f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Наріман Алієв: «Ми намагаємося донести до глядача, що українське кіно існує»

25.09.2015

12 вересня, у День українського кіно, своє кінослово на фестивалі «Урбанавт» продемонструвала команда молодих режисерів-ентузіастів, які об'єдналися в ГО «СУК» (Сучасне Українське Кіно, авт.). Із співзасновником цієї ініціативи Наріманом Алієвим ГУРТ поспілкувався про вагомі події у різноплановому українському кінематографі, можливості для молодих режисерів та громадську участь глядачів у розвитку кіномистецтва України.

Валерія Омельченко, ГУРТ

– Назвіть, будь ласка, події в українському кінематографі 2014-2015 років, які, на Вашу думку, є найбільш вагомими для розвитку українського сучасного кіно?

– Безумовно, це вихід фільму Мирослава Слабошпицького «Плем’я». Незважаючи на двояке відношення до цієї роботи, її важко не назвати кроком уперед. За кордоном багато людей знають про цей фільм, він нікого не залишив байдужим. Загалом в українському кінематографі відбувається досить багато вагомих подій, які все ж дають гарну основу для майбутнього розвитку. Наприклад, Вавилон’13, команда якого робить цікавий та затребуваний матеріал. Я у передчутті наступного фільму Сергія Лозниці «Подія», який, сподіваюся, побачимо на кінофестивалі «Молодість» восени. Краса його нової стрічки полягає у тому, що вона говорить про минуле, розповідаючи при цьому про сьогодення. Це почерк великого художника. Фільм «Подія» дійсно стане важливою віхою у світі кіно цього року.

– Які нові режисери змогли проявити себе останнім часом?

– Є багато молодих режисерів, які ще продовжують чи тільки-но завершили навчання, але вже знімають авторське кіно. Я прибічник такого його розуміння, яке йде ще від режисерів напрямку французької «Нової хвилі» 60-х років, а саме: фільм виражає особистість автора. Можу сказати, що у нас дуже багато режисерів-особистостей. Серед моїх фаворитів: Валерія Кальченко і Антоніо Лукіч з новим коротким метром «У Манчестері йшов дощ» та Юрій Шилов з фільмом «Кінопанорама». Також це Філіп Сотниченко і його «Син», який отримав диплом Міжнародної федерації кінопреси FIPRESCI на ОМКФ. Все це зародки майбутнього українського кінематографу. Майже всі названі фільми можна буде переглянути на Гогольфесті під час конкурсної програми, організованої громадською організацією «СУК».

– Що Вас підштовхнуло до створення ГО «СУК»?

– Технічний процес у кіновиробництві став набагато простішим. Можна за невеликі гроші зробити доволі якісний продукт. Якщо раніше зняти кіно дорого коштувало і не кожен міг собі це дозволити, то зараз це можливо за наявності бажання й зусиль. Звідси маємо кількісний бум кіноробіт. Організація утворилася завдяки плеяді кіноробіт молодих кінематографістів, які не було кому показувати. Ми об’єдналися, щоб презентувати сучасне українське кіно публіці. Для глобального просування українського продукту бракує глядача. Комунікація між авторами та глядачами – це прірва. Ми намагаємося донести до поціновувачів, що українське кіно існує: воно доволі різнопланове, на будь-який смак.

– Чи можна говорити про різноманіття українського кіно на прикладі  складу команди молодих кінорежисерів, які є членами Вашої громадської організації?

– ГО «СУК» об’єднує таких людей, як Новруз Хікмет, азербайджанця, який уже 6 років живе та працює в Україні; мене як кримського татарина, який знімає кримське кіно. Проте ми вважаємо себе українськими режисерами. Від різноплановості авторів – доволі різнопланове українське кіно. У каталог наших фільмів входять стрічки різними мовами. Кіно – дзеркало суспільства, а Україна – країна, що представляє різні національні культури, тому й кіно намагається охопити усі її аспекти.

– Які рішення пропонує Ваша команда для популяризації українського сучасного кіно?

– Першочергово ми прагнемо, щоб українське кіно стало модним. На шляху реалізації цієї мети ми плануємо проекти для популяризації режисерів як особистостей, співпрацю з масовими заходами. Організації «СУК» уже б давно не існувало, якби на наші кінопокази ніхто не приходив.

– Ви хочете сказати, що успіх українського кіно залежить від участі громадськості?

– Так, люди цікавляться, а що найважливіше – ніхто не залишається байдужим. Часто бачимо постійних глядачів на показах. Ми намагаємося запрошувати туди режисерів, щоб вести діалог з аудиторією. І люди коментують: щось подобається, щось ні. Це дуже важливо для самих режисерів, оскільки важко робити об’єктивні висновки щодо своєї роботи, коли ти не маєш справи з публікою.

– Де саме «СУК» відкриває глядачам нові кіноталанти?

– Це кінотеатр сучасного українського кіно «Ліра». З квітня по червень ми презентували там 11 короткометражних альманахів, куди ввійшло більше 40 фільмів. У жовтні ми знову відновлюємо покази. Зараз куруємо кінотеатр на кінофестивалі Гогольфест, де організовуємо кіноконкурс українського короткого метру. У межах конкурсу можна переглянути ігрове, неігрове, анімаційне кіно. Буде представлено до десяти прем’єрних робіт. Переможців визначатимуть глядачі. Конкурс стане для нас дуже важливим моментом для розуміння глядацьких потреб, адже ми побачимо, яким буде середній бал оцінювання українських фільмів. Режисери працюють, поки в незалежному руслі, але добре, що є рух уперед.

– Чи відчуваєте Ви підтримку у популяризації українського кіно від держави, наприклад?

– Усно нас підтримують усі. Однак ми зібралися не для того, щоб просити, а для того, щоб робити. Ми покажемо те, що ми вміємо, те, що самі зробили. Ми прагнемо відкрити таке поняття, як ринок молодих талантів, щоб познайомити кінопродюсерів та телеканали з людьми, котрі вже готові і роблять якісний продукт на достойному рівні. Наша організація відкрита до співпраці, але не чекає бездіяльно на допомогу. Ми не кажемо, що все погано, ми робимо все, що від нас залежить. Сподіваємося, наша діяльність розвиватиметься й надалі.

Валерія Омельченко, ГУРТ, 15 вересня 2015 року