Сергій Тримбач про Відкритий кінофорум у Тбілісі
07.11.2015
8 листопада завершується Тбіліський Відкритий кінфорум, в роботі якого брали участь голова НСКУ Сергій Тримбач та кінорежисери Олена Дем’яненко і Дмитро Томашпольський.
Зокрема, на прес-конференції пан Тримбач оповів про складнощі розвитку українського кіно, висловивши оптимізм щодо сценарію подальшої історії нашого кіно. Докладно було висвітлено колізію стосовно ситуації з виробництвом телевізійних серіалів. А у виступі перед показом фільму «F 63.9 Хвороба кохання» Олени Дем’яненко і Дмитра Томашпольського Сергій Тримбач акцентував успішне просування спільних постановок із зарубіжними продюсерами – Форум так само декларує підтримку саме таких проектів...
Ось деякі враження від Форуму, якими поділився спілчанський голова.
Сергій Тримбач (Тбілісі)
4 листопада у столиці Грузії, в мультиплексі «Амірані» відкрився п’ятий Тбіліський відкритий кінофорум. Цей фестиваль було засновано 2010 року двома грузинськими бізнесменами Костянтином Лузиньяном-Рижинашвілі та Гією Базгадзе, до яких долучилися Міжнародний фонд мистецтв і міжкультурного діалогу та продюсерський центр «Кінопроцес». Президентом форуму є знаменитий російський кінорежисер Ельдар Рязанов (нагадаємо лишень його підпис під листом з протестом проти введення російських військ в Україну), програмним директором – відомий російський кінокритик В’ячеслав Шмиров.
Основною подією церемонії відкриття стало пошанування видатного грузинського композитора Гії Канчелі, автора музики до багатьох чудових фільмів («Міміно», «Голубі гори», «Кін-дза-дза» та ін.). Йому вручено приз імені Софіко Чіаурелі, який вручають щорічно.
Фестиваль є радше доволі представницькою ретроспективою (призів тут не присуджують) кіно пострадянських держав. Цього разу у програмі майже 30 кінострічок із десяти країн, з Іраном і Туреччиною включно. Україні – особливий респект, окремим розділом є програма «Пильний погляд».
Первісно планувався показ 5 українських стрічок, потім їх число скоротилося до трьох (зокрема, й тому, що, до прикладу, з’ясувалося: фільм «Плем’я» Мирослава Слабошпицького вже показувався в Тбілісі минулого року на міжнародному кінофестивалі). Після відмови режисера Михайла Іллєнка від участі у форумі з фільмом «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» (мотивація: надто пізно, що правда, оголосили фестивальну програму, а в ній є стрічки, поруч яких не хочеться бути), «пильність погляду» помітно спала, обмежившись картинами «F 63.9 Хвороба кохання» Олени Дем’яненко і Дмитра Томашпольського і «Пісня пісень» Єви Нейман.
Хоча моя думка, що рішення Михайла Іллєнка є надто емоційним – бо ж направду і фестивальна команда, і її президент та директор не мають жодного стосунку до сумнозвісних установок російської влади і російської пропаганди. Це ж саме можна сказати і про фестивальну програму – в ній фільми поза російським політикуванням, їх автори – цілком достойні імена. За одним лишень винятком – Станіслав Говорухін, та й той презентував картину «Кінець прекрасної епохи», поставленої за повістю «Компроміс» Сергія Довлатова. Про 100-відсотковий ідіотизм радянської системи, де заборонялось все і вся. Одне лишень хотілось запитати у режисера: це ж чому тоді розпад СРСР є такою вселенською «трагедією», як це твердить господар Кремля, чиєю довіреною особою є Станіслав Говорухін.
Та й взагалі, видається нам краще усе ж вступати у спілку з демократичною Росією – хоча б тому, що у нас спільні вороги і спільні ідеали. Про це засвідчив уже перший з фільмів, показаних на форумі, – «Франкофонія» Олександра Сокурова. Він про силу держави фашистського штибу і про силу штибу мистецького, культурного. Опір французького директора Лувру і німецького графа Францискуса Вольфа-Меттерніха, приставленого Гітлером до справи перекачування французьких скарбів до Німеччини, завершується порятунком культури... Може й тому, що тут усе ж на перше місце виходить людський фактор – навіть за гітлерівщини іноді він перемагав.
Не міг не зацікавити й інший мотив стрічки Олександра Сокурова: щодо зрадництва частини французької еліти в роки Другої світової війни. Німці, як відомо, окупували частину Франції – і зупинились на певній межі. Дозволивши на території, що залишилась (а, власне, це південна Франція), створити такий собі режим Віші, уповні колабораційний і залежний від Берліна. Алюзія, яку навряд чи прагнув викликати Олександр Сокуров, одначе ж виникає – принаймні у мене. Я маю на увазі, звичайно, сьогоднішній стан України після фактичної окупації частини території України російськими військами. Войовнича антиросійська риторика далеко не завжди приховує залежність української влади від кремлівських стратегічних установок, парадоксальним чином поєднаних із залежністю від «Вашингтонського обкому»...
Українська фінансова складова присутня у картині «Під електричними хмарами» російського режисера Алексєя Германа-молодшого. Доволі успішна стрічка, яка складається із семи новел, поєднаних спільним авторським ракурсом. Це про долю Росії на черговому зламі часів і доль. Не випадково ж акцентується рік подій – 2017-й, сторіччя кардинальної революційної зміни.
Грузинський режисер Іраклій Квірікадзе і актор Мераб Нінідзе представили гостям форуму картину «Місячний тато». Показ було присвячено пам’яті таджикського кінорежисера Бахтієра Худойназарова, який помер цього року у Берліні у віці 49 літ. У програмі також помітні явища цьогорічного кіносезону – «Ейзенштейн в Гуанахуато» Пітера Гринуея, «Шрам» Фатіха Акіна, «Мустанг» Деніз Гамзе Ергювен та інші стрічки.
Сергій Тримбач