співпрацю з окупантами навіть у завуальованій формі. Але проект потребує фахової експертизи, адже, наприклад, навіть участь однієї особи (актора, режисера, сценариста тощо) з російським громадянством вже ставить проект під загрозу. Ні телеканали, ні країна елементарно не готові до такого розвитку подій. Ще раз підкреслю – потрібна фахова оцінка проекту».

У самому сюжеті також є ствердний коментар від Пилипа Іллєнка: «Цей проект вартий того, щоби бути розглянутим і підтриманим, але він має бути, очевидно, що доопрацьований з урахуванням будови механізму реалізації тих речей, які в нього закладено». Де тут відсутність ентузіазму – не зрозуміло.

Насамкінець «1+1» у сюжеті хвалить сам себе: два роки тому керівництво каналу було ініціатором меморандуму про нерозповсюдження російських телепродуктів. І дає синхрон генерального директора групи компаній «1+1 медіа» Олександра Ткаченка: «Розробка цього закону депутатами – це їхня своєрідна реакція на неспроможність телевізійної й кіноіндустрії України відповісти на нові виклики. Це реакція також на неспроможність Держкіно України, ховають голову в пісок у відповідь на нову й нову появу – під виглядом начебто польських чи білоруських серіалів – російських серіалів на українських екранах».

От тільки з декларованою позицією «1+1 медіа» складно корелюється сумнозвісна історія з показом каналом «2+2» серіалу «Останній коп» з Гошею Куценко, який теж був замаскований під виробництво на українській території з використанням все тих же загальних планів Києва, саундтреків тощо. Власне, після розгляду експертною комісією при Держкіно цього питання серіал було знято з ефіру. Але не за простий копродакшн, а за те, що експерти розгледіли пропаганду російських силових структур у ньому…

6 липня

Сюжет 6 липня прокоментував уже сам Пилип Іллєнко на своєму Facebook. Він стосується початку антикорупційних розслідувань діяльності Держкіно.

Ведуча Юлія Бориско заявляє: «Антикорупційні органи взялися за Держкіно. Детективи НАБУ вже вивчають схеми розкрадання коштів і отримання хабарів працівниками установи, а Рахункова палата шукає порушення у завищених кошторисах фільмів. Результати будуть уже за кілька місяців». Зверніть увагу, що, судячи зі слів журналістки, НАБУ та РП не перевіряють Держкіно на предмет порушень, а саме розслідують уже буцімто доведені факти. Наприклад, «завищені коштороси». Хоча, звісно, їх завищеність ще ніхто не встановив.

У сюжеті кореспонденти хваляться роботою: «Після розслідування ТСН про корупцію у Держкіно, діяльністю Пилипа Іллєнко і його підлеглих зацікавилися і найвищі чиновники. Міністр культури України чекає результатів перевірки і впевнений: корупцію буде подолано». По-перше, п’ять сумнівних синхронів – це ще не розслідування. По-друге, за словами (і документами) Іллєнка, що він навів у відповідь на сюжет, перевірка від Рахункової палати була плановою, а про перевірку НАБУ йому нічого не відомо. Коментарів НАБУ, до речі, у сюжеті немає. Що ж до позиції міністра Нищука, то в сюжеті він заявляє: «Рахункова палата зайшла активно в роботу на Держкіно. Є інші органи, які зацікавилися всім процесом. Ми довіримося їм. Якщо будуть якісь конкретні рішення чи конкретна ситуація, і фактаж, очевидно, ми маємо реагувати». Де тут заяви про корупцію, яку буде подолано?

Після цього кореспонденти пояснюють глядачам «схеми» в державному органі: «Схеми привласнення державних коштів у Держкіно нічим не відрізняються, скажімо, від будівництва доріг чи мостів. Про це говорять і кінопродюсери, і звичайні працівники галузі. На комісію подають фільм з у кілька разів завищеним кошторисом. Гроші виділяються і діляться між усіма учасниками оборудки». Для цього пояснення «1+1» навіть інфографіку намалювали, от тільки забули навести джерела інформації і докази.

Звісно, далі журналісти приводять аж два коментарі. Місячної давнини. Ми знову чуємо ті ж анонімні заяви про корупцію на «історичному проекті» та заяви Володимира Хорунжого, що деякі продюсери отримують більше, ніж інші. Вперше вони, нагадаємо, були показані в ефірі 13 червня. Цього разу демонструвалися без примітки «архів» чи жодних інших натяків на свою актуальність.

