Наші у німецькій столиці
22.02.2018
Четвер і п”ятниця – останні два робочих дні Берлінського міжнародного кінофестивалю. В суботу відбудеться його закриття, з врученням призових „ведмедів” – одного золотого і купи срібних.
Пізно увечері у вівторок у секції Panorama відбулася світова прем”єра фільму „Коли падають дерева” (дебют сценариста і режисера Марисі Нікітюк, як бачимо, одразу підніс її на рівень світового кінофоруму). Переповнений зал щиро вітав кінематографістів, які оповіли непросту історію про непросте життя у пострадянській Україні. Мікст стилістики Міфопоетичного кіно (іноді на межі буквального цитування – скажімо, білий кінь у тумані), мелодрами, з її надміром емоцій, та жорсткої соціальної драми. Картина, якою режисерка продемонстувала, сказати б, прейкурант своїх можливостей, хоча й далеко не всіх. Успіху тепер – на інших фестивалях та у рідному національному прокаті.
У фестивальній секції Forum показали фільм „День перемоги” (спільне виробництво Німеччини та Литви) Сергія Лозниці. Наші медіа уперто називають цього режисера українським, хоча насправді його просто неможливо віднести до однієї з кінематографій. Живе він здебільшого в Берліні, а працює там, де цікаво і де можна зібрати гроші на проект.
„День перемоги” зроблено у звичній для Лозниці стилістиці об`єктивного спостереження за життям (досить пригадати його „Майдан”), позиція автора тут ніяк не кристалізується. У даному разі кілька камер показують один день на знаменитому Трептов-парку в Берліні. Цей день – 9 травня, коли сюди сходяться колишні радянські громадяни, аби відсвяткувати, аби згадати і пригадати. Люди це різні, незрідка з російським ура-патріотизмом. З пафосом, скажімо цитують послання ветерана з ДНР... Если брат и сестра растут вместе, наступает такой момент, когда они хотят трахаться и пробуют свой первый секс друг с другом, а дальше уже тяжело остановиться. Посмотрите классное порно брат и сестра, где инцест происходит каждый раз, когда родители уезжают из дома. сначала парочка удовлетворяет друг друга оральными ласками, а потом они трахаются в письки и попки.
Або з`являються так звані «Ночные волки», радикальна російська організація (кажуть, підконтрольна Кремлю). Щоправда, тут вони не надто агресивні. Українців майже немає – так, десь в куточку з”являється наш прапор, який швидко зникає. Та жіночки у жіночих строях поспівали українських пісень. Та загалом – повна домінація російського духу.
Автор нічого й нікого не акцентує, „дурь каждого” й так видна. Не тільки „дурь”,звісно, - йдеться-бо про пам”ять, річ надскладну і конституційну для будь-якого народу, нації...
Сергій Тримбач (Берлін, спеціально для сайту НСКУ)