f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

«Свята правда» чи «сон золотий»?. Кіноукраїнець на роздоріжжі

27.10.2017

У слові «Від автора» до повісті «Сторожова застава» Володимир Рутківський пригадав, як ще літ тридцять тому на його зустрічі зі школярами запитали, чому це Іллю Муромця називають російським богатирем? Адже воював на українській землі, в ній і похований. Аби відповісти письменнику довелось написати цілісінький 300-сторінковий твір... Тепер він став однойменним фільмом.+

«І НІДЕ ЖОДНОГО ПОЛОВЦЯ!»

Такими словами закінчується повість Рутківського. Про те, як п’ятикласник Вітько Бубненко потрапив у часи Київської Русі, як боронив рідну землю від половців, а потому все ж повернувся у сучасну Україну. Те, що називають «фентезі», коли про історію оповідають з використанням міфологічних та казкових мотивів. Складність цього жанру в тому, що тут бажаним є поєднання певної простодушності (властивої казці) і міфологічної начинки, яка передбачає інтелектуальну багатошаровість.

Що ж, із простодушністю в фільмі Юрія Ковальова все склалось, на мій погляд. Отже, дитяча, передусім підліткова аудиторія мусить бути задоволена. А от аудиторія доросла навряд чи — тонкий інтелектуальний шар стрічки доволі швидко проламуєш, а під ним лишень сама фабула, історія вчинків і намірів. Одначе коли розслабитись і зануритись в екранне сновидіння, та ще й разом зі своїми дітьми — можна й собі отримати задоволення.

Робота над фільмом затягнулась, на екранах він мав з’явитися ще наприкінці 2016-го. Кажуть, продюсери Єгор Олесов і Юрій Прилипко ніяк не могли визначитись із стратегією фільмового проекту. Зрештою, картина в прокаті і просувається доволі успішно, слідом за комедією «Dzidzio Контрабас». Потому буде показана телевізійна чотирисерійна версія. Видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» видало книгу Рутківського, в якій анонсується і фільм, і однойменна комп’ютерна гра, «з використанням технологій доповненої реальності». Давньоукраїнські богатирі б’ються з половцями, а спеціальна мітка-камінь так само працює і в фільмовому просторі.

Що це все означає? Нічого особливого — просто в Україні з’являються обриси справжньої кіноіндустрії, яка пов’язує в одному проекційному полі різні прояви одного й того ж тексту. Додам ще — фільм уже придбано десятьма країнами, коли було щось подібне з нашими стрічками і не пригадати.

Та є тут і щось важливіше — упровадження в масову свідомість українців нових уявлень про давні часи. Причому йдеться про свідомість українців молодшого покоління, з чим у нас досі якось не складалося. Зі старшими простіше — вони й без того долучаються до історії. А от зробити молодих українців учасниками захопливої гри на ймення Історія значно складніше. Режисеру це вдалося. Не в останню чергу тому, що він має великий досвід роботи на телебаченні, створення кліпів і т.п. Крім того, він брав участь у створенні кіноальманахів «Мудаки. Арабески» (фільм «Останній лист») і «Україно, гуд бай!» (картина «Пиріг»). Скільки бруду було вилито на ті альманахи, а тепер випрозорюється: молоді режисери напрацьовували нові підходи до відтворення реальності, зокрема й історичної.

Колись, ще у позаминулому столітті, П’єр-Жан Беранже написав відомий вірш, у якому були рядки про те, що коли люди не зможуть знайти шлях до «правди святої» їм залишиться лишень сподіватися на безумця, який навіє людству «сон золотий». Власне, від кіно й очікують передусім такого снодійного ефекту. Одначе хочеться і Правди, бодай і не стовідсотково «святої». Так що найліпше, коли мистецтво, вкупі з літературою, прагнутиме й того, й того.

«ЧЛЕНИ ІСТОРИЧНОГО ГУРТКА ДРУЖНО РОЗЗЯВИЛИ РОТИ...»

Це слова теж із останніх абзаців книги В.Рутківського. Коли хлопці знаходять брилу, під якою був похований Ілля Муровець, у них очі на лоба полізли від здивування. Не тільки в них. У книзі, а слідом у повісті саме Муровець, а не Муромець, не Альоша, а Олешко, і так далі. Хтось іронічно посміхнеться, хтось розкаже про «ігри націоналістів», а хтось і зрозуміє: йдеться про імпульс пізнання своєї історії — своєї, а не позиченої, не нав’язаної. Бо поки ми будемо жувати сінце підкладене кимось, передусім добрими сусідами, доти будемо дивитися на світ крізь чужі скельця. Та й нас бачитимуть крізь ті самі окуляри.

Багато що в успіхові чи неуспіхові фільму залежало від акторських робіт. Передусім тих, що відтворюють міфологічні образи богатирів. Загалом поєднання реалістичної достовірності персонажів і деякої дистанційності, зокрема  сміхової, найбільше вдалося Роману Луцькому в ролі Олешка. Не випадково, бо актор чимало знімається і цей досвід, вкупі з обдарованістю, звичайно, дався взнаки. Не розчаровують і Олександр Комаров (Добриня) та Олег Волощенко (Ілля), а у ролі половців Єржан Нурімбет в ролі Андака і Єрболат Тогузак в образі шамана так само не випадають із запропонованої стилістики. Гірше з жіночими персонажами, у них замало простору. Хоча якщо ви вже запросили на роль видатну актрису Наталю Сумську дайте їй бодай дещицю драматургійного матеріалу — вона його розкрутить так, що глядачі тільки цмакати будуть. Одначе не сталось.

Та й загалом сценарій вочевидь непослідовний і недостатньо збалансований — щось і хтось прописаний добре, а щось нашвидкуруч. Кажуть, знов-таки, що то продюсери (нині вони владарюють над фільмом) усе переписували, вагались, вишивали на екранному полотні різними нитками. Аж до того, що і діаложний текст переписувався і переозвучувався, так що це надто помітно в кадрі. Та все ж нічого катастрофічного не сталось, фільм встояв проти бур і цунамі, внутрішніх і зовнішніх.

Виконавці дитячих ролей, Данило Каменський (Вітя) і Єва Кошова (Оленка), так само не розчарували. Хоча мене особисто й не зачарували, не вистачило, мені видається, особистої аури, особистого чару. Така собі трохи усереднена юність. Одначе цілком можливо, що для фільму такого жанру того й не потребувалось.

Що ж, можна констатувати: «Сторожова застава» зафіксувала нові знаки для поруху вперед. Це вже справді нагадує індустріальне кіно, а не саморобне фільмування. Тепер питання про те, чи буде продовження? Бо ж атаки на кіно — Держкіно тривають. Та найкращий захист — успішні фільми.

Сергій ТРИМБАЧ,
Рубрика: Культура;
Газета "День": №191, (2017).
28 травня, вівторок, Червоний зал ФІЛЬМИ-ПРИЗЕРИ МІЖНАРОДНИХ КІНОФЕСТИВАЛІВ

27 травня, понеділок, Синій зал НАШ ІЛЮЗІОН Цикл «Наші співвітчизники у світовому кіно»

26 травня, неділя, Червоний за ФІЛЬМИ-ПРИЗЕРИ МІЖНАРОДНИХ КІНОФЕСТИВАЛІВ