Ще один закид від кореспондентів – це (не)ефективність виділення коштів: «Ефективність, з якою режисери і продюсери витрачають кошти, теж викликає сумніви. Спеціалізований сайт "Медіаняня", наприклад, порівняв витрачені кошти з касовими зборами. Приміром, фільм Володимира Філіппова (А ви думали, хто буде прикладом? – ДМ) "Той, хто пройшов крізь вогонь" з бюджетом у 2 млн. доларів, повернув до Держкіно аж 99 тисяч гривень. Це не завадило доручити тому ж продюсеру створення ще однієї стрічки "Окупація". На її створення Філіппов отримав від відомства Іллєнка 12 мільйонів, а потім почалися метаморфози – змінили режисера, змінили акторів і тиша».

Стрічка «Той, хто пройшов крізь вогонь», була випущена у 2012 році, за іншого курсу долара, що на «1+1» вказати, мабуть, забули. «Той, хто пройшов...» повернув державі 6% своєї вартості. Але це не антирекорд. Одразу сім фільмів не повернули нічого, адже «витрати на просування перевищили дохід від прокату». З іншого боку, лише три фільми зі списку (у якому 33 стрічки) повернули більше коштів, ніж фільм Філіппова. Також «Той, хто пройшов...» отримав щонайменше три фестивальних нагороди та мав бути висунутий на «Оскар» від України. Що, ймовірно, пояснює подальшу довіру до продюсера й робить зовсім не зрозумілим такий акцент на ньому від «1+1». Долю ж «Окупації» можна було б дізнатися в нього чи в Держкіно, але цього чомусь не зробили.

Замість цього в сюжеті є коментарі від депутатів. Олександр Бригінець коментує посилення контролю над кіновиробництвом: «Передусім, громадський контроль, особливо в частині розподілу грошей на виробництво фільмів. Як мінімум, є кілька способів довести, що гроші були витрачені правильно, це – результати». Способів кілька, але він один. І конкретно механізм такого «громадського контролю» в сюжеті ніхто не пояснює.

Продовжують кореспонденти: «Запити від депутатів отримали й у НАБУ. Там кажуть, що слідчих цікавлять не лише епізоди із розпилюванням бюджетів, а і корупція під час видачі дозволів на показ фільмів та серіалів». На камеру ніхто цього в сюжеті не каже.

Зате тут є сумнівна заява на камеру від Пилипа Іллєнко. Чиновник буцімто заперечує перевірки у своєму відомстві: «Рахункова палата зараз не проводить жодних перевірок станом на сьогоднішній день». Цей момент очільник Держкіно пояснив наступного дня після виходу сюжету в ефір: «Коментар журналісту ТСН я давав у п'ятницю, 30 червня [...] Причому питав мене тоді журналіст “плюсів” лише про перевірку Рахункової палати... яка розпочалася лише позавчора, – 5 липня!!! Тобто на момент моєї відповіді жодної перевірки не відбувалося!!!»

7 серпня

Останній на сьогодні сюжет «1+1» вийшов 7 серпня і його журналісти присвятили даним досудового слідства.

Ведуча Наталія Мосейчук розповідає: «Новий скандал довкола Держкіно. Київська прокуратура проводить розслідування діяльності його керівництва. Досудовим слідством встановлено, що державні гроші, виділені на український кінематограф, переводилися в готівку через фіктивні фірми. У справі фігурує голова Держкіно Пилип Іллєнко. Також прокуратура перевіряє діяльність кількох телекомпаній, зокрема, і державну кіностудію імені Довженка».

У самому сюжеті кореспондент заявляє: «Досудове слідство вже встановило – державні кошти переводилися у готівку через фіктивні фірми». І це буцімто підтверджує Андрій Андрєєв, заступник прокурора міста Києва: «Нами була прийнята оперативна інформація, яка дозволяє стверджувати про те, що ці підприємства після отримання бюджетного фінансування, мали взаємовідносини з фіктивними підприємствами, сплачуючи не існуючі послуги». От тільки ця заява не підтверджує слів кореспондента. Слідство ще нічого не встановило, воно «прийняло» інформацію невідомого, до речі, походження. Можливо, це взагалі депутатське звернення? У будь-якому разі, до суду ніхто не може нічого стверджувати. Тим паче журналісти.

Що ж до компаній, то, за словами кореспондентів, «під перевірки підпали всі, хто впродовж останніх трьох років отримували бюджетне фінансування, а це з десяток кінокомпаній, причетних до розподілу державних грошей на розвиток вітчизняного кінематографу». Що ж, по перше, не всі. По-друге, журналісти далі в сюжеті стверджують, що таких компаній 14, на екрані наводять перелік з 15 кіновиробників (однак прочитати їхні назви можна встигнути, тільки якщо спинити відеоплеєр). А от прокурор Андрій Андрєєв у своєму Facebook пише про перевірку 17 підприємств. То скільки ж насправді? Але всі ці числа дисонують із повтореною втретє заявою Володимира Хорунжого, якій на момент сюжету виповнилося вже два місяці: «є 2-3 продюсери, які якимось чином отримують левову частку усіх асигнувань...» І якщо цього замало, то для любителів ностальгії тут є ще один коментар двомісячної давнини, – від Віктора Приходька.

Не забувають журналісти і про Філіппова, видаючи далі в матеріалі неймовірну упередженість. Говорячи про загальне число компаній, які потрапили під перевірку, окремо акцентують чомусь лише на трьох: «Поки ж прокуратура йде за списком, у якому 14 компаній, серед них "Пронто фільм", якою керує Максим Асадчий, а також кіностудії "Інсайдмедіа" та "Директорія кіно", які належать Володимиру Філіппову. Він за три роки отримав третину всіх дотацій, адже у всі ці роки спрацьовувала так звана схема пов'язаних осіб. Саме Філіппов свого часу продюсував стрічки Михайла Іллєнка, рідного дядька голови Держкіно Пилипа Іллєнка, і саме компанії Філіппова, за даними досудового слідства, переводили бюджетні кошти в готівку». Ніяких посилань на джерела даних, ніяких інфографік, які б унаочнили підозри Філіппова в особливій «любові» Держкіно, глядачеві не надають.

Хоча було кілька ґрунтовних журналістських аналітичних матеріалів про отримувачів бюджетних коштів Держкіно. Насамперед, уваги заслуговує розслідування журналістів сайту Національної спілки кінематографістів України – Сергія Васильєва та Олесі Анастасьєвої. Також своє дослідження на цю тему проводили колеги з «Медіаняні» і навіть отримали роз’яснення Пилипа Іллєнка з інфографіками, на яких голова Держкіно виправляє оприлюднені «Медіанянею» дані. Імовірно, журналісти ТСН, які не перший місяць працюють над темою Держкіно, вивчали ці публікації. Але зробити свої сюжети настільки ж ґрунтовними та унаочнити їх даними їм чомусь забракло бажання. Напевно, їм легше голослівно заявити (бо доказів немає, лише спекуляції) про схему «пов’язаних осіб» і переведення в готівку.

До речі, в заголовку сюжету крім Держкіно фігурує не Філіппов, а Національна кіностудія імені Олександра Довженка. Але в самому сюжеті про неї ні слова (крім згадки в підводці ведучої та на скріншоті з переліком 15 компаній). Нащо ж тоді в заголовок виносили?

Наприкінці сюжету ТСН ще раз надає слово Андрію Андрєєву, який ще раз заявляє, що нічого поки що не встановлено: «У нас є інформація про те, що мали взаємовідносини з фіктивними підприємствами, які були, так скажемо, в холдингу конвертаційного центру, тому перевіримо цю інформацію». Що за конвертаційний центр і яка компанія підозрюється у такій діяльності – не сказано.

Замість висновку

У циклі сюжетів ТСН про Держкіно допущено різноманітні порушення журналістських стандартів.

Журналісти роблять акцент лише на двох особистостях – продюсерові Володимиру Філіппову, та керівнику Держкіно Пилипу Іллєнку. Інші прізвища в сюжетах не фігурують. При цьому ТСН видає в ефір лише негативні факти про згаданих осіб.

Також кореспонденти підбирають для матеріалу сумнівних коментаторів, що не мають (принаймні, судячи з сюжетів) відповідної інформації та компетенції, аби робити висновки про корумпованість у Держкіно. З іншого боку, баланс думок у сюжетах часто не дотримується.

Також на телеканалі спекулюють фактами, роблячи самостійно, що абсолютно неприпустимо для інформаційної журналістики, висновки. Крім того, тут узагальнюють слова прокурорів та інших спікерів, а також оцінюють поведінку чиновників. І, звісно, відверто перекручують дані, наприклад, як матеріал «Медіаняні».

Триває це вже протягом п’яти місяців.

Із усього цього можна зробити висновок, що журналісти «1+1», скоріше за все, роблять це свідомо. Яку саме мету переслідує ТСН – судити не беремося. Але це не схоже на бажання справді розібратися в проблемі, пояснити її глядачам та знайти адекватне вирішення.

Фото: стопкадр з ТСН

Ярослав Зубченко, «Детектор медіа», 16 серпня 2017 року

26 листопада, неділя, Червоний зал Повнометражний анімаційний фільм «ЖИТТЯ КАБАЧКА»

23-26 листопада, четвер-неділя XXIV Міжнародний фестиваль анімаційних фільмів «КРОК-2017: у рідній гавані»

7-9 листопада, четвер-субота, Червоний зал «Сучасна анімація - досягнення, проблеми, перспективи»