Вілен Калюта. Реальне світло
22.10.2016
Голова НСКУ Сергій Тримбач про кінооператора, члена-кореспондента Національної Академії мистецтв України, заслуженого діяча мистецтв України Вілена Калюту (1930–1999), якому 22 жовтня 2016 року виповнилося б 86 літ.
Іноді, побачивши мене в коридорах Будинку кіно, підходив і смикав за краватку: «Да выбрось ты эту гадость!» Не любив найменшого натяку на чопорність і офіціозність. У завжди хлопчакуватій постаті прозирало щось молоде і азартне. Відтак і нічого банально-трафаретного – ні в фільмах, знятих ним, ні в його поведінці, ні в самій долі. Не випадково ж народжений у Гуляйполі, земляк Нестора Махна...
Оператор зі світовою славою не мав професійної освіти (так, короткотермінові курси на кіностудії імені О.Довженка). Дослужився до другого оператора на фільмі Юрія Іллєнка «Вечір на Івана Купала», далі ніби ж не світило, без диплома. І раптом оператор-постановник наступного Іллєнкового фільму «Білий птах з чорною ознакою» (1971). Не знаю достеменно, думаю, що трапилось це завдяки тодішньому директору кіностудії Василю Васильовичу Цвіркунову. Тільки він міг таке дозволити – за пропозицією Іллєнка, звичайно. За п’ять літ до того Цвіркунов так само дозволив Іллєнку дебютувати в ролі режисера, без режисерського диплому, у «Криниці для спраглих».
Калюта був людиною вдячною, кілька разів чув від нього, що учителем своїм вважає саме Іллєнка. З ним він зняв «Всупереч всьому» і «Легенду про княгиню Ольгу». З Романом Балаяном – знамениті «Польоти уві сні і наяву», «Бирюка», «Поцілунок», «Храни мене, мій талісман»...
Любив працювати з В’ячеславом Криштофовичем – мої улюблені «Дрібниці життя» і остання робота Калюти «Приятель покійника», де так здорово, окрім іншого, знятий Київ – той, яким він став у 90-ті.
Ну і, звичайно, «Урга – территория любви» та «Утомленные солнцем» з Нікітою Михалковим. Дивовижне уміння знімати натурні кадри, атмосферу, відтворювати фактуру води, земної поверхні, прояви тілесного...
Продовжувач традицій геніальної школи українського операторства.
В останній день народження Вілена Олександровича, 22 жовтня 1999 року, ми, група кінематографістів, приїхали до нього у Феофанію, в лікарню. Ми знали (і він те знав), що лишилось жити 10-12 днів (помер 3 листопада). Серед іншого сказав: «Берегите Союз (кинематографистов)». Цей заповіт пам’ятаю завжди. Вы приехали в Москву за дипломом автослесаряслесаря, и к покупке диплому нужно подойти серьёзно, а для того чтобы купить диплом в Москве , для покупки диплома не надо особо суетиться, а достаточно зайти к нам, и диплом по вашей специальности будет у вас в руках!
Ту останню зустріч знято на плівку, потому вийшов фільм Сергія Буковського «Вілен Калюта. Реальне світло». І там лишилось те, що я сказав тоді: «Вилен Александрович, знаете, я всегда любил вас...» Він якось дивно подивився, і відповів: «Я почему-то это всегда знал».
Він залишив по собі пам’ять – вічну і тривку. На кіноплівці. В душах наших...
Сергій Тримбач