Про Тетяну Дерев’янко
05.05.2016
Сергій Тримбач, голова НСКУ
4 травня був день народження Тетяни Дерев’янко (1930–2001) – кінознавця, історика кіно, засновника і незмінного, до самої смерті, директора Музею Національної кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка.
Людини надзвичайно яскравої, незвичайної і – сонячної, не випадково ж в останні роки любила прибирати своє волосся у колір небесного світила.
Як багато було в ній справжнього, непідробного. І водночас – артистичного.
1994-й, наближається столітній ювілей Олександра Довженка. Ми їдемо з Тетяною Тимофіївною на Байковий цвинтар. Там поховані батьки кінокласика та його сестра Поліна з чоловіком. Треба, аби ті могили були доглянуті. Треба… Ми заходимо до контори, де сидить начальник усіх надгробних начальників. В мене одразу холонуть ноги – чиновник навіть не піднімає голови, щось собі заповзято пише. Класика жанру: просітєлі і величне цабе.
– Садитесь, – кидає він нам.
– Нет, мы не сядем! – зненацька чує він патетичне. І піднімає голову. Обличчя його випружується: перед ним стоїть грізного вигляду жінка (звісно, що Дерев’янко) з ціпком (дивись, так і лупне ним межи очі), а за нею кілька чолов’яг похмурого вигляду (окрім мене взято ще двох мужиків несимпатично грубуватого вигляду).
– Надеюсь, – править далі відвідувачка, – вы знаете, кто такой Александр Петрович Довженко?
В очах начальника поволі запалюється лампочка і починається процес обробки інформації: Довженко… енко…алко... ко… кі… кіно… студія Довженка… Йєс!
– Ну конечно! – вигукує радісно й витирає піт з лоба. – Конечно!
– Так вот… – і далі завідувачка музею говорить чітко й по ділу. За кілька хвилин начальник хіба що не мете підлогу перед Дерев’янко. Навіть авто пропонує для проїзду до могил, котрі тієї миті видаються і йому святими. Одначе чує у відповідь горде:
– Нет, у нас свой транспорт. Ваше дело исполнить долг…
Отак все було полагоджено. Режисура! Уміння точно окреслити мізансцену, змусити кожного грати за тими нотами, які потрібні тобі. А метою було – перетворювати навколишнє життя, робити його хоч трохи кращим. В цьому було щось від обожнюваного нею Довженка. Тому не терпіла найменшої невпорядкованості, неохайності. Сама була зразком дисциплінованості. Людської і жіночої чарівності...
Просто не віриться, що в липні мине 15 літ, як її не стало. Наче тільки учора вона зустрічала нас на порозі музею, широко і приязно усміхаючись.
Світла Вам пам’ять, Тетяно Тимофіївно!
Сергій Тримбач