f y
Національна спілка кінематографістів України

Персоналії

Лисецький Сергій

(13.02.1926)

Український кінооператор і кінорежисер.

Заслужений діяч мистецтв України (1995).

Доцент (1995).

Президент професійної гільдії кінооператорів України (від 2001 року).

Член Національної спілки кінематографістів України (1963).

Учасник Великої Вітчизняної війни. Нагороджений орденами Слави, «За мужність», Вітчизняної війни, медалями.

1956 року закінчив Всесоюзний державний інститут кінематографії (майстерня Лєоніда Косматова, Анатолія Головні).

Від 1956-го до 1996 року працював на Київській кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка.

Від 1974 року викладає у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого (художній керівник навчально-творчої майстерні, від 2001 року – професор кафедри кінотелеоператорства).

У кінематографічній творчості Сергія Лисецького домінує тенденція до віднайдення найбільш адекватної та діє­вої форми візуально-пластичної виразності для створення цілісного екранного образу, прагнення гармонійного поєднання живописності зображення, музичного звучання і змісту драматургічно-акторського дійства.

Він багато працював над стрічками з проблем відродження національної культури, історії, у жанрі музичного фільму. У публікаціях об­стоював мистецькі критерії створення та сприйняття екранного зображення, дбав про вдосконалення твочих засад професії кінооператора.

Фільмографія

Кінооператор-постановник:

  • «Солдатка» (1959, реж. В. Денисенко, співоператор),
  • «За всяку ціну» (1959, реж. А. Слісаренко, співоператор),
  • «Ми, двоє мужчин» (1962, реж. Ю. Лисенко),
  • «Наймичка» (1963, за однойменною поемою Т. Шевчен­ка та оперою М. Вериківського, реж. І. Молостова, В. Лапокниш),
  • «Перевірено – мін немає» (1965, реж. Ю. Лисенко, З. Велимирович; диплом МКФ у м. Пула, Югославія, нині Хорватія, 1965),
  • «Театр і поклонники» (1967, реж. І. Молостова; відзнака ви­ставки «Експо-67», м. Монреаль, Канада, 1967),
  • «Лелейська гора» (1967, реж. З. Велимирович; приз МКФ у Пномпені, 1969),
  • «Де 0-42?» (1969, реж. О. Ленціус),
  • «Лаври» (1972, реж. В. Гор­пенко; приз за кращу операторську роботу Республіканського кінофестивалю «Людина праці на екрані», м. Жданов, нині Маріуполь Донецької області, 1973),
  • «Переходимо до любові» (1975, реж. О. Мішурін, О. Фіалко), 
  • «Спокута чужих гріхів» (1978, реж. В. Підпалий; приз Всесоюзного конкурсу кольорових філь­мів за кращу операторську роботу, Москва, 1979), 
  • «Платон мені друг» (1980, реж. В. Шкурін, співоператор). 

Режисер і оператор філь­мів:

  • «Одвічне» (1970, співрежисер),
  • «Майстри» (1971, співрежисер; приз за кращу операторську роботу Республіканського кінофестивалю «Людина праці на екрані», Жданов, 1973),
  • «Троїсті музики» (1971, співрежисер; приз 5-го Всесоюзного фестивалю телефільмів у Ташкенті, 1973, співрежисер),
  • «Автопортрет» (1972, співрежисер; приз 6-го Всесоюзного фестивалю телефільмів у Тбілісі, 1975, співрежисер),
  • «Сонячне коло» (1974; 1-й приз Республіканського фестивалю документальних фільмів, Суми, 1974),
  • «Пре­людія долі» (1984, співоператор; приз за кращу музичну кінокартину Республіканського кінофестивалю «Людина праці на екрані», Жданов, 1985),
  • «Кобзо моя» (1989),
  • «Кобзарські мандри» (1990),
  • «Кубанські козаки. А вже літ двісті» (1991, співрежисер),
  • «Євгенія Мірошниченко» (1992),
  • «Бельгійські зустрічі» (1993),
  • «Невідомий Перл-Хар­бор під Полтавою» (1994, співрежисер).

Бібліографія:
Сергій Лисецький: «Заради спра­ви жертвую чим завгодно…» / [бесіду вела Л. Брюховецька] // Кіно-Театр. – 2006. – №3.
Сергій Лисецький / [Л. Брюховецька] // Енциклопедія сучасної України. – 2015. 

Лариса Брюховецька, Енциклопедія сучасної України