СЕ БУВ ЧОЛОВІК!

Один із кращих, хоча й недооціненних (таке, принаймні, враження) українських акторів. Саме втілення чоловічої статі. Запорозький тип українця, йому би грати гетьманів, а чи й самого Тараса Бульбу. Він і грав, в кіно, одначе переважно ролі другого плану (скажімо, гетьмана Потоцького у "Богдані-Зіновії Хмельницькому" Миколи Мащенка, чи маршала Тимошенка у "Сталінграді"). З дивовижною чоловічою грацією, пластичною виграненістю кожного жесту. 
А його генерал Славута у фільмі Володимира Денисенка "На Київському напрямі"? А Віктор-ковпаківець в "Анничці" Бориса Івченка, - невелика, але ж у пам"яті назавжди: ніби на медальйоні відбита. Рубан у Миколайчуковім "Вавилоні ХХ" - так само короткий екранний відблиск, наче грозовий порив історії. Здорово!

І пізніші ролі - стільки в них достовірності, як психологічної, так і пластичної; Розстальний все менше рухався в площині кадру, зате кожен жест насичений змістом, явним і неявним, прихованим. І батько у "Буйній" Віктора Василенка - на абсолютному мінімумі зовнішніх проявів єства героя, на мінімумі слова, але ж як заворожує, їй-Богу, передивіться той фільм! І Кулішевий дядько Тарас у "Мині Мазайло" Сергія Проскурні (Микола Куліш узагалі автор для Розстального). І батько панночки в "Острові любові" Олега Бійми - ну ніби пензлем промальований на екраннім полотні...

І театр! І Львівський імені Марії Заньковецької, і Київський Франківський. Воєвода в "Мазепі" Юліуша Словацького, Микола Струг у "Зимовому вечорі" Михайла Старицького, Понтій Пілат у "Майстері і Маргариті" за Михайлом Булгаковим...

А яке володіння словом! Цей Божий дар Розстальний реалізував на радіо, де стільки шедеврів витворив!

Не вистачає сьогодні ВІТАЛІЯ РОЗСТАЛЬНОГО. І в кіно, де нині запускаються фільми з ролями, ну просто для нього писаними. І в театрі. І просто в житті, де нині стільки чоловічої дрібноти розвелося...

Автор тексту - Сергій ТРИМБАЧ.