f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

«Припутні»: сміх і гріх

18.08.2017

Кінокритик Дмитро Десятерик, «День» про «Припутні» Аркадія Непиталюка.

«Припутні» Аркадія Непиталюка, незалежно від імовірних регалій, можна вважати як мінімум подією кіносезону.

Аркадію нині 50 років. Він народився у невеличкому селі Лехнівка, Ярмолинецького району, що на Хмельниччині. У 1988–1991 навчався на акторському, а в 1991–1996 – на телережисерському курсах КДІТМ ім. І.К. Карпенка-Карого. Отримав диплом режисера телебачення. У 1993-му стажувався у Вищій медіашколі в Гільверсумі (Нідерланди), в 1995-му – в Академії мистецтв Shloss solitude у Штуттґарті (Німеччина). З 1997 року до сьогодні періодично працює режисером на різних виробничих телестудіях та каналах, викладає режисуру. «Припутні» – його повнометражний дебют.

Власне, Припутні – це назва села на Чернігівщині. Туди в гості до корпулентної та газдовитої баби Зіни їдуть галаслива торговка Людка з дочкою Світланою. Там-таки по сусідству живе старий Станіславович з безталанним, скаліченим і озлобленим на весь світ сином Славіком. Людку й Свєтку везе таксист Юрко, охоплений нерозділеним коханням до ніжинської вчительки Христі. В певну мить усі ці лінії поєднуються, що призводить якщо не до вибуху, то до, висловлюючись патетично, доленосних  наслідків.

Це міг би бути неабиякий трилер. Непиталюк чудово віддає собі звіт у рівні розрухи, страху та злоби, якими просякнута наша провінція. Але якимсь невловимим авторським порухом він знаходить ту оптику, в якій весь цей безпреревний скандал починає виглядати смішно; зрештою, від смертельної ненависті до такої само любові – лише крок.

Що важливо, режисер не сприймає своїх героїв з їхніми дивацтвами та суржиком як таку собі антропологічну екзотику: вони такі, які є, вони всі мають у собі й власну згубу, й власний фарс, і власний роками потамований біль, а, головне, гідні кращого.

Фільм зроблений добре по всіх компонентах: операторська робота, чудовий акторський ансамбль, кулеметні, від зубів, діалоги, неймовірно соковита мова, яскраві характери. Головний же підсумок – жанровий. Непиталюкові вдалося зробити чи не першу, ймовірно, за десятиліття справді смішну комедію – а це для сучасного українського кіна щось із розряду фантастики.

Шкода лише, що свій воістину блискучий дебют Аркадій завершив лише в 50. Але всі, хто випустився з кінофакультету в 1990-ті, можуть погодитись, що в данному випадку маємо історію з хеппі-ендом.

Аркадій Непиталюк: «Спочатку була п’єса українського драматурга Романа Горбика «Центр». Там дія відбувалася тільки на одному подвір’ї. Було тільки 3 жіночих персонажи: бабця, а також її донька й онука, які приїздили провідати стару. Я на основі  п’єси написав короткометражний сценарій. А коли побачив оголошення продюсера Юрія Мінзянова про те, що він шукає сценарії, в тому числі трилерів, я йому надіслав. Він відповів, що трилер з цього не вийде, але історія перспективна. Тож вирішили писати повний метр, тим паче що в мене давно були думки щодо додаткових персонажів. Я додав і Ніжин, і таксиста Юрка, й інші паралельні лінії. Герої, діалоги, ситуації я частково «списував» зі свого сільського дитинства, з молодості, з теперішнього життя, навіть деякі імена взяті від моїх родичів. Так що, звісно, це багато в чому спирається на мій особистий досвід».

Дмитро Десятерик, «День», 22 липня 2017 року

18 лютого, неділя, Червоний зал КРАЩІ ФІЛЬМИ СВІТОВОГО КІНОПРОКАТУ Художній фільм «КРИВИЙ БУДИНОЧОК»

19 лютого, понеділок, Синій зал Цикл «Наші співвітчизники у світовому кіно» Художній фільм «ПАНІ БЕЗ ПАСПОРТА»

20-21 лютого, вівторок-середа, Блакитна вітальня Міжнародна науково-практична конференція «РЕЖИСУРА ЕКРАННИХ МИСТЕЦТВ: актуальні питання професії, методологія навчання».