Людмила Горделадзе: «Відновлений «Жовтень» буде в точності таким, яким був до пожежі»
11.04.2015
Директор київського кінотеатру «Жовтень» Людмила Горделадзе розповіла Сultprostir про те, як проходить його відновлення.
Надія Заварова, Сultprostir
Розкажіть, будь ласка, на якому етапі відновлення зараз знаходиться «Жовтень»?
Уже готовий проект реконструкції, він зданий в експертизу. Очікується, що в середині квітня він буде затверджений експертами, а потім − і київською міською адміністрацією. Тоді він буде підставою для повного комплексу ремонтних робіт. Зараз на об'єкті проходять підготовчі роботи по реконструкції будівлі, у тому числі, за допомогою новітньої будівельної техніки: крана-робота, який працює без кранівника. Щотижня проходять робочі наради всіх підрядників, де обговорюються поточні питання, я теж беру участь у них. І мені приємно і радісно бачити, що ситуація дійсно розвивається. У всіх бойовий дух і запал, що, сподіваюся, допоможе восени після реконструкції відкрити кінотеатр «Жовтень».
Яку підтримку у відновленні «Жовтня» надає київська міська влада?
Київська влада надала нам підтримку 13 листопада, коли на сесії Київради вирішили укласти з нами договір оренди і звільнити від орендної плати на період до відкриття кінотеатру. Зараз ані прохань, ані претензій до київської влади у нас немає: щиро сподіваємося, що все буде йти за планом.
Яка з акцій та ініціатив на підтримку «Жовтня» справила на вас найбільше враження і яка з них була найбільш ефективною?
У першу чергу мене вразило, як багато людей, кіноманів і активістів підтримують «Жовтень». Я всім щиро вдячна. І приймаю будь-яку допомогу улюбленому кінотеатру. Будь-яка підтримка безцінна і дуже надихає всіх нас, що сподіваються на якнайшвидше відновлення «Жовтня». З останніх ініціатив можу назвати кіноклуб, який працює щотижня в київському кінотеатрі «Сінема-сіті». Проект кіноклубу задумали Олена Ницько, pr-директор кінотеатру «Сінема-сіті», я і директор «Артхаус трафік» Денис Іванов. Дуже важливо, що в аудиторії «Жовтня» з'явилося місце, де глядачі продовжать зустрічатися одне з одним і чудовими фільмами. Таким чином, аудиторія збережеться і дочекається відкриття улюбленого «Жовтня». Крім того, третину від суми, вирученої від продажу квитків в кіноклуб буде перераховано на відновлення «Жовтня». До питання про фінансові ресурси − ми вже завершили підготовку проекту, на який покладаємо великі надії: ми уклали договори з київськими кінотеатрами − об'єднанням комунальних кінотеатрів «Київкінофільм», мережею «Оскар» і мережею «Мультиплекс». Ці кінотеатри взяли у нас чеки благодійної допомоги − такі барвисті флаєри із зображенням фасаду майбутнього кінотеатру «Жовтень». Ці чеки кожен бажаючий може за 40 гривень придбати в касах згаданих вище кінотеатрів. Гроші будуть перераховані на відновлення кінотеатру в благодійний фонд «Відновімо разом». А коли «Жовтень» розпочне роботу, власники чеків отримають знижку при купівлі квитків на наші сеанси.
Ходять наполегливі чутки про те, що «Жовтень» не буде поновлено в первісному вигляді, що він стане після реконструкції частиною великого розважального комплексу. Це дійсно може статися?
Мені, чесно кажучи, нічого про ці чутки невідомо. А в рішенні Київради від 13 листопада чітко прописано: відновлення кінотеатру повинно бути проведено з повним збереженням його функціонального призначення та об’єму. Тобто в проекті нічого не може бути змінено, і в жодному разі не можна відходити від функціонального призначення. У «Жовтні», як і раніше, буде шість затишних залів − три цифрових і три відеозали, до яких звикли наші глядачі. І невелике кафе. Більше нічого, на жаль, не буде: нам би хотілося, наприклад, мати якісь виставкові приміщення, але вони не передбачені в проекті, тому відновлений «Жовтень» буде в точності таким, яким був до пожежі.
Як просувається розслідування підпалу?
На жаль, розслідування злочину, яким є навмисний підпал кінотеатру, проходить у дещо дивному руслі: злочин кваліфікувався як хуліганство. В обвинувачувальному акті судового процесу стверджувалося, що підсудні кинули димову шашку, але нібито нічого не підпалювали, а хто підпалив − невідомо. Однак у справі є докази того, що це був навмисний підпал: експертиза довела, що на місці спалаху був розлитий бензин, куди і була навмисно кинута шашка, через що стовп полум'я миттю став величезним і його неможливо було згасити вогнегасником. Ми, звичайно, оскаржили кваліфікацію «хуліганство», і ось лише нещодавно отримали офіційне підтвердження того, що класифікація «навмисний підпал» буде відновлена, і розслідування продовжиться.
Чи підтримуєте ви відкритий лист голови спілки кінематографістів Сергія Тримбача, написаний ним президенту України?
Я не бачу в цьому листі якихось нових тез. Нещодавно я брала участь у пленумі спілки кінематографістів, де були присутні і Пилип Іллєнко, і Микола Княжицький: вони розповідали про нові закони, що стосуються кінематографії. Там же виступав Тримбач, я теж публічно висловила свою думку про ситуацію. Сенс моїх і Тримбача висловлювань зводився до того, що сьогодні не потрібні нові закони, тому що це довго і неефективно, а слід повернути державне фінансування кіно, довести фінансову підтримку до рівня останніх років. Ось цю тезу, яку Тримбач сформулював і в листі, я повністю підтримую. Не можна припиняти фінансування посеред роботи, не закінчивши зйомки. Недофінансовувати картини, які вже в роботі, − це злочин. Що стосується чергових закликів до совісті та висловлювань про те, як важлива культура, то вони вже, мені здається, набили оскому і, на жаль, неефективні.
Який із запропонованих депутатами зборів від прокату, на ваш погляд, найменш згубний для маленьких дистриб'юторських компаній і для кінопрокату в цілому?
Прокатний збір обговорювався і на згаданому раніше пленумі. Княжицький рекламує свій варіант закону: він базується на тому, що більше грошей буде стягуватися з лотерей, ніж з кінематографічного цеху. А закон, який просуває В'ячеслав Кириленко, орієнтований на збір грошей з кінотеатрів, телекомпаній, інтернет-провайдерів. Мені здається, цей закон застарів. Адже він писався ще кілька років тому і був пов'язаний з так і не реалізованою законодавчою ініціативою створити фонд підтримки вітчизняної кінематографії і наповнювати його, зокрема, за рахунок збору. Що стосується збору як такого, то він потрібний, але питання: який і з кого. Збір за податковим кодексом − це, кажучи простою мовою, стягнення з платників певних сум із зобов'язанням держави якимось чином повертати ці гроші тим, хто їх платить. Пам'ятаючи про це, і треба обговорювати і вводити збір. Від збору обов'язково повинна бути користь і вигода не тільки виробникам фільму, а й тим суб'єктам, які ці гроші платять. А мені, на жаль, нічого невідомо про те, що держава законодавчо збирається якось допомагати кінотеатрам, а їм треба допомагати, і це життєво необхідно, адже кінотеатри зараз на межі знищення: у комерційних кінотеатрів, наприклад, зараз різко зросла орендна плата, це, звичайно, відбивається на цінах на квитки, а глядач не може купувати дорогі квитки. Кіно перетворюється на недоступне, дороге задоволення, а кіно має бути демократичним, масовим і доступним. До того ж, в Україні дуже маленьке число залів на сто тисяч населення. До сумних подій на Майдані і в Криму в Україні за даним показником йшлося про 400 залів, а це дуже мало. Порівняйте з іншими країнами: у Росії − більше 3000 залів, у Франції − 5000, у Великобританії і Німеччині − більше 4000. Там є кінематографічний простір, а у нас його немає. Подивіться, як наші кінематографісти радіють з технічної точки зору просто жахливому показу фільмів у кінотеатрі «Ліра». Звичайно, сам факт демонстрації українського кіно в одному з найстаріших київських кінотеатрів дуже зворушливий, але це ж жахає, якими технічними засобами там показуються фільми. Там же умови адекватної кінематографічної проекції просто відсутні. «Жовтень» на прохання організаторів «Ліри» надав деяку свою проекційну техніку, яка зараз у нас не задіяна. Але і це в «Лірі» не рятує ситуацію. Тому держава повинна зараз не оббирати кінотеатри, а навпаки − має кинути всі сили на відновлення, розширення і поліпшення мережі кінотеатрів. Українським кінотеатрам потрібно надати технічну допомогу, і нехай це навіть буде не державна підтримка, а, наприклад, кредитування. Нехай це будуть якісь гранти та бонуси, в тому числі, іноземні. У кіно має бути глядач, це головне, а значить кінотеатри, їх життя і розвиток − виключно важливі. Кінотеатр − це місце, де глядач зустрічається з кіно. Не можна, думаючи про розвиток кіноіндустрії, обмежити простір кіно тільки його виробництвом. Це було б помилково і неправильно. Кінотеатри обов'язково потрібно підтримувати і розвивати.
Напевно «Жовтень» − ваш улюблений кінотеатр, але, можливо, у вас є ще вподобання серед знаменитих світових кінотеатрів?
Скажу про ті кінотеатри, які запам'яталися і справили на мене сильне враження. Наприклад, у Лондоні та Парижі я бачила кінотеатри, яким просто заздрила. Вони входять в асоціацію Europa Cinemas − старі, автентичні кінотеатри, але виглядають вони чудово, всі відреставровані, і отримують, в тому числі, і фінансову підтримку держави. На стіні одного з кінотеатрів у Лондоні я бачила табличку, що повідомляє: принц Чарльз особисто підтримує цей кінотеатр. Можна тільки позаздрити і порадіти.
Яким фільмом ви б хотіли відкрити відновлений «Жовтень»?
Кінотеатр − це місце зустрічі глядача з новим кіно. Я сподіваюся, що у нас буде адекватна проекційна техніка, щоб ми могли показувати нашій публіці найкращі нові фільми − і українські, і голлівудські, і європейські.
Розкажіть, будь ласка, про найсильніше своє глядацьке враження, отримане в кінотеатрі.
Більшість фільмів у своєму житті я дивилася саме в кінотеатрі. Для мене інші способи перегляду кіно просто неприйнятні. Мені здається, тільки з великого екрану меседж, який закладають у свій фільм режисер і оператор, може дійти до глядача. Сильних вражень, отриманих в кінотеатрі, у мене було дуже багато: в юності дивовижне враження на мене справила «Гусарська балада» Рязанова. На одному фестивалі я подивилася «Ніч» Антоніоні − фільм дуже вразив мене. Останнім часом нічого так сильно не вражає. Але можу сказати про те, що думаю з приводу фільму «Незламна», який нещодавно вийшов у прокат. Я вважаю, що фільм йде абсолютно врозріз з нашим сьогоднішнім духовним життям. Україна взагалі не повинна була фінансувати цю картину після січня минулого року, коли у нас була революція. Фільм просто б'є по мізках, всі слова, які промовляються з екрану, сьогодні сприймаються зовсім інакше. І як можна українку показувати живоїдкою, яка транслює філософію людиноненависництва? Навіщо нам, Україні, такий фільм підтримувати і випускати?
Як ви думаєте, через життя в складній військовій ситуації змінилися смаки українського кіноглядача? Може, збільшилася потреба в ескапістському кіно?
По-перше, кіноаудиторія на сьогодні дуже маленька, тому ми не можемо стверджувати, що вона відображає якісь настрої суспільства. Маленька аудиторія кінотеатрів для суспільства не репрезентативна. Можна говорити тільки про ситуацію всередині цієї аудиторії. Українська і російська глядацькі аудиторії розійшлися кілька років тому: це було видно за касовими зборами окремих фільмів, які в Росії зібрали велику касу, а у нас в прокаті провалилися. Це картини «Август. Восьмого», «Легенда № 17» про хокеїста Валерія Харламова і фільм «Матч». Ці фільми були просто нецікаві нашому глядачеві. Думаю, така ж доля чекає і «Незламну»: вона пройде повз увагу глядачів. Проте українська і російська публіка виявилися єдиними у своєму позитивному, з точки зору каси, ставленні до фільмів «Вій» і «Сталінград». Зараз в українському прокаті складна ситуація: релізи багатьох фільмів постійно переносяться або взагалі відміняються, що вкрай ускладнює життя кінотеатрам і робить планування репертуару справжнім випробуванням. Можна сказати, що кожен український кінотеатр проживає якесь своє окреме життя, свою історію. Наприклад, «Жовтень» жив своїм життям: у нас деякі голлівудські картини просто провалювалися, а фільми Тарантіно або «Парфумер» Тома Тиквера збирали дуже хорошу касу. У той же час, у нас чудово йшли українські фільми. Сподіваюся, коли «Жовтень» знову відкриється, ми продовжимо радувати нашу аудиторію новими, хорошими фільмами, в тому числі, і українськими.
Надія Заварова, Сultprostir, 10 квітня 2015 року