Про Вадима Іллєнка
09.05.2015
Звістка про смерть Вадима Іллєнка застала мене в Лос-Анджелесі, в день відкриття Першого фестивалю українських фільмів Голівуді. Почув сумну новину від наймолодшого з братів Іллєнків, Михайла, чиєю стрічкою «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» і відкрився фестиваль.
Вадим Герасимович пішов від нас майже через п’ять літ після свого брата Юрія Іллєнка. І – напередодні його дня народження, яке вже сьогодні, 9 травня. Мимохіть пригадалося: Юрій Іллєнко помер у день народження Івана Миколайчука. Чи ж випадковими є ті збіги?
Вадим Іллєнко – представник великої, світового рівня, світового класу школи українського операторства. Зняті ним фільми «Олекса Довбуш», «За двома зайцями» (його покажуть тут, у Лос-Анджелесі; як здорово продумано у стрічці хоча б пластичну вертикаль: Голохвостий бігає вгору-вниз, соціального ліфту ще не існувало, усе вирішували власні м’язи і непозичена любов до багатства і статусів, передусім уявних), «Вечір на Івана Купала» (абсолютний шедевр пластики, зроблений разом з братом, Юрієм Іллєнком, за творами Гоголя і мотивами українського фольклору), «Поштовий роман», «Білий башлик» (у цих фільмах реалістичний малюнок наповнюється романтичними відчуттями), «Івін А.» та «Цвітіння кульбаби» (це була ще й підтримка режисерів-початківців, те, що Вадим Герасимович робив не раз). Підтримав і молодшого брата, Михайла, знявши «Там, вдалині за рікою» (дуже стильна робота!), «Сапоги всмятку» за Чеховим, «Школу»...
Ще від 60-х Вадим Іллєнко відомий і своїми режисерськими роботами. Найбільше цінований мною фільм «Останній бункер» (1991) – доволі тонка сув’язь бойовика, романтично гаптованих ситуацій, лірично ніжних, акварельних почуттів.
Педагогічна жилка так само билась в його творчому організмі – завдяки йому вітчизняна операторська школа продовжує ткати свою неповторну нитку.
Відходять у вічність майстри. Втрата велика, трагічна, непоправна. Хай триває пам’ять, хай вічно живе мистецтво Вадима Іллєнка. Спасибі Вам за труд, за натхнення, за те, що талант свій приніс в Україну, для культури якої зробив так багато.
Сергій Тримбач,
Лос-Анджелес