ДОТОРКИ – ІНТИМНІ І НЕ ДУЖЕ: Суботнього вечора усі призові ведмеді Берлінале отримали своїх господарів
25.02.2018
Велике журі Берлінського кінофестивалю очолював відомий німецький режисер Том Тиквер і тільки ледачі не співчували йому, виспівуючи протяжно «Біжи, Тиквер, біжи» (звісно у спогад найвідомішої його стрічки «Біжи, Лоло, біжи»). Йшлося про слабку конкурсну програму, без очевидних лідерів. Як тут бути?
А так, вирішив Тиквер і компанія – і присудили «Золотого ведмедя» фільму «Не торкайся мене» молодої румунської режисерки (це її повнометражний дебют) Адіни Пінтіліє. Яка досі вже відзначалася на доволі високому фестивальному рівні своїми короткометражними стрічками, котрі характеризують вишукана візуальність стилю і вільне поєднання документального та ігрового.
Практично ніхто, здається, не зараховував фільм румунки до можливих призерів фестивалю. В кінці прес-показу в залі лишалося хіба що третина журналістів. Про що картина? Про те, що плоть людська не повинна – за жодних обставин – глушитися психічними чи соціокультурними механізмами. Про те, що свобода особистості – понад усе. 50-літня Лаура не терпить доторків до свого тіла, одначе бажає займатись сексом. Без доторків? Дистанційно? Потрібна допомога спеціалістів. Повія – ні, не виходить. Інший профі в терапії сексу виявляється транссексуалом, він наочно-натхненно демонструє насолоду знаходити в собі елементи жіночого тіла. Тільки і це не запалює Лауру…
Найближче до істини і відтак найпереконливіше виглядає маленький чоловічок – від народження неповноцінний геть, усе його тіло-тілечко викручене-вимучене, дивитися страшнувато. Одначе його інтелект цілком нормально розвинутий і він наставлений на те, що треба насолоджуватися тим, що є, що маєш. Бо щастя в інтимізації свого чуттєвого апарату. Зрештою, і сама Лаура не соромиться свого тіла, й інші тіла так само безсоромні й відкриті їй та іншим… На все це дивитися непросто, навіть за нинішнього безбережного реалізму у показі тілесного світу. Радикалізм потрактування режисеркою доволі модних нині стосунків духу й тіла напевно що і мотивували рішення журі. Воно має сенс хоча б тому, що фестивалі за визначенням мають підтримувати пошуковість, а тут вона є очевидною.
Гран-прі журі присудило, і обгрунтовано, фільму «Лице» польської режисерки Малгожати Шумовської – доволі безпощадний портрет сучасної Польщі, часом на межі гротеску. Кращим режисером визнано Веса Андерсона за анімаційний фільм «Острів собак».
Приз Альфреда Бауера за відкриття нових перспектив у кіно, разом з призом ФІПРЕССІ, поїхав у Парагвай, разом із автором фільму «Спадкоємиці» Марчелло Мартінессі. Виконавиця головної ролі у тому ж фільмі Анна Брун удостоїлась звання кращої акторки фестивалю, настільки заслужено – не знаю, фільм показували у перший робочий день фестивалю, а я стартував з другого. Несподіванкою стало (для мене) присудження акторові Ентоні Байону «Срібного ведмедя» за кращу чоловічу роль у пересічному фільмі «Молитва».
Найкращими сценаристами стали Мануель Алкала й Алонсо Руїспаласіос, справді вигадлива і точна драматургія мексиканської стрічки «Музей». Художник фільму «Довлатов» ( режисер Олексій Герман-молодший) Олена Окопна отримала «Срібного ведмедя» за мистецький внесок.
Отакі перші підсумки 68-го за ліком Берлінале.
Сергій Тримбач (Берлін – Київ, спеціально для сайту НСКУ);
На фото: режисерка-переможиця Адіна Пінтіллі (джерело: hromadske.ua).