СВІТЛАНА СТЕПАНЕНКО - НА ПРОЩАННЯ
06.02.2021
Правління НСКУ з глибоким сумом сповіщає про смерть продюсерки, сценаристки, редактора, громадської діячки, члена НСКУ Степаненко Світлани Іванівни і висловлює глибокі, щирі співчуття родині нашої славної колеги.
Світлана Іванівна Степаненко (25.07. 1939 - 5.02. 2021) - продюсер, сценарист, редактор, громадський діяч йде від нас. Йде, полишаючи нам свій труд, свою працю, чия оцінка ще попереду. Зрозуміло одне - Степанко належала до тих людей, які творили не просто фільми, проєкти, літературні тексти - а кінематограф як такий, як цілісність, як культурний космос: нації і світу.
Закінчила Київський університет імені Тараса Шевченка (романо-германський факультет), і подалася в романтично-небесну професію - працювала стюардесою. Справжня красуня, якоїсь неймовірної душевності, людяності… Такою була завжди - до останнього.
А потім її покликали інші небеса - кінематографічні. Споряджала кінорейси-телефільми, сама брала в них участь. Працювала на студії "Укртелефільм", яка у 1970-80-ті діяла незрідка напрочуд ефективно (сьогодні це очевидніше, ніж учора чи позавчора). А коли настали часи Перебудови, з їх гаслом не чекати милостей від держави, а перти плуга самим, Світлана Степаненко створює кіностудію «Кінематографіст». Не сама, з командою, яка склалася в неї.
Основне спрямування кіностудії - освітянське: сіяти у колективні мізки знання про вітчизняну історію, культуру...
Десятки фільмів за ці десятиліття! Про історію, в тому числі й кінематографічну. Відтак не дивно, що один із багатолітніх проєктів "Кінематографіста" - цикл, а власне серія фільмів "Десята муза в Україні".
Маю честь бути причетним до того проєкту, й відтак посвідчити: СВІТЛАНА ІВАНІВНА - справжній продюсер: фонтанувала ідеями, уміла знайти виконавців для їх реалізації. Вона прекрасна знала кінопрофесіоналів і практично безпомилково визначала, хто найкраще може впоратись з роботою. Так трапилось, скажімо, з фільмом «Загальний зшиток» (Олександр Довженко і війна), куди Степаненко запросила режисерку Юлію Лазаревську. І як потерпала, як переживала вона, коли з Юлією десь за кілька літ потому трапилась біда…
Зі Світланою Іванівною узагалі можна було завжди говорити про складні піруети долі - вона уміла вислухати, пройнятись, а головне - допомогти.
У ній жила пристрасть громадського діяча, робота у громаді і задля громади є визначальною для розуміння її особистості. Відтак не дивно, що вона була однією із найпомітніших і найповажаніших наших спілчанок. Була секретарем правління і заступником голови Спілки кінематографістів (2005-2009). У 2009-му, коли мене обрали спілчанським головою і було мені непереливки, саме Світлана Іванівна погодилась стати заступником голови і вперто й послідовно ліквідовувала тріщини у нашій колективній домівці, нашому громадському житті. В останні роки була членом спілчанської Ревізійної комісії.
А ще вона була президентом Асоціації кінодраматургів, сценарна справа займала в неї багато часу. Одне із її дітищ (разом з Богданом Жолдаком) - фестиваль «Кіноскрипт», який доволі успішно активує молоді кадри сценаристів, що є річчю надважливою.
Неоціненною сторінкою діяльності Степаненко є її участь у створенні та діяльності ВГО «Сінема», яка опікувалася й опікується правами авторів аудіовізуальних творів. Авторські права узагалі привертали її постійну увагу.
Чоловіком Світлани Іванівни був Віктор Борисович Кісін - не тільки талановитий режисер і сценарист, а й фундатор ряду нових напрямків педагогіки, передусім щодо підготовки телережисерів. Його немає серед нас замало не чверть століття - невдовзі вони знову будуть разом.
Найщиріші співчуття синові, Андрію Степаненкові, усій родині!
Прощання із СВІТЛАНОЮ ІВАНІВНОЮ СТЕПАНЕНКО відбудеться 7 лютого, у неділю, в Будинку кіно (вул. Саксаганського, 6).
Початок об 11.00.
https://www.facebook.com/photo?fbid=5667537503272096&set=a.1036455943046965