28 листопада – 60-літній ювілей кінорежисера Юрія Терещенка
28.11.2015
Кінорежисеру Юрію Терещенку сьогодні, 28 листопада, виповнилось 60 літ.
Сергій Тримбач
Не сказати б, що багато, але ж і немало. Колись ми з Юрієм зробили фільм «Любов небесна» – про Марію Євгенівну Болховську, вдову актора Петра Масохи (знімався в Олександра Довженка, працював у Леся Курбаса...). Було їй 92 роки. Гостював я у неї якось і кажу, що от, зустрічався з Костем Петровичем Степанковим. «Як він? – питає Марія Євгенівна. – Нічого, тільки жаліється, що ноги болять. – А скільки ж йому? – 72.- Такий молодий? Я в такі роки ще не знала, звідки в мене ті ноги ростуть...»
То ж 60 – не дуже серйозний вік, особливо коли пригадати, що батьки Юрія Михайловича довгожителі. І це вже щастя – у поважному віці почуватися ще дитиною. Друге щастя – дружина Тетяна і син Богдан, який давно вже, правда, живе в Гамериці і який з малих літ вражав усіх своїм інтелектом і надзвичайними здібностями. Третє – учні. На мій погляд, у Юри безумовний педагогічний талант, який, до речі, зустрічається рідше, аніж талант режисерський. Він що називається любить возитися з дітьми... Недавній приклад – його нинішній третій режисерський курс ще рік тому зробив альманах «Чорний зошит Майдану»: на диво професійну, зрілу, цікаву роботу.
Одначе передусім Юра – режисер, режисер документального кіно. У нього, скажімо, дивовижне відчуття темпоритму стрічки. Сценарій уже згадуваної «Любові небесної» я написав з розрахунку на 30-хвилинний фільм. Стара жінка їде на цвинтар, на могилу чоловіка, і в пам’яті постає усе прожите спільно життя. Терещенко, після деяких вагань, сказав мені, що бачить тут 10 хвилин. Життя як одна мить... Звісно, я не погодився. Усе ж він наполіг. Після перегляду я погодився: клас! Потому картина перемогла на престижному фестивалі в Єкатеринбурзі, її надзвичайно високо оцінив голова журі Глєб Панфілов. Щоправда, інший класик, Марлен Хуцієв, заледве не тупав на мене ногами: «Загубить такой материал!» Зрозуміло чому, Хуцієв любить знімати довгі фільми. У кожного свій темпоритм. Нині, на жаль, так багато режисерів, які тягнуть-потягнуть свою картинку, витягнути не можуть. Хай би повчились у Терещенка!
А ще Юрій людина смілива, одважна й безкомпромісна. Інша його робота, до якої я так само був причетний, «Вічний хрест» – про жінок, що рятують своїх чоловіків. Леонід Осика, Борислав Брондуков, Кость Степанков й екзистенціальні проблеми їхнього життя. Відтворені з дивовижною одвертістю і безстрашшям. Особливо в новелі про Брондукова і його дружину Катю... Картину потім критикували, нібито за жорстокість, одначе ж неправда – фільм про жіночу самозречену любов, яку можна було, звичайно, і засиропити-засоплити, та тільки б неправда перла з екрану, нічого більше.
А починав Юрій на легендарній «Укркінохроніці». З перших його стрічок найулюбленішими для мене є «Врубай битлов!» (до речі, Терещенко рідкісний меломан, в його особистій колекції сотні, скажімо, грамофонних платівок), «Мама. Дуже особисте», «Сім сльозин».
А в сьогоднішній День пам’яті Голодомору доречно пригадати його пронизливу стрічку «Пейзаж після мору»...
Дорогий Юро, многих і преблагих літ тобі попереду. Нехай ні музика, ні кіно, ні учні, ні сама Муза тебе не полишать! Нових фільмів, нових учнів і нового, завжди з стимулом перемагать і жить, дня!
Сергій Тримбач