Жорж Садуль і Олександр Довженко
08.02.2017
4 лютого 1904 року народився Жорж Садуль (1904, Нансі — 13 жовтня 1967, Париж) — французький історик кіно і критик.
Сергій Тримбач
Жорж Садуль багатьох поставив на крило своєю грандіозною «Усезагальною історією кіно / Histoire générale du cinéma», яку ми всі читали — у російськомовному перекладі, звісно.
Жорж Садуль шанобливо ставився до творчості і самої постаті Олександра Довженка. У газеті «Lettres Françaises» розмістив «Interview de A. Dovjenko» (1956). «Ми у Довженка — найвидатнішого із сучасних діячів кіно після смерті Ейзенштейна і Пудовкіна — його колег і друзів. [...] Довженко довго тиснув нам руки і я назавжди запам’ятав його ясні очі, біле волосся, смаглявий колір обличчя».
У своїй «Історії...» так само про Довженка з абсолютною приязню:
«Довженко, що прийшов у кіно в кінці періоду німого фільму, також абсолютно відрізнявся від своїх попередників: Дзиґи Вертова, Ейзенштейна, Пудовкіна. Довженко — українець. Ця деталь має своє значення: СССР складається з багатьох республік, які національним характером відрізняються від Великоросії. Багато з них, в тому числі й Україна, мали вже свої незалежні творчі школи. Довженко, селянський син, був учителем, консулярним агентом, пресовим ілюстратором і малярем, заки прийшов до праці кіносценариста. Першими його спробами були комічні й кримінальні драми («Ягідка кохання», «Сумка дипкур’єра»). «Звенигора» — його справжній дебют — одержала оцінку Ейзенштейна й Пудовкіна як народження нової сили. [...]
У своєму класичному німому фільмі «Земля» Довженко розробив три «вічні» ліричні теми: любов, смерть, всеперемагаюча природа. [...]
Оточення (тема села), яке негативно вплинуло на Ейзенштейна, цілковито відповідало селянинові Довженкові. Він вніс у «Землю» мазок великого маляра; багато пластичних лейтмотивів хвилюють своєю напруженістю й чутливістю: скиби розореної землі під захмареним небом, хвилі жита в сонці, миска з яблуками під осіннім дощем, соняшник — національна рослина-квітка України. [...]
Центральний епізод найкраще характеризує творчу манеру Довженка. Село. Ніч. Хати. Сади навколо них. Важкі голови соняшників. А навколо, в гарячих тінях літа, закохані, непорушні; руки хлопців на опуклих карсетках дівчат, уста проти уст; дихання — це єдиний рух отих живих пам’ятників — статуй в екстазі, при чому — еротика ніколи не виходить на екран. Між тими закоханими й герой фільму, в обіймах своєї нареченої. Він залишає дівчину, іде в село, заплющивши очі, зберігаючи образ коханої. Потім раптом, сам серед ночі, він розпочинає феєричний танок, щоб згодом схитнутися й завмерти, знепорушніти: здавалося б, він просто впав. Насправді ж закоханий упав від кулі багатого селянина, що приховався в кущах. Цей перехід від непорушності любові до непорушності смерті швидко супроводиться кадрами похорону. Забитий лежить у домовині з відкритим обличчям. Домовину супроводить натовп молодих дівчат і хлопців, які йдуть і співають — майже весело, з піднесенням. Гілки дерев і кущів, обтяжені плодами віти зачіпають обличчя мертвого. Он жінка на дорозі, під час похоронної процесії, яка відчула перші ознаки болю — свого першого материнства… [...]
Не дивлячись на те, — пише Жорж Садуль, — що за кордоном «Земля» з’явилась в невдячний період приходу звукового кіна — фільм експортовано аж у 1931 році, — цей твір Довженка мав глибокий вплив на молодих кіномитців, зокрема Франції й Англії».
На фото: Жорж Садуль, Олександр Довженко
Сергій Тримбач