f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

«Припутні»: сміх і гріх

18.08.2017

Кінокритик Дмитро Десятерик, «День» про «Припутні» Аркадія Непиталюка.

«Припутні» Аркадія Непиталюка, незалежно від імовірних регалій, можна вважати як мінімум подією кіносезону.

Аркадію нині 50 років. Він народився у невеличкому селі Лехнівка, Ярмолинецького району, що на Хмельниччині. У 1988–1991 навчався на акторському, а в 1991–1996 – на телережисерському курсах КДІТМ ім. І.К. Карпенка-Карого. Отримав диплом режисера телебачення. У 1993-му стажувався у Вищій медіашколі в Гільверсумі (Нідерланди), в 1995-му – в Академії мистецтв Shloss solitude у Штуттґарті (Німеччина). З 1997 року до сьогодні періодично працює режисером на різних виробничих телестудіях та каналах, викладає режисуру. «Припутні» – його повнометражний дебют.

Власне, Припутні – це назва села на Чернігівщині. Туди в гості до корпулентної та газдовитої баби Зіни їдуть галаслива торговка Людка з дочкою Світланою. Там-таки по сусідству живе старий Станіславович з безталанним, скаліченим і озлобленим на весь світ сином Славіком. Людку й Свєтку везе таксист Юрко, охоплений нерозділеним коханням до ніжинської вчительки Христі. В певну мить усі ці лінії поєднуються, що призводить якщо не до вибуху, то до, висловлюючись патетично, доленосних  наслідків.

Це міг би бути неабиякий трилер. Непиталюк чудово віддає собі звіт у рівні розрухи, страху та злоби, якими просякнута наша провінція. Але якимсь невловимим авторським порухом він знаходить ту оптику, в якій весь цей безпреревний скандал починає виглядати смішно; зрештою, від смертельної ненависті до такої само любові – лише крок.

Що важливо, режисер не сприймає своїх героїв з їхніми дивацтвами та суржиком як таку собі антропологічну екзотику: вони такі, які є, вони всі мають у собі й власну згубу, й власний фарс, і власний роками потамований біль, а, головне, гідні кращого.

Фільм зроблений добре по всіх компонентах: операторська робота, чудовий акторський ансамбль, кулеметні, від зубів, діалоги, неймовірно соковита мова, яскраві характери. Головний же підсумок – жанровий. Непиталюкові вдалося зробити чи не першу, ймовірно, за десятиліття справді смішну комедію – а це для сучасного українського кіна щось із розряду фантастики.

Шкода лише, що свій воістину блискучий дебют Аркадій завершив лише в 50. Але всі, хто випустився з кінофакультету в 1990-ті, можуть погодитись, що в данному випадку маємо історію з хеппі-ендом.

Аркадій Непиталюк: «Спочатку була п’єса українського драматурга Романа Горбика «Центр». Там дія відбувалася тільки на одному подвір’ї. Було тільки 3 жіночих персонажи: бабця, а також її донька й онука, які приїздили провідати стару. Я на основі  п’єси написав короткометражний сценарій. А коли побачив оголошення продюсера Юрія Мінзянова про те, що він шукає сценарії, в тому числі трилерів, я йому надіслав. Він відповів, що трилер з цього не вийде, але історія перспективна. Тож вирішили писати повний метр, тим паче що в мене давно були думки щодо додаткових персонажів. Я додав і Ніжин, і таксиста Юрка, й інші паралельні лінії. Герої, діалоги, ситуації я частково «списував» зі свого сільського дитинства, з молодості, з теперішнього життя, навіть деякі імена взяті від моїх родичів. Так що, звісно, це багато в чому спирається на мій особистий досвід».

Дмитро Десятерик, «День», 22 липня 2017 року

26 листопада, неділя, Червоний зал Повнометражний анімаційний фільм «ЖИТТЯ КАБАЧКА»

23-26 листопада, четвер-неділя XXIV Міжнародний фестиваль анімаційних фільмів «КРОК-2017: у рідній гавані»

7-9 листопада, четвер-субота, Червоний зал «Сучасна анімація - досягнення, проблеми, перспективи